Тетралогія Анатоля Франса «Сучасна історія»

Абат Лантень, ректор духовної семінарії в місті ***, писав монсеньйорові кардиналові-архієпископові лист, у якому гірко скаржився на абата Гитреля, викладача духовного красномовства. За посередництвом згаданого Гитреля, що ганьбить добре ім’я священнослужителя, пані Вормс-Клавлен, дружина префекта, придбала одягання, триста років хранившиеся в ризниці люзанской церкви, і пустила на оббивку меблів, із чого видно, що викладач красномовства не відрізняються ні строгістю вдач, ні стійкістю переконань. А тим часом абатові Лантеню стало відомо, що цей невартий пастир збирається претендувати на єпископський сан і кафедру, що пустує в цей момент туркуэнскую. Чи треба говорити, що ректор семінарії – аскет, подвижник, богослов і кращий проповідник єпархії – сам не відмовився б прийняти на свої плечі тягар тяжких єпископських обов’язків. Тим більше що більше гідну кандидатуру складно знайти, тому що якщо абат Лантень і здатний заподіяти зло ближньому свій, те лише в множення слави Господньої

Абат Гитрель дійсно постійно бачився із префектом Вормс-Клавленом і його дружиною, чий головний гріх полягав у тому, що вони – євреї й масони. Дружні відносини із представником духівництва лестили урядовцеві-іудеєві. Абат же при всій своїй смиренності був собі на розумі й знав ціну своєї шанобливості. Вона була не так вуж великий – єпископський сан

У місті була партія, що відкрито називала абата Лантеня пастирем, гідним зайняти що пустує туркуэнскую кафедру. Раз вуж місту *** випала честь дати Туркуэну єпископа, те віруючі були згодні розстатися з ректором заради користі єпархії й християнської батьківщини. Проблему становив лише впертий генерал Картьє де Шальмо, що ніяк не бажав написати міністрові культів, з яким був у добрих стосунках, і замовити слівце за претендента. Генерал погоджувався з тим, що абат Лантень – чудовий пастир і, будь він військовим, з нього вийшов би прекрасний солдат, але старий вояк ніколи нічого не просив в уряду й тепер не збирався просити. Так що бідному абатові, позбавленому, як всі фанатики, уміння жити, нічого не залишалося, як віддаватися благочестивим міркуванням так виливати жовч і оцет у бесідах з г-ном Бержере, викладачем філологічного факультету. Вони прекрасно розуміли один одного, тому що хоч г-н Бержере й не вірив у Бога, але був людиною розумним і розчарованим у житті. Обманувшись у своїх честолюбних надіях, зв’язавши себе узами шлюбу із сущою мегерою, не зумівши стати приємним для своїх співгромадян, він знаходив задоволення в тім, що потроху намагався стати для них неприємним

Абат Гитрель – слухняне й шанобливе чадо його святості тата – часу не втрачав і ненав’язливо довів до відома префекта Вормс-Клавлена, що його суперник абат Лантень нешанобливий не тільки стосовно свого духовного начальства, але навіть стосовно самого префекта, якому не може простити ні приналежності до франкмасонів, ні іудейського походження. Звичайно, він каявся у вчиненому, що, втім, не заважало йому обмірковувати наступні мудрі ходи й обіцяти самому собі, що, як тільки знайде титул князя церкви, то стане непримиренний зі світською владою, франкмасонами, принципами вільнодумства, республіки й революції. Боротьба навколо туркуэнской кафедри йшла нежартівлива. Вісімнадцять претендентів домагалися єпископського одягання; у президента И в папського нунція були свої кандидати, у єпископа міста *** – свої. Абатові Лантеню таки заручатися підтримкою генерала Картьє де Шальмо, що користується в Парижі більшою повагою. Так що абат Гитрель, за чиєю спиною коштує лише префект-іудей, відстав у цій гонці

II. ВЕРБОВИЙ МАНЕКЕН (Le Mannequin d’Osier)

Г-н Бержере не був щасливий. Він не мав ніяких почесних звань і був непопулярний у місті. Звичайно, як щирий учений наш філолог нехтував почесті, але все-таки почував, що куди пречервоній нехтувати їх, коли вони в тебе є. Г-н Бержере мріяв жити в Парижі, познайомитися зі столичною вченою елітою, сперечатися З нею, друкуватися в тих же журналах і перевершити всіх, тому що усвідомлював, що розумно. Але він був невизнаний, бідний, життя йому отруювала дружина, що вважала, що її чоловік – миршавець і незначність, присутність якого поруч вона змушена терпіти. Бержере займався «Энеидой», але ніколи не був в Італії, присвятив життя філології, але не мав грошей на книги, а свій кабінет, і без того маленьк і незручний, ділив з вербовим манекеном чоловік і жінка, на якому та приміряла спідниці власної роботи

Пригноблений непривабливістю свого життя, г-н Бержере віддавався солодким мріям про віллу на березі синього озера, про білу терасу, де б можна було поринати в безтурботну бесіду з вибраними колегами й учнями, серед миртов, що струмлять божественний аромат. Але в перший день нового року доля нанесла скромному латиністові нищівний удар. Повернувшись додому, він застав дружину зі своїм любимейшим учнем г-ном Ру. Недвозначність їхньої пози означала, що в на Бержере виросли рога. У перший момент новоспечений рогоносець відчув, що готово вбити нечестивих перелюбників на місці злочину. Але міркування релігійного й морального порядку витиснули інстинктивну кровожерливість, і огида потужною хвилею залило полум’я його гніву. Г-н Бержере мовчачи вийшов з кімнати. Із цієї хвилини г-жа Бержере була ввергнута в пекельну безодню, разверзшуюся під дахом її будинку

Обманутий чоловік не черід убивати невірну дружину. Він просто замовчав. Він позбавив г-жу Бержере задоволення бачити, як її благоверний шаленіє, жадає пояснень, виходить жовчю… Після того як у гробовому мовчанні залізне ліжко латиніста було оселено в кабінет, г-жа Бержере зрозуміла, що її життя повновладної господарки будинку закінчилося, тому що чоловік виключив занепалу дружину зі свого зовнішнього й внутрішнього миру. Просто скасував. Німим свідченням перевороту, що відбувся, стала нова служниця, що привів у будинок г-н Бержере: сільська скотарка, що вміла готовити тільки юшку із салом, що розуміло лише простонародний говір, що пив горілку й навіть спирт. Нова служниця ввійшла в будинок, як смерть. Нещасна г-жа Бержере не виносила тиші й самітності. Квартира здавалася їй склепом, і вона бігла з її в салони міських плетух, де важко зітхала й скаржилася на чоловіка-тирана. Зрештою місцеве суспільство затвердилося в думці, що г-жа Бержере – бедняжка, а чоловік її – деспот і розпусник, що тримає сім’ю впроголодь заради задоволення своїх сумнівних примх. Але будинку її чекали гробове мовчання, холодна постіль і служниця-ідіотка…

И г-жа Бержере не витримала: вона схилила свою горду голову представниці славної сім’ї Пуйи й відправилася до чоловіка миритися. Але г-н Бержере мовчав. Тоді, доведена до розпачу, г-жа Бержере оголосила, що забирає із собою молодшу дочку й іде з будинку. Услихав ці слова, г-н Бержере зрозумів, що своїм мудрим розрахунком і наполегливістю домігся бажаної волі. Він нічого не відповів, лише нахилив голову в знак згоди

III. АМЕТИСТОВИЙ ПЕРСТЕНЬ (L’Anneau d’Amethyste)

Г-жа Бержере як сказала, так і надійшла – покинула сімейне вогнище. І вона залишила б по собі в місті гарну пам’ять, якби напередодні від’їзду не скомпрометувала себе необдуманим учинком. Придя із прощальним візитом до г-жі Лакарель, вона опинилася у вітальні наодинці з хазяїном будинку, що користувався в місті славою веселуна, вояка й з поцелуйщика. Щоб підтримувати репутацію на належному рівні, він цілував всіх жінок, дівиць і дівчинок, що зустрічалися йому, але робив це безневинно, тому що був людиною моральним. Саме так г-н Лакарель поцілував і г-жу рержере, що прийняла поцілунок за визнання в любові й жагуче відповіла на нього. Саме в цю хвилину у вітальню ввійшла г-жа Лакарель.

Pages: 1 2

Збережи - » Тетралогія Анатоля Франса «Сучасна історія» . З'явився готовий твір.

Тетралогія Анатоля Франса «Сучасна історія»





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.