Зображення подвигу людини на війні є традиційним ще із часів “Слова об полицю Игореве” і “Задонщины”. Особистий героїзм солдата й офіцера в романі Л. Толстого “Війна й мир” породжує “сховане тепло патріотизму”, що ламало “хребет ворогові”. Але в російській літературі XX століття подвиг людини на війні зображується не тільки через боротьбу з ворогом і перемогу над ним, але й через боротьбу кожної людини на війні із самим собою в ситуації морального вибору й перемогу над самим собою. Вітчизняна війна, Що Почалася Велика, для радянських людей стала й “народною війною”.

Протягом всієї історії Росії будь-які зазіхання на російську незалежність і цілісність викликали загальнонародний протест і стійкий опір. І в цій війні весь радянський народ, рідкісними винятками, піднявся на війну з ворогом, уособленням якого був німецький фашизм. Серед минулу війну було багато майбутніх поетів і письменників: Ю. Бондарев, В. Биків, К. Воробйов, Б. Васильєв, В. Астафьев, Д. Самойлов, С. Орлів, С. Гудзенко, Б. Окуджава. В основному їхні добутки були надруковані вже після смерті Сталіна, а &copy A L L S o c h. r u багато проб пера одержували різку критику за те, що вони показали не стільки міць держави й зброї, скільки страждання й велич людини, кинутого в пекло війни

Одним з добутків, що запам’яталися мені, про війну стала повість В. Некрасова “В окопах Сталінграда”. У ній подвиг багатьох людей показаний не традиційно, не так, як це звикли подавати читачам автори численних книг про війну. У цій книзі подвиг показаний як повсякденне життя простих солдатів. У повісті “В окопах Сталінграда” В. Некрасов відкрив правду окопу - життя рядового війни - піхотинця

У цьому добутку автор не зображує героїчних подвигів у боях, а вважає, що саме в окопах вирішується результат битв. До нашого сорому, за цей добуток В. Некрасова виключили із Союзу письменників, а в 1974 році вислали із країни. Ця книга почав цілий напрямок у літературі про війну. В. Некрасов розповів про мужніх людей, які героїчно переборювали щоденні тяготи війни

Кожний герой і все разом відвойовували у війни своє життя - на день, місяць, рік. Головний герой повести - Ю. Керженцев. В одному епізоді він розглядає дві фотографії свого друга Ігоря, порівнює їх. На довоєнній фотографії Ігор зображений веселим, добре одягненим, а на фотографії часів війни - виснаженим і змарнілої. Враження, що на фотографіях різні люди. І не випадково на початку повести пролунають слова: “Життя солдатська, будь вона проклята!” Біль за страшні втрати й мучення звучить у словах повести: “…

полку ні, і взводу, і Ширяева, а є тільки що наскрізь пропотіла гімнастерка й німці в самій глибині Росії”. В. Некрасов так зображує побут війни, що здається неймовірним людині пережити таке. Героїчно переносять солдати бою, дороги, недовге обживание нових місць

На війні щодня те саме, а це ціла історія юлдатской життя. “ Тоді-Те мінували й усіх накрило, а ‘ гда-те доба в яру отлеживались, у трьох місцях пілотку рострелили”. У В. Некрасова людин на війні зображується на грані :ежду життям і смертю. Ще одна правда цієї страшної ‘йны: секунду назад - життя, а зараз - уже немає. Головного героя вражає: “Товаришів ховають над Віл гой - просто якось, тут був учора, а сьогодні - ні, а завтра, може бути, і тебе не буде

И так само глухо буде падати земля на труну, а може, і труни не буде, а занесе тебе снігом, і будеш лежати до кінця війни”. Від такої простоти стає страшно. “Паруючий недокурок на губі трупа - це було страшнее всього: страшнее зруйнованих міст, відірваних рук і ніг, розпоротого живота або повішеної дитини. Секунду назад було життя, а зараз людина вже мертва”. Убитий солдат з паруючим недокурком на губі - це символ повного руйнування грані між життям і смертю

Нам, читачам, страшно від буденності, у якій втратилася навіть смерть. “Завтра прокинуться люди й побачать, кого немає; люди підуть мовчачи, дивлячись під ноги й не оглядаючись”. Нам і місця в землянці вистачало цілком, Нам і час тік для обох… Всі тепер одному, тільки здається мені, Це я не повернувся з бою. В. Висоцький В. Некрасов показав війну зсередини, очами солдата

А це значить, що вона представлена правдою, справжньою й страшною правдою. У цій війні кожний солдат робив не тільки подвиг, але й пережив ганьбу відступу, не тільки чітке проведення воєнних операцій і перемоги були в ній. Кожний мріяв про спокій, про затишний будиночок, де можна було б перебувати в колі родини й слухати музику, а не грім далеких канонад. Такі ж надії й мрії були в Ю. Керженцева, але коли він повернувся додому, те спогаду про війну не давали йому спокою

“На душі був якийсь осад, і, хоча він не дезертир і не боягуз, було таке відчуття, що він і те й інше”. Про такий стан солдатів, що повернулися з війни, я знаю від свого діда. У моїй родині воювали дід і прадід. Дід пішов на війну сімнадцятилітнім хлопцем, без дозволу пішовши з будинку й приєднавшись до псковських партизанів

Пізніше він воював в армії, закінчивши війну в Кенігсберзі. Прадід воював в артилерійських військах і був водієм ракетної установки “Катюша”. Обоє вони мають ордена й медалі. Дід був поранений, а із села, звідки пішов на війну прадід, тільки в його родині повернулися додому все чоловіка

В інших родинах недорахувалися де по одному, де по двох людини, але всі довгі роки, що повернулися, були душевно подавлені. Дід завжди неохоче розповідав про пережитий на війні. У мою пам’ять урізалися очі героя кінофільму Л. Шепитько “Сходження”, знятого по повісті В. Быкова “Сотників”. Сотників коштує вже під петлею шибениці, через мінуту життя його закінчиться. Він дивиться на Рибалку, що, думаючи врятувати своє життя, “тимчасово” пішов у служіння кнемцам.

В очах Сотникова немає страху, у них презирство до зрадника й вираження впевненості в тім, що прийняти смерть, не заплямувавши честі, гідніше, ніж прийняти дарунок життя з рук ворога. Це є головною ідеєю повести В. Быкова “Сотників”. Подібний моральний вибір робили й інші герої, перемагаючи фізичні й моральні мучення, як А. Соколов, що теж потрапив у полон. У розповіді М. Шолохова “Доля людини” багато чого здається нереальним, але загострення сюжетних ходів тільки підкреслює героїзм натури А. Соколова: три склянки горілки у фашистів на очах випиває виснажена людина, змушуючи себе встояти на ногах, біжить із каменоломні, під обстрілом пробивається через лінію фронту

В. Теркин у поемі А. Твардовского двічі перепливає ріку із крижаною водою, залишається живий, тому що його моральний вибір як солдата був однозначний, іншого способу закріпити військовий успіх він не бачив. Коли сьогодні ми намагаємося осмислити подвиг людей у цій війні, те бачимо, що він укладається в чинності російського народу, а саме головне - у мужності й вірі в Перемогу. Треба пам’ятати не тільки героїзм наших людей, але й мільйони загиблих від куль, голоду, непосильної праці, у полоні. У відомій пісні про війну на слова поета-фронтовика Б. Окуджавы співається: “…нині нам потрібна одна перемога, одна на всіх, ми за ціною не постоїмо”.

В. Некрасов був одним з тих людей, хто готовий був заплатити будь-яку ціну за Перемогу, і тем вище треба цінувати героїзм російського солдата. Перемігши Німеччину, ми в очах усього миру перемогли фашизм. Із трагічного досвіду XX століття видно, що фашизм завжди з’являється в періоди політичної й економічної нестабільності вгосударстве.

На жаль, це зараз спостерігається в Росії. Націонал-соціалістські, ліберально-демократичні рухи поєднуються під знаком свастики. І я відчуваю те ж, що й герой вірша В. Висоцького: Тут, на трасі прямої, мені, що не знали куль, здалося, що і я десь тут довоевывал неподалік. Тому для мене й шосе, немов багнет, загострюючись, і лахміття свастик бовталися на цьому багнеті

Росіянин фашизм легко й безболісно поширюється по Росії, тому що православна країна наша завжди терпимо ставилася до исповедующим іншу віру, що дотримується іншої ідеології. Але я вірю, що росіянином фашистам не вдасться досягти своєї мети у встановленні нової диктату ры. Тут уже моєму поколінню треба прикласти всі зусилля, щоб не допустити відродження фашизму, приходу його до влади. Це адже теж свого роду війна. В. Висоцький прав у тім, що “зло називається злом навіть там, у світлому майбутньому нашім”, і “добро залишається добром у минулому, майбутньому й сьогоденні”. У рік п’ятдесятиліття Перемоги ми ще раз відмінюємося перед всіма захисниками Батьківщини й перед письменниками, які правдиво зобразили всі жахи війни, тому що їхній внесок у Перемогу саме вэтом.

Pages: 1 2