«Добродії Головлевы» - це соціальний роман з життя дворянської сім’ї. Розкладання буржуазного про-щества, як у дзеркалі, відбилося й у розкладанні сім’ї. Валить весь комплекс моральних відносин, це-ментирующих родинні зв’язки й регулюючих мо-ральные норми поводження. Тема сім’ї стає зло-бодневной. Увага М. Е. Салтыкова-Щедріна в цьому романі цілком присвячено аналізу каліцтв, исследо-ванию причин і показу наслідків

От перед нами родоначальниця й глава сімейства Орися Петрівна Головлева. Вона - владна й енергійна поміщиця, господарка й глава сімейства, натура цілеспрямованими, складними, багата своїми можливостями, але зіпсована біс-граничною владою над сім’єю й навколишніми. Вона одноосібно розпоряджається маєтком, знедолюючи кре-пісних, перетворивши чоловіка в нахлібника, калічачи життя осоружним дітям» і розбещуючи «мазунчиків». У фантастичній погоні за «придбаним» вона помножила багатство чоловіка. Для кого й для чого?

Тричі ми чуємо в першому розділі її крик: «И для кого я всю цю прірву збираю! Для кого припасаю! Ночей недосы-паю, шматка недоїдаю… для кого!?

» - Питання Орисі Пет-Рівні, звичайно, риторичний: мається на увазі, що все це вона робить для сім’ї, для дітей. А чи не так це насправді? Ні, не так. Про сім’ю, про дітей, про материнс-кого боргу вона говорить, щоб замаскувати своє істин-ное відношення - повна байдужість, так щоб злі мови не докорили

Голосно, для всіх - ханжески-чи-цемерные слова про померлу дочку Ганні і її сиріт-ках-близнюках: «Одну дочку Бог all soch © 2005 взяв - двох дав». Для себе, для «внутрішнього вживання»: «Як жила твоя сестриця (це пише вона своєму «мазунчикові» Порфи-Рию) безпутно, так і вмерла, підкинувши мені на шию двох своїх щенят». З мови Орисі Петрівни не сходило слово «сім’я». Але це був лише порожньою звук

У турботах про сім’ю вона забувала про неї. У неї не було часу й бажання ду-мати про виховання дітей, про розвиток їх нравственнос-ти. Спрага накопичення псувала й убивала ин-стинкт материнства. «У її очах діти були однієї з тих фаталістичних життєвих установок, проти яких вона вважала себе вправі протестувати, але до-торые проте не зачіпали ні однієї струни її внутрішньої істоти, що цілком віддалося незліченне-ным подробицям жизнеустроительства». Діти, ощу-щая повна байдужість матері й не почуваючи любові, платили їй такою же байдужістю, що переходить у ворожнечу. Орися Петрівна розуміла, що в дітей немає до неї подяки й, дивлячись на них, не раз запитувала себе, хто буде її погубитель.

Але, вічно занурена в маті-риальные турбота й меркантильні розрахунки, і на цій думці подовгу не зупинялася. А всі разом - всевладдя господарки й матері, атмос-фера корисливості, презирство до творчої праці - морально розкладає душі дітей, формує нату-ры принижені, рабські, готові на неправду, обман, подличанье й зрадництво. Старший син Степан, від природи спостережливий і дотепний, але безладний, осоружний Степанко-Бал-Біс, спився й умер невдахою

Дочка, з якої Ари-На Петрівна мала намір зробити безкоштовного бухгал-тера, утекла з рідного дому й незабаром, кинутий-ная чоловіком, умерла. Двох її маленьких дівчинок-близне-цов бабуся взяла до себе. Спочатку дивилася на них, як на тягар, потім прив’язалася до них. Дівчинки виросли, стали провінційними акторками. Надані самим собі, без опори й підтримки, вони не зуміли за-щититься від вульгарних домагань богатых бездельни-ков і, опускаючись усе нижче, виявилися утягненими в скан-дальный судовий процес. У результаті - одна отра-вилася, в іншої забракло духу випити отрута, довелося заживо поховати себе Вголовлеве.

Скасування кріпосного права нанесло «перший удар» владності Орисі Петрівни. Збита зі звичних по-зиций, зустрівшись із теперішніми життєвими працю-ностями, вона стає слабкої й неспроможною. Вона по^-ділила маєток між синами Порфирієм і Павлом, залишивши собі лише капітал. Павло незабаром умер

Його иму-щество перейшло до ненависного брата Порфирію. Але ще до смерті Павла Порфирій зумів обійти «милого друга маменьку», виманити в неї капітал. Більше хитрий і підступний, мазунчик Иудушка «проковтує» її ка-харчував, перетворюючи матір у скромну нахлібницю. Всі, в ім’я чого Орися Петрівна піддавала себе позбавленням, спотворювала своє життя й життя своєї сім’ї, виявилося примарою. Наприкінці свого життя Орися Пет-Рівна з гіркотою усвідомить: « Всю-Те життя вона щось улаштовувала, над чимсь убивалася, а виявляється, що уби-валась над примарою

Все життя слово «сім’я» не схо-дило в неї з мови; в ім’я сім’ї вона одних стратила, дру-гих нагороджувала; в ім’я сім’ї вона піддавала себе чи-шениям, мучила себе, спотворила все своє життя - і раптом виходить, що сім’ї-те саме в неї немає!» Пари-Зитический спосіб життя, відсутність звички жити своєю працею, ледарство, атмосфера накопичення (або, як ми сьогодні говоримо, - вещизма), лицемірство, неправда, ворожнеча всіх д кожному й кожного до всім, не при-придатність до справи, лінь, безпорадність ведуть «панів Го-Ловлевых» до неминучого вимирання