Особистість В. В. Маяковського дотепер недостатньо зрозуміла як для дослідників - критиків і літературознавців, так і для шанувальників таланта цього поета. Суперечки про значення його поезії в російській літературі не вщухають і донині: одні звеличують Маяковського, говорячи про те, що він створив новий тип поезії, зруйнував рамки старого мистецтва й вніс своєрідну “свіжий струмінь” у літературу першої третини XX століття; інші ж заявляють, що Маяковський був продажним поетом, служакою в керівників Радянської держави, і з більшим сумнівом називають його поезію поезією. Проте всі сходяться в одному: особистість Маяковського, його твор-” чество, його вірші були неоднозначні й дуже суперечливі. Для В. В. Маяковського, звичайно, була надзвичайно важливо його творчість, вона не міг не думати про своє місце в житті, про те, заради чого він писав. У різний час тема поета й поезії знаходила в лірику Маяковського різне вираження. У ранній творчості простежується тенденція близькості до футуристів, і завдання поезії для Маяковського в той час - це створення нових форм, самоцінність засобів вираження, конструктивність сприйняття миру й - багато в чому - епатаж і гра, протиставлення себе навколишньому світу

Уже розходити з ідейно-формальними установками футуризму, почуваючи тісноту рамок одного напрямку для вираження свого таланта, Маяковський почуває в собі міць трибуна, борця за перебудову миру. Він кидає виклик суспільству, уважаючи неможливим для поета мовчати в той час; найбільше сильно це виявилося у вірші “Нате!”: Всі ви на метелика поэтиного серця видеретеся, брудні, у калошах і без калош

Юрба озвіріє, буде тертися, наїжить ніжки стоглавая воша. А якщо сьогодні мені, грубому гунові, кривлятися перед вами не захочеться - і от я зарегочу й радісно плюну, плюну в особу вам я - безцінних слів розтринькувачів і марнотрат. Маяковський заявляє у вірші про справжнє призначення поета, про теперішнє мистецтво, що він протиставляє поезії забав, розваг і непотрібних міркувань. У цей же період поет пише трагедію “Володимир Маяковський”, у якій показує трагічне протистояння самотнього поета міщанській юрбі. Однак тема відносин поета і юрби вже пов’язана з темою відповідальності художника перед історією й суспільством. Поет Маяковського - фігура трагічна; він прямо заявляє про переплетеність своєї долі з долями всіх знівечених горем і стражданнями людей

Маяковський проводить думку про те, що поезія повинна бути захисником знедолених, пригноблених, а поет - рупором їхніх страждань і мучень; поет не повинен залишатися осторонь від реального життя й просто спостерігати за нею з боку. Ця ж думка присутня й у поемі “Хмара в штанях”; за поетами повинні йти - хто? А за поетами - вуличні тыщи: студенти, повії, підрядники. Нам, здоровенним, із кроком саженьим, треба не слухати, а рвати їх… Цей протест проти міщанської, обивательської культури, міщанського побуту, ця сила, бура, здатна знести все на своєму шляху, - от що таке, на думку Маяковського, теперішня поезія

Але в “Хмарі в штанях” Володимир Володимирович виступає вже в іншій ролі, у ролі “предтечи” революції: …у терновому вінці революцій грядет шістнадцятий рік. А я в вас - його предтеча; я - де біль, скрізь… Бажання зруйнувати віджиле, старе, гниле, бажання створити щось своє, нова й світле - от у чому суть поезії Маяковського до революцій 1917 року. Жовтневі події в 1917 році зовсім перемінили настрой і спрямованість творчості Маяковського, змінили його подання про призначення поета й поезії

Маяковський сприймає революцію як головна справа у своєму житті, і тепер поет і поезія повинні захищати революцію, вихваляти її, боротися (так уважав Маяковський) за світле майбутнє. В “Оді революції” він пише: Тобі обивательське - про, будь ти проклята тричі! - і моє, поэтово - про, четырежды слався, благословенна!

Маяковський працює в “Вікнах Роста”, пише агітки, малює плакати в підтримку молодої Радянської республіки, щиро вірячи в нові ідеали. Поет уважає, що творчість, створення віршів така ж тяжка праця, як і робота у верстата. У вірші “Поет робітник” Маяковський говорить про те, що Я теж фабрика. А якщо без труб, те, може, мені без труб сутужніше. Але праця поетів - поважний паче - людей живих ловити, а не риб. Величезна праця - горіти над горном, заліза шиплячі класти взакал.

Так алегоричний Маяковський заявляє, що він теж пролетар, але - пролетар духу. Праця мій будь-якій праці родинний, - пише він в “Розмові з фінінспектором про поезію” - вірші, у якому й сам як би викладає основні подання про себе, про свою творчість і про роль поезії. У вірші видно протиставлення повсякденного факту - візиту до податкового інспектора, і внутрішнього монологу ліричного героя, мовлення якого стає усе більше жарк і жагучий, поступово наповнюється хвилюванням; поет міркує про “місце поета в робітнику ладу”, дорівнює свою працю до промислового виробництва, говорить про втрати, про “витрати” на матеріал, пояснює поняття рими, що переростає у своєрідну метафору поетичної праці: - Поезія вся! - їзда в незнане..

Поет намагається розкрити таємницю поезії для самого себе й для інших людей. У той же час читач бачить постійні переходи від высокопоэтического, емоційної мови до зовсім конкретної, ділової розмови. У вірші виникає своєрідний драматургічний сюжет, у якому цілком представлена роль сценічного партнера, хоч він і не говорить ні єдиного слова

Маяковський як би підбиває підсумок своїй творчості: А що, якщо я десяток пегасов загнав за останні 15 років? А результат цього - “страшнейшая з амортизації - амортизація серця й душі…”. Маяковський доходить висновку, що праця поета не оплатиш грошима - він оцінюється іншою мірою - життям поета, який він оплачує високе й нелегке право на безсмертя: Поет завжди боржник вееленной… Слово поета - ваше воскресіння, ваше безсмертя, громадянин канцелярист. Через столетья в паперовій рамі візьми рядок і час поверни!

Тема безсмертя поета й поезії звучить і в раніше написаному вірші “Ювілейне”, присвяченому 125-й річниці від дня народження А. С. Пушкіна. Маяковський визнає вічність Пушкіна; міркуючи про значення своєї поезії, він досить скромно заявляє, що Після смерті нам стояти майже що поруч… І після цього дає характеристику своїм сучасникам, шкодуючи, що Надто країна миючи поетами злиденна! І, говорячи про жвавість складу й поезії Пушкіна навіть у сучасне йому, Маяковському, час, він пише: Були б живі - сталі б по Лефу співредактор. Я б і агітки вам довірити міг. Раз би показав: - от так-те, мол, і те^-те-так^-те… Ви б змогли - у вас гарний склад

Однак найбільш важливими в цьому вірші є останні рядки, які, на мою думку, відбивають щире відношення Маяковського й до Пушкіна, і до Поета, і до Поезії у всій його творчості: Ненавиджу всіляку мертвечину! Обожнюю всіляке життя! Але найбільш яскравим вираженням відносини Маяковського до ролі поета й поезії з’явився вступ у поему “У весь голос” - один із самих останніх добутків поета. Вступ являє собою звертання до нащадків, а також є своєрідним підведенням підсумків творчості поета, його життя, спробою глянути на себе з боку. У цієї автохарактеристике є виклик: Маяковський показує, що завдання поета максимально, гранично “підрублена”: И мені агітпроп і мені б строчити в