Проблема промислового штандорта являє собою частина загальної проблеми географічного розміщення господарської діяльності людини взагалі. Фактором розміщення (” штандортним ” фактором) Вебер називає ту економічну вигоду, що виявляється для господарської діяльності залежно від місця, де здійснюється ця діяльність. Ця вигода полягає в скороченні витрат по виробництву й збуту певного промислового продукту, що означає можливість виготовляти даний продукт в одному якому-небудь місці з меншими витратами, чим в іншому. Фактори розміщення загальні, а не спеціальні, стосовні до окремих галузей промисловості. Існують фактори регіональні й агломераційні:

Регіональні фактори - ті, котрими створюється регіональне розміщення промисловості, тобто розміщення по географічним, конкретно-даним , индивидуально-определенним пунктам земної поверхні. Агломераційними ж є такі, які в рамках основної мережі, уже створеної регіональними факторами викликають зосередження виробництва в більшому або меншому числі пунктів, визначаючи в такий спосіб ступінь виробничої концентрації його незалежно від того, де утвориться географічна основна мережа промислової орієнтації

Є ще - фактори “природно-технічного” характеру й “культурно-суспільного” характеру

Розміщення промислового виробництва

Практичні завдання розміщення промисловості стимулювали теоретичні пошуки. Відповіддю науки стала робота Альфреда Вебера (молодшого брата найбільшого соціолога Макса Вебера, що вважало “протестантську етику” важливим фактором розвитку капіталізму). Уже в назві книги “Про штандорте промисловості” (1909) А. Вебер увів у науковий зворот нове поняття ” штандорт “, що описувало не реальне, а пропоноване оптимальне розміщення виробництва

В 1926 р. за редакцією й з передмовою Н.Н. Баранского вийшло повний виклад книги Вебера з додатком роботи його учня 0.Шліру “Промисловість Німеччини з 1860 р.”

У своїй передмові Н. Н. Баранский зокрема писав: “Можна вважати безперечним, що всяке просування вперед в області питань просторового розміщення промисловості можливо й мислимо тільки через теорію Вебера, а в жодному разі не крім цієї теорії”.

Методологічні передумови теорії відразу підкреслюють її дедуктивний характер і ідейну близькість до теорії Тюнена . Об’єкт дослідження - “хозяйственно-обособленная територіальна область”, подібно “Ізольованій державі” не має яких-небудь зв’язків з іншими територіями. Крім того, дана область позбавлена успадкованих рис господарства, що зложилися в ході тривалого періоду соціально-економічного розвитку й колишніх докапіталістичних форм господарства

Заздалегідь задається розміщення сировинний, у широкому змісті цього поняття, бази. Це ставиться до добувної промисловості й сільського господарства; стосовно місць видобутку енергетичної, рудної й будівельної сировини це не занадто відхиляється від реальності, оскільки їхнє розміщення в основному визначається геологічними факторами, але сільське господарство випробовує сильний зворотний вплив концентрації промисловості на розміри й розміщення виробництва споживчих і промислових видів продукції

Також задане розміщення центрів споживання промислової продукції й обсяги попиту; тут також не враховується мультиплікативний ефект розміщення виробництва для попиту завдяки концентрації робітника населення

При аналізі трудових ресурсів і їхнього розміщення передбачається, що рівні заробітної плати й інтенсивності праці, що розрізняються для різних місць області, фіксуються й залишаються постійними для кожного місця. Це приводить до сталості витрат на оплату праці не одиницю продукції в кожному місці. У той же час трудові ресурси не мобільні (виключається міграція між місцями області), але необмежені. Це значить, що будь-яке виробництво не залежить від резервів робочої сили при своєму розширенні й не змушено збільшувати витрата на працю

Поряд із цими в теорії використовується кілька явних і неявних допущень. Знову спеціально не обмовляються умови загальної економічної рівноваги; виробництво якого-небудь виду промислової продукції мислиться в спрощеному виді, як єдиний технологічний процес, що не розпадається на окремі стадії; розглядається єдиний вид транспорту - залізничний, замість гужового вихідної схеми в теорії Тюнена .

Основне завдання теорії: визначення провідних факторів розміщення промисловості й установлення закономірностей, по яких діють ці фактори

Аналіз факторів розміщення і їхня класифікація. Фактор розміщення по Веберові - це економічна вигода від розміщення виробництва в даному місці. Дана вигода є результатом скорочення відносних витрат по виробництву даного продукту, його збуту й забезпечення основними фондами

Очевидно, що закономірності розміщення промисловості можуть ґрунтуватися тільки на факторах, загальних для всіх, без винятку галузей промисловості. Спеціальні фактори пов’язані з особливостями технології окремих галузей. Всі фактори, загальні й спеціальні, розділені на регіональне, визначальне розміщення промисловості в певних місцях, і агломераційні, сприятливі концентрації промисловості в деяких із цих місць

Крім того, можливий поділ факторів на “природно-технічні” і ” культурнообщественние “. Перші пов’язані з розходженнями в географічному положенні, кліматі й інших природних умовах; вони міняються прогресом техніки. Другі визначають широкий спектр розходжень у соціальних і культурних умовах, обумовлених історичними, етнічними, конфесіональними й іншими причинами

Для побудови загальної теорії розміщення, по Веберові, необхідно й досить знання лише загальних факторів регіонального характеру. Це вимагає детального аналізу тих виробничих витрат, які впливають на розміщення промисловості в просторі. Тому особливо увага була приділена 7 видам виробничих витрат:

1. Витрати на земельну ренту (оренда, покупка);

2. Витрати на основний капітал (будинку, машини, устаткування);

3. Витрати на сировину й енергоресурси;

4. Витрати на робочу силу;

5. Транспортні витрати;

6. Відсоток на позиковий капітал;

7. Амортизаційні відрахування на основний капітал

Аналіз кожного виду витрат показав, що ставки земельної ренти не пояснюють первинного розміщення промисловості в певних місцях відособленої області, хоча надалі впливають на процеси агломерирования виробництва. Витрати на основний капітал, що витрачаються на будинки, машини й устаткування в початковій і допоміжній стадіях промислового виробництва, не являють собою принципових нових витрат і не можуть виступати як особливі фактори розміщення. Амортизаційні відрахування на основний капітал також не зв’язані не посередньо з місцем розміщення виробництва; відсотки на позиковий капітал (позичковий відсоток) звичайно розрізняються по країнах, залежно від стану ринку капіталів, курсу валюти, загального економічного становища, але для досліджуваної відособленої області його можна прийняти однаковим для всіх місць розміщення

Отже, загальними регіональними факторами є наступні витрати: сировина й паливо, робоча сила й транспорт. Шляхом ряду викладень Вебер показав, що витрати на сировину й паливо можна ввести в транспортні витрати: більше висока оплата одиниці сировини або палива підвищує транспортні витрати, а більше низька як би скорочує їх. Тому можна зупинитися на аналізі тільки двох видів витрат, що визначають два основних штандортних фактори:

1. Транспортні витрати - транспортна орієнтація

2. Витрати на робочу силу - орієнтація на трудові ресурси

Тому що всі не регіональні фактори загального характеру можуть бути тільки агломераційними або деагломерационними , та їхня дія можна вивчати спільно, як деяку об’єднану агломераційну силу, що визначає третій штандортний фактор: агломерацію

Pages: 1 2 3

Збережи - » Теорія " штандортов " А. Вебера . З'явився готовий твір.