Значне місце у творчості А. С. Пушкіна займає тема дружби, адже дружба й любов - це ті ідеали, якою поклонялася молодь першої чверті XIX століття. Товариський, що вмів розуміти й цінувати людей, Олександр Сергійович завжди мав багато друзів. Дружба для поета завжди була тією силою, що поєднує людей у міцний сполучник на все життя. Почуття товариства, відданість друзям, братнім узам - всі ці якості виховав у Пушкіні Царскосельский ліцей, адже саме там він знайшов вірних, щирих і теперішніх друзів. Поета з його ліцейськими товаришами поєднували кипіння розуму, вільність думки, живі почуття, любов до прекрасного, до мистецтва. Бездушному світському суспільству він завжди віддає перевагу тісному колу друзів. Згодом, як би не складалися обставини й куди б не закидала поета доля, він залишався незмінно відданий своїм друзям. Можливо, саме тому тема дружби в лірику Пушкіна має автобіографічні джерела й розвивається в такому жанрі, як послання. Протягом всього свого життя поет пише віршовані послання своїм друзям: Дельвигу (1817), Чаадаєву (1818, 1821), Кюхельбекеру (1825), “Друзям” (1822), Пущину (1817). Найперші з них були написані в ліцейський період. І вже в перших віршах, присвячених темі дружби, звучить мотив братерства, “священного сполучника”, як, наприклад, у посланні “В альбом Пущину”, написаному в 1817 році:

…але з першими друзями

Не резвою мрією сполучник твій укладений;

Перед грізним часом, перед грізними долями,

ПРО, милий, вічний він!

Але, крім цього, у ранніх віршах Пушкіна звучать і інші мотиви: юний поет призиває друзів насолоджуватися життям, оспівує дружбу, любов, всі радості життя. Таке вірш “Бенкетуючі студенти”, створене в 1814 році, під час навчання в Царскосельском ліцеї. Автор описує веселу студентську гулянку. Молоді люди безтурботно віддаються розвагам, їм весело, їх усіх поєднує міцна ліцейська дружба. Пушкіна в цьому вірші оспівує дружбу як щасливий сполучник радості, звільнення від тягот навчання, від “хладных мудреців”. Поет призиває друзів об’єднатися в загальному настрої безтурботної радості. Весело всім, весело й авторові. Він жартує над. собою й над друзями:

Дай руку, Дельвиг! що ти спиш?

Прокинься, лінивець сонний!

Ти не під кафедрою сидиш,

Латинню приспаний, -

Звертається поет до друга ліцейського років Дельвигу. Така дружба для молодого Пушкіна, повного безтурботності, що не столкнулись ще з реальною дійсністю.

Після закінчення ліцею в дружній ліриці А. С. Пушкіна з’являється мотив прощання, розлуки із друзями. Більше того, недавній ліцеїст зштовхнувся з реальністю, що, звичайно, була далека від його ліцейських мрій. Це не могло не вплинути на його погляди. Зміни, що відбулися в житті Пушкіна, яскраво відбилися в його лірику, наприклад, у дружнім посланні “До Чаадаєва”, написаному в 1818 році. Тут Пушкін звертається до Чаадаєва не тільки як до друга, близькій людині; поет називає його “товаришем”, тобто є соратником, однодумцем. “Юні забави” зникли, “як сон”, а прагнення до звільнення від “уз” учебык невтримним веселощам переміняється закликом “Вітчизні присвятити душі прекрасні пориви”. У цьому вірші друзі об’єднані не тільки загальним настроєм веселощів, але й надією на “вірне” настання “мінути вільності святий”. Друзі близькі за духом, по переконаннях.

Особливе місце в лірику Пушкіна займають вірші, присвячені дню відкриття ліцею - дев’ятому жовтня. Цій даті поет присвятив не один добуток, адже саме в ліцеї він знайшов вірних друзів на все життя. Вірш “19 жовтня 1825 року” було написано під час посилання в Михайловское, у період розлуки з тими, хто був доріг авторові, у період самітності. Добуток починається чудовою картиною осінньої природи, що повно гармоніює з настроєм поета: дається зорове сприйняття осіни:

Роняє ліс багряний свій убір,

Сребрит мороз поле, що увянули.

Прогляне день начебто поневоле

И зникне за край окружних гір.

У цих рядках звучать смутні нотки, відчуття життєвих втрат, осінньої туги. Поетові смутно, адже в цей святковий день він не може приєднатися до друзів; він змушений відзначати річницю підстави ліцею на самоті:

Я п’ю один; вотще воображенье

Навколо мене товаришів кличе;

Знайоме не чутно приближенье…

Похмурий настрій збільшують спогади про тих, кого теж немає в дружньому колі в цей день, - про рано скончались Корсакове, про відважного мореплавця Матюшкине. Але поступово смуток переміняється наснагою, радістю. Що ж є причиною наснаги? Від туги й самітності Пушкіна рятують спогаду про друзів. Олександр Сергійович оспівує сполучник вірних товаришів, створений “під покровом дружних муз”:

Друзі мої, прекрасний наш сполучник!

Він, як душу, нероздільний і вічний -

Неколебим, вільний і безтурботний…

Автор у ліричних замальовках відтворить вигляд своїх друзів-ліцеїстів: першого друга И. Пущина, блискучого дипломата Горчакова, Дельвига, Кюхельбекера, відзначаючи індивідуальні риси кожного з них, нагадуючи про конкретні факти й деталі ліцейського життя. Він вспоми-сподівається тих, хто, ризикуючи викликати на себе неприємності, не зрадив його у важку годину, тих, хто насмілився відвідати засланого поета в Михайлівськім: Пущина, Дельвига, Горчакова, -

…тут, у забутої цієї глухомані,

В обителі пустельних хуртовин і хлада,

Мені солодка готувалася відрада:

Трьох з вас, друзів моєї душі,

Тут обійняв я.

Навіть сама думка про друзів допомагає поетові перебороти замкнутість “будинку опального”. Автор вірить, що пройде рік, і наступне свято він обов’язково відзначить у колі вірних товаришів. Згадуючи пануючи, називаючи його “рабом поголоски, сумнівів і страстей”, Пушкін готовий простити йому все за те, що “він взяв Париж, він заснував Ліцей”. У вірші відбився високий моральний і эстетический ідеал поета, виражений у прославлянні волі, у твердженні дружби як одного із благороднейших почуттів людини, що здатно протистояти будь-яким гонінням долі.

Але надіям поета не призначено було збутися. 19 жовтня наступного року вони не змогли відсвяткувати разом: у результаті повстання 1825 року п’ятеро декабристів були страчені, інші, серед яких були багато друзів Пушкіна, відправлені в посилання в Сибір. Але Олександр Сергійович був вірним другом, він завжди любив своїх товаришів, ніколи не забував їх. Свідчення цьому - вірш 1827 року “Бог допомогти вам, друзі мої”. У ньому автор благословляє друзів, бажає їм добра, підтримує їх, просить Всевишнього допомагати їм у всім, чим би вони не займалися й де б не перебували. Пушкіна не забуває й ті, хто за свої вільнолюбні переконання виявився в “похмурих прірвах землі”. Таким чином, вірш здобуває характер вітання засланим у Сибір декабристам.

Ще один приклад дружньої відданості Пушкіна - послання “У глибині сибірських руд…” Воно звернено до засланих декабристів. Поет прагне підтримати товаришів у дні важких випробувань. Бажаючи вселити бадьорість у їхні серця, він призиває друзів зберігати “горде терпенье”, запевняє, що боротьба велася не дарма, праця їх не пропав даром. Автор вірить, що “прийде бажана пора” і їхній дружній сполучник знову з’єднається:

Окови тяжкі впадуть,

Темниці зваляться - і воля

Вас прийме радісно у входу,

И брати меч вам віддадуть.

Більше похмурим настроєм овіяний вірш “Чим частіше святкує ліцей…”, також присвячене “святій річниці”. Воно пронизано гірким відчуттям різко, що змінилася обстановки, втрати близьких друзів, важкими передчуттями. Двадцять років пройшло від дня відкриття ліцею, і друзі-ліцеїсти вже не ті:

Ми змужніли; долю судив

И нам житейски испытанья…

Поет згадує тих товаришів, які не дожили до двадцятиліття ліцею, співає “покійна пісня”:

Шість місць скасованих коштують,

Шести друзів не побачимо боле…

Пушкін почуває наближення смерті: “И думає, черга за мною”, - говорить він у вірші. Однак кінцівка добутку повна оптимізму, надії:

…ніколи знову

У бенкеті ліцейському опинитися,

Всіх інших ще обійняти

И нових жертв вуж не страшитися.

Ще більшим смутком і зневірою перейнятий останній вірш Олександра Сергійовича, присвячена ліцейській річниці 1836 року, - “Була пора: наше свято молодий…” Воно починається яскравим протиставленням двох періодів життя Росії - періоду надій і періоду розчарувань. Автор зіставляє початок і кінець життя, юнацька наснага й смуток людей, що багато побачили в житті. Час міняє не тільки вигляд, але й думки, і почуття людини:

Пройшли року чредою непомітної,

И як вони перемінили нас!

Недарма - немає! - промчалася чверть століття!

Та й “розгульне свято” через двадцять п’ять років уже не того. Пушкіна з жалем згадує про колишні роки:

Меж нами мовлення не так грайливо ллється,

Просторіше, сумніше ми сидимо,

И рідше сміх серед пісень лунає,

И частіше ми зітхаємо й мовчимо.

Постійно повторюючи слова “Ви помнете…”, поет як би відтворить історичну картину того, що довелось друзям пережити за ці двадцять п’ять років:

Пригадаєте, про други, з тої пори,

Коли наше коло долі з’єднали,

Чому, чому свідки ми були!

Pages: 1 2

Збережи - » Тема дружби в лірику А. С. Пушкіна (2) - твір по творчості А. С. Пушкіна . З'явився готовий твір.