Теми й ідеї лірики Ф. Тютчева | Довідник школяра – кращі шкільні уроки по всім предметам

Теми й ідеї лірики Ф. Тютчева

Видатний росіянин лірик Федір Іванович Тютчев був у всіх відносинах протилежністю своєму сучасникові й майже ровесникові Пушкіну. Якщо Пушкіна називають «сонцем російської поезії», то Тютчев - «нічний» поет. З поезією Тютчева ми знайомимося в початковій школі насамперед з його віршами про природу. Але головне, па мій погляд, у творчості Тютчева - не зображення, а осмислення природи (мова йде про так звану натурфілософську лірику). Інша головна тема лірики цього чудового поета - життя людської душі, напруженість любовного почуття. Ліричний герой, що є одночасно й об’єктом, і суб’єктом ліричного збагнення, для Тютчева не характерний

Єдність його поезії надає емоційний тон - постійна неясна тривога, за якого коштує неясне, але незмінне відчуття наближення загального кінця. Природа в Тютчева найчастіше, якщо можна так сказати, катастрофічне й сприйняття її трагедійно. Такі, наприклад, вірші «Безсоння», «Бачення», «Останній катаклізм», «Какокеан объемлет куля земної…», «Про що ти виєш, ветр нічний?..». Уночі в бодрствующего поета відкривається внутрішній пророчий зір, і за спокоєм денної природи він прозріває стихію хаосу, чреватого катастрофами й катаклізмами

Він слухає всесвітнє мовчання покинутого, посиротілого життя (для нього взагалі життя людини на землі є примару, сон) і оплакує наближення загальної останньої години: «И наше життя коштує перед нами, /Як примара, на краю землі». У той же час поет визнає, що голос хаосу, що слышли вночі, хоча й незрозумілий людині, проте глибоко родинний настрою його збентеженої душі. «ПРО, страшних пісень цих не співай /Про древній хаос, про рідний!

» - заклинає поет «ветр нічний», але продовжує вірш так: «Як жадібно мир душі нічний /Слухає повести улюбленої!» Життя людської душі повторює й відтворює стан природи - головна думка віршів философеко-антропологічного циклу: «Цицерон», «Як над горячею золою…», «Душу моя - Елізіум тіней…

», «Не те, що мнете ви, природа!..», «Сльози людські, об сльози людські…», «Хвиля й дума», «Два голоси».

У житті людини й суспільства тої ж бури, ніч, захід, гот же доля (про це вірш «Цицерон» з його знаменитими рядками: «Блаженний, хто відвідав цей мир (У його мінути фатальні»). Звідси гостре відчуття кінцівки буття («Як над горячею золою…», «Два голоси»).

Виразити ж все це й тим більше бути зрозумілим і почутими людьми неможливо («Не те, що мнете ви, природа!..», «Душу моя - Елізіум тіней…»), і тут Тютчев треба розповсюдженій романтичній ідеї принципової незрозумілості юрбі прозрінь поета

Настільки ж катастрофічна й згубна для людини любов («ПРО, як убийственно ми любимо…», «Приречення», «Остання любов»). Звідки ж у Тютчева всі ці «страсті фатальні»? Вони визначені епохою великих соціально історичних катаклізмів, у яку жив і затворів поет

Оборотний увага на те, що періоди творчої активності Тютчева доводяться на рубіж 20- 30-х років, коли революційний рух і в Європі, і в Росії пішло на спад і затвердилася миколаївська реакція, і на кінець 40-х років, коли по Європі знову прокотилася хвиля буржуазних революцій. Зупинимося докладніше на вірші поета «Я лютеран люблю богослуженье…», датоване 16-м вересня 1834 року. Чим залучила православного християнина Тютчева віра німецьких протестантів, послідовників зачинателя європейської Реформації Мартіна Лютера?

Він побачив в обстановці відправлення їхнього культу настільки родинну його душі ситуацію загального кінця: «Собравшися в дорогу, /Востаннє вам віра має бути». Тому так «порожній і голий» її будинок (а в першій строфі: «Цих голих стін, цієї храмини порожній»). Разом з тим у цьому вірші Тютчев із приголомшливою силою виразив зміст будь-якої релігії: вона готовить людину, сто душу до останнього х’ходу. Смерть по релігійних поняттях - благо: душу вертається у своє божественне лоно, з якого вийшла при народженні

Християнин повинен бути всяка мить готова до цього. Він і в Божий храм ходить потім, щоб підготувати до цього душу. Філософія віри знайшла тут відповідне їй стильове оформлення. У композиції дуже невеликого по обсязі вірша (усього три чотиривірші) обертають на себе увага однорідні синтаксичні елементи, за допомогою яких поет уточнює й роз’ясняє свою думку: «Обряд їх строгих, важливих і простий»; «Цих голих стін, цієї храмини порожній»; «Але година настала, пробив».

Зустрічається й повтор рядків: «Ще вона не перейшла поріг)7». І взагалі усі права захищені 2001-2005 у даному добутку багато синтаксичних параллелизмов, що вказує на ораторський, публічний характер міркувань поета про релігію. Мені дуже близька творчість Ф. И.Тютчева, поета філософського, глибокого, видатного

Збережи - » Теми й ідеї лірики Ф. Тютчева . З'явився готовий твір.

Теми й ідеї лірики Ф. Тютчева





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.