В. Г. Бєлінський писав, що почуття любові й дружби з’явилися безпосереднім джерелом “щастя й горя”, що становили світовідчування Пушкіна. Невід’ємною частиною його лірики протягом всього творчого життя стане тема дружби. Друзі юності аж до 1837 року будуть відігравати немаловажну роль у долі поета. Ліцейське братерство, засноване на ідеалах “вільності святої”, патріотичної любові до “вітчизни”, як писав А. С. Пушкін у вірші “До Чаадаєва” 1818 року, було овіяно анакреонтическими мотивами, епікурейською філософією насолоди життям у гармонії “любові, надії… слави”, у єдності духовного й фізичного. Міняються часи, Царскосельский ліцей за, “юні забави” зникають, “як сон, як ранковий туман”.
Але дружні узи, засновані на ідеї служіння Батьківщині, на романтичних ідеалах волі й честі, нерозривні. Тепер за стінами ліцею чутні “душі прекрасні пориви”, яскравіше визначаються декабристські мотиви. Віра в зірку “чарівного щастя”, що не було чужо юнацьке марнославство, прагнення “нетерпеливою душею” до голосної і яскравої слави, який призначено народитися на “уламках самовластья”, - поєднувала колишніх ліцеїстів. Захопленого, повне романтичного ідеалізму, палкого пафосу послання “До Чаадаєва” як не можна краще передає настрій дружнього братерства
Але от уже зовсім по-іншому звучить вірш “19 жовтня” 1825 року, написане в посиланні в Михайлівськім. Тут превалює мотив самітності: Сумний я: із мною друга ні, З ким довгу забув би я розлуку… Я п’ю один… Спогаду про минулі щасливі дні ліцейського шуму й забав уже повні смутку й туги за збіглим
Багатьох зараз немає й “на брегах Неви”: умер Н. А. Корсаків “під миртами Італії”, “кучерявий наш співак”; “чужих небес коханець неспокійний” Ф. Ф. Матюшкин проходить “вічний лід полунощных морів” - багатьох ні, але ліцейське братерство незламно: Друзі мої, прекрасний наш сполучник! Він, як дута, нероздільний і вічний - Неколебим, вільний і безтурботний, Зростався він під покровом дружних муз. Ліцейське братерство є вищий ідеал, що поет зберігає у своєму серці. Святість дружніх уз приводить в “поета будинок опальний” Пущина, Горчакова, Дельвига - всупереч усьому вони ті ж “для честі й друзів”. Це єдина “солодка відрада”, що може скрасити “изгнанья день сумний”. Тій же темі присвячений вірш 1826 року “И. И. Пущину”.
Дружба - от неминуща й незаперечна цінність. Поет сподівається, що вона “дарует… утешенье” засланому в Сибір “безцінному” першому другові, як колись його “поява” скрасило самітність Пушкіна Вмихайловском.
Автор свято вірить у те, що голос його опромінить “заточенье”, тому що несе в собі світло “ліцейських ясних днів”, спогаду про безтурботні часи юності, коли зароджувалося священне почуття дружби. Дотримуючись веління серця, намагаючись підтримати засланих декабристів своїм поетичним словом, Пушкін все-таки не повністю погоджується з їхніми ідеями. Виразно це виявилося у вірші “Арион” 1827 року. Поет не відокремлює себе від численних плавців: “Нас було багато на челне…
”, але разом з тим Пушкін дає зрозуміти, що він - усього лише поет, співак власних гімнів, і не впирав “у глиб потужні веслы”. І проте “вихорь шумний” політичних інтриг як для багатьох декабристів - друзів поета, так і для нього самого став джерелом скитаний і посилань. Тільки для поета підсумком їх стали Одеса, Кишинів і Михайловское, а для багатьох декабристів - Сибір. Саме на сибірські рудники було відправлено разом з віршем “И. И. Пущину” послання “У глибині сибірських руд…” 1827 року. При розбіжності соціально-політичних поглядів з декабристами поет залишається вірний дружнім узам
На перший погляд, повне цивільного пафосу вірш - не що інше, як яскравий приклад волелюбної лірики поета. Даний добуток у першу чергу - дружнє послання декабристам, товаришам поета; спроба підбадьорити, запевнити каторжників у тім, що “прийде бажана пора”: Окови тяжкі впадуть, Темниці зваляться - і воля Вас прийме радісно у входу, И брати меч вам віддадуть, - буде відновлена справедливість, вознаграждено “душ високе стремленье”. Поет не приховував своєї приналежності до опальних заколотників - його “вільний глас” прагнув у каторжні нори. Такий ідеал романтичної дружби, що зародився в стінах ліцею, якому служили декабристи, якому був вірний сам поет
Але як безмежно А. С. Пушкін був відданий дружбі, настільки ж жагуче й беззавітно поет служив любові. Він із трепетом ставився до кожного нового захоплення й щораз був повністю поглинений його почуттями, що захопили. В 1825 році в Михайлівський Пушкіна написав вірш “ДО” (“Я пам’ятаю дивовижне мгновенье”), адресоване А. П. Керн
У цьому захоплено-мелодійному, натхненному любовному посланні простежуються елементи біографії поета: петербурзькі дивовижні мгновенья закоханості й безтурботності, що скрасили тривоги “шумної суєти”, розсіялися під поривом “бур заколотних”. Глухомань і морок заточенья в Михайлівськім озарились - лише з’явився “геній чистої краси”, © A L L S o c h. r u “скороминуще виденье”. Захоплена закоханість може змусити серце поета битися “в упоенье”, воскресити “і вдохновенье, і життя, і сльози…
”. Любов у Пушкіна, як і дружба, - основа основ, що відроджує до життя. Одним з найбільш ранніх адресатів пушкінської лірики стала М. Н. Раєвська, з якої поет познайомився ще в період південного посилання. Їй присвячений вірш “На пагорбах Грузії…” 1825 року
Автор проголошує тут самоцінність любові як почуття, що повністю захоплює людину, - і не підкоритися йому неможливо: И серце знову горить і любить - тому, Що не любити воно не може. Це світле, благодатне почуття, і воно завжди буде таким для поета. Спогаду про любов нехай сумні, але вони повні світла й миру, їх “ніщо не мучить, не тривожить”. Мотив сумного заспокоєння й ніжних спогадів про велике й сильне почуття, рівних якому, бути може, уже улюблена не зустріне, простежується у вірші “Я вас любив…” 1829 року
Повністю позбавлена егоїзму, безмовна й безнадійна любов ліричного героя має своєю метою лише прагнення зробити щасливої кохану. Поет слухняно приймає томління ревнощів як своя доля. Його почуття невимогливо, щиро й ніжно. Час тече, вогонь страсті поступово отгорает. Останнім адресатом пушкінських віршів стала Наталя Миколаївна Гончарова - кохана й дружина поета
До умиротвореного, лагідного сімейного щастя поет ішов крізь запал страсті фатальних захоплень Петербурга, романтичних зустрічей періоду посилань. В 1830 році він вінчається з Наталею Миколаївною й у тому ж році пише присвячений їй сонет “Мадонна”. Межа бажань Пушкіна - “найчистішої принадності найчистіший зразок”.
Доля готовить йому тривожна, згубна доля, але зараз поет прагне до миру й спокою “у простому куті” своєму. Ідеали любові й приятельства із часом неодноразово переосмислювалися А. С. Пушкіним, мінялося сприйняття їх крізь призму особистісних переживань, але вони проте не переставали займати у свідомості поета переважаючого місця й впливали на формування й розвиток поетичного образа А. С. Пушкіна
Збережи - » Тема любові й дружби в лірику А. С. Пушкіна . З'явився готовий твір.