Тема поета й поезії у творчості Пушкіна й Лермонтова займає одне із провідних місць. У добутках, присвячених цій темі, Пушкін і Лермонтов ставлять і розв’язують наступні питання: якими духовними рисами повинен володіти поет, яка роль поета в суспільстві, у чому сутність самого процесу творчості, якої повинне бути відношення поета до навколишнього світу, у чому полягають його заслуги перед суспільством. Обоє поета переконані в тім, що необхідною умовою творчості є воля. Пушкіна говорить про це у вірші «Поетові». Автор на собі випробував «суд дурнів і сміх юрби голодної», але не втратив віри в себе й своє покликання. Пушкіна призиває поета: …

дорогою вільної Йди, куди тягне тебе вільний розум. Ти сам свій вищий суд; Усіх суворіше оцінити зумієш ти своя праця… Поет, на думку Пушкіна, повинен творити, «не вимагаючи нагород за подвиг шляхетний». Лермонтов також уважає, що праця поета повинен бути безкорисливим. Про це він говорить у вірші «Поет». Цей добуток являє собою розгорнуте порівняння долі кинджала й поета

Кинджал був колись грізною зброєю, але згодом він «своє втратив назначенье» і перетворився в золоту іграшку. Те, що трапилося з кинджалом, нагадує авторові долю поета. Лермонтов обвинувачує поета в тім, що він «на злато» проміняв «ту владу, який світло слухало в німому благого-венье». Лермонтов уважає, що щирому мистецтву далекі «блискітки й обмани». Голос поета повинен звучати «як дзвін на вежі вічовий

У дні торжеств і лих народних». В останніх рядках образи поезії й кинджала зливаються; Прокинешся ль ти знову, осміяний пророк! Иль ніколи, на голос мщенья, Із золотих піхов не вирвеш свій клинок, Покритий іржею презренья?

Цей вірш, як і багато творів Лермонтова, присвячені цій темі, повно цивільним пафосом. Автор затверджує, що поет повинен займати активну цивільну позицію. Слово поета - грізна зброя, здатне запалити «бійця для битви», воно необхідно юрбі, «як фіміам у годинники молитви».

Поняття гражданственности поезії Лермонтов успадкував від Пушкіна, що першим проголосив його у своїх добутках. Сам Пушкін, як відомо, брав участь у русі декабристів. Про це він розповідає у вірші «Арион»: Нас було багато на челне; Інші вітрило напружували, Інші Д1гужно впирали В глиб потужні веслы.

Свою роль у русі декабристів поет визначає наступними словами: «плавцям я співав». Незважаючи на те, що повстання закінчилося поразкою декабристів, Пушкін залишився вірний їхнім ідеалам. Про це він відкрито заявляє в останніх рядках вірша: Я гимвы колишні співаю… Думка про те, що поет повинен активно отнд-ситься до навколишнього його миру, впливати своїм словом на людей, звучить також у вірші Пушкіна «Пророк». Але для того щоб поет-пророк зміг це зробити, він, на думку Пушкіна, повинен мати певні таланти. У згаданому вище вірші автор розповідає про те, як під час духовної кризи до нього з’явився шестикрылый серафим і нагородив його дивним зором, чуйним слухом. У результаті чудесних перетворень замість «грішної мови» поет знайшов «жало мудрыя змії», замість «трепетного серця» - «угль, що палає вогнем».

Всі ці якості потрібні не поетові-романтикові, а поетові-реалістові, що відбиває у своїй творчості проблеми навколишньої його дійсності, і для теперішнього мистецтва недостатньо тільки переказувати свої думки й почуття. Необхідно, щоб душу поета наповнювала «божественна воля». Тільки в цьому випадку поет-пророк може приступитися до здійснення своєї місії - «дієсловом» палити «серця людей». Лермонтов в однойменному вірші продовжує пушкінську тему. Своє оповідання він починає з того моменту, на якому зупинився Пушкіна: З тих пор, як вічний судія Мені дав всеведенье пророка, В очах людей читаю я Сторінки злості й пороку

Намагаючись допомогти людям, пророк став проповідувати «любові copyright