ТЕМА ПОЕТА Й ПОЕЗІЇ У ТВОРЧОСТІ ЛЕРМОНТОВА Загинула Поет невільник честі, упав, оклеветанный поголоскою… Бєлінський, порівнюючи Лермонтова з Пушкіним, пропонує не випустити з уваги насамперед та обставина, що Лермонтов “поет уже зовсім іншої епохи”. Ця епоха повна трагічного, і саме це й сформувало світогляд юного спадкоємця пушкінської слави. Пушкіну довелось випробувати гіркоту нерозуміння, і голос його іноді звучав, як голос волаючого в пустелі. Поет-Пророк не завжди бував зрозумілий навколишньої у своїх пророцтвах, і його поезія викликала в певний момент питання: “Яка користь нам від її?” Поет Лермонтова зазнав не тільки самітність і нерозуміння. Він уже фігура чітко трагічна
Загибель поета у світі зла неминуча. Це підказувала Лермонтову й доля його геніального попередника. Вірш “Смерть поета” написано по гарячих слідах подій і під безпосереднім враженням від них. Хоча мова йде про трагічну долю конкретної людини, Лермонтов трактує що происшли як прояв вічної боротьби добра, світла зі злом і жорстокістю. Поет гине від рук незначних людей. Це “волі, генія й слави кати”.
Поет горда, незалежна істота, чудовий геній, явище небувале й тому чужорідне в середовищі, що живе заздрістю, наклепом, зайнятий погонею за щастям, що розуміються як чини, багатство, положення в суспільстві. Зштовхнулося високий і низький, земний і небесне, і “мир далекий” знову здобув перемогу. Однак є “божий суд”, “є грізний судія”. Час, століття, людство скажуть своє слово
Поет-Пророк це образ, уведений у поетичний побут Пушкіним. Такий і поет Лермонтова. З’являється в Лермонтова, як і в Пушкіна, образ караючого кинджала
У вірші “Поет” (1838 рік) Лермонтов будує ліричну композицію на порівнянні свого побратима по перу з кинджалом. Призначення віршотворця те саме що призначення кинджала. Поезія в епоху негероїчну стала просто брязкіткою, на зразок кинджала, що прикрашає стіну житла. Влада над серцями поет проміняв на злато й упокорився з долею. Ця жалюгідна роль неварта того, хто здатний запалювати серця, будити думки
Стих “звучав, як дзвін на вежі” у минулому “у дні торжеств і лих народних”. Проста й горда мова поезії пушкінської пории предпочтен тепер “блискіткам і обманам”. Заключна строфа це голос того, хто тяготиться бездіяльністю, для кого ідеали попередньої епохи не втратили цінностей: чи Прокинешся знову, осміяний пророк, Иль ніколи, на голос мщенья Із золотих піхов нe вынешъ ти клинюк, Покритий іржею презренья. Пушкінський пророк ніколи не був осміяним, він завжди міг зневажити божевіллям непосвячених, сказати їм: “Підіть ладь”.
Не такий пророк “зовсім уже іншої епохи”. Лермонтов підхоплює тему пророцтва, почату Пушкіним, і розвиває її вже з урахуванням досвіду життя свого покоління. Його вірш 1841 року так і названий “Пророк”, повторюючи назву пушкінського вірша, створеного в 1826 році. У ньому Пушкін намічав шлях, яким належало йти тому, хто одержали божественний дарунок: “Обходячи моря й землі, дієсловом пали серця людей”.
Лермонтов показує вже віддалені наслідки цього кроку. Він точно знає, як рід людської сприймає пророцтво, високих істин. Уже перший рядок лермонтовского вірша містить це своєрідне продовження: З тих пор, як вічний судія Мені дав всевиденъе пророка…
Це момент, яким завершився вірш Пушкіна. Для лермонтовского пророка цей момент став початком страждань. Відправившись проповідувати любов і правду, він ступив на важкий і небезпечний шлях. Йому доводиться жити в пустелі тим, що посилає йому доля
Лише звірі, птахи, зірки слухають пророкові. Глухі тільки люди. Через шумний град пророк пробирається квапливо, що підганяється усі права захищені 2001-2005 каменями, недобрими або глузливими поглядами. Носій високих істин, покликаний просвіщати й наставляти, він сам стає об’єктом повчань. Втім, і пушкінський поет одержував іноді свого роду “соціальне замовлення”: “Серця побратимів виправляй…
” Але в пушкінську епоху юрба не була ще настільки жорстока й агресивна. Лермонтовский пророк, залишаючись тверд, спокійним і похмурим, стає об’єктом мести за те, що його природа відмінна від природи здрібнілого людства. Саме існування пророка докір людям
Так завершує Лермонтов тему, розроблену Пушкіним і, здавалося, у повному ступені завершену. Але час зажадав коректив, і Лермонтов вносить ці корективи. Сама доля і його загибель дивним образом послужили своєрідним підтвердженням запропонованої їм трактування тими поета й поезії. Історія повторилася, і сама ця повторюваність могла служити вказівкою лише на те, що перед нами не випадковість, а закономірність, що не вкрилася від проникливого погляду продовжувача пушкінської традиції й творця традиції нової. Лермонтов сам відчував себе спадкоємцем великого Пушкіна
“Пророк” це не єдиний прямий переклик з пушкінськими віршами. “Журналіст, читач і письменник” уже самою назвою й драматичною формою нагадує “Розмову книгопродавца з поетом”. Сучасна Лермонтову поезія явно деградувала: Вірші така порожнеча, Слова без змісту, почуття немає, Натягнуть кожний зворот… Теперішнього мистецтва жадає людина, що живе в одну із самих похмурих епох російської історії, коли здавалося, що сам час зупинився, саме життя завмерло: Коли ж на Русі марної, Розставшись із помилковою мішурою, Думка знайде мову простий И страсті голос шляхетний?
Це лемент душі того, для кого відсутність внутрішнього життя є зло. Деградація торкнулася всього. Критика виродилася в “дрібні нападки на шрифт, веньетки, помилки”. Обвинувачення критиків нещадні: У чорнилі ваших, добродії, И жовчі їдкої навіть немає, А просто брудна вода. Теперішньому письменникові в таку епоху важко знайти собі застосування: “Про що писати?” Лише зрідка “турбот спадає тягар” Тільки тоді майбутнє не здається таким безпросвітним
Лише в такі моменти береться він за перо: “Тоді пишу. Диктує совість. Пером сердитий водить розум”. Отже, в епоху деградації суспільства Лермонтов залишився хоронителем і продовжувачем високих завітів попередньої епохи
Його поэтпророк залишається носієм і хоронителем високих істин. Ідеали його поезії залишаються, що співвідносяться з ідеалами пушкінського часу. У його віршах, щоправда, більше гіркоти, отчетливей відзвуки трагедії, але такі властивості сучасного Лермонтову покоління
М. Ю. Лермонтов завжди буде жити в наших серцях, тому що сила його таланта нікому не дозволить забути його ім’я
Збережи - » ТЕМА ПОЕТА Й ПОЕЗІЇ У ТВОРЧОСТІ ЛЕРМОНТОВА . З'явився готовий твір.