Олександр Сергійович Пушкін - класик російської літератури, основоположник російського реалізму й літературної мови - велике місце у своїй творчості приділяв темі дружби. І це не дивно, адже любов і дружба були тими високими ідеалами, яким поклонялася молодь початку XIX століття.

Під час навчання в Ліцеї й у петербурзький період життя поета головним мотивом у поезії Пушкіна був мотив братерства, єднання зі своїми друзями-ліцеїстами, тому у своїх віршах він оспівував епікурейські радості життя:

Друзі! дозвільна година настала;

Все тихо, усе в спокої;

Скоріше скатертина й келих!

Сюди, вино златое! -

Викликує поет у вірші “Бенкетуючі студенти” (1814).

Багато віршів цього періоду мали конкретних адресатів. Вони були написані, як правило, у жанрі дружнього послання й адресувалися найближчим за духом друзям-ліцеїстам: “першому другові” И. И. Пущину, “муз піднесеному пророкові” і “парнасскому братові” А. Дельвигу, “братові рідному по музі, по долях” В. Кюхельбекеру, “незмінному другові” П. Чаадаєву, поетові П. В’яземському, Н. Языкову, Е. Баратинському. Всі вірші перейняті духом оптимізму, повні веселощі, радості духу й повноти життя.

Після закінчення Ліцею в 1817 році у віршах з’являється мотив розлуки із друзями - “Товаришам” (1817):

Промчалися роки заточенья;

Недовго, мирні друзі,

Нам бачити дах уединенья

И царскосельские поля.

Розлука чекає нас у порога…

Цей же мотив присутній і у вірші “Розлука” (1817):

Востаннє, у покрову уединенья,

Моїм віршам слухає наш пенат.

Ліцейського життя милий брат,

Ділю з тобою останні мгновенья. Але, прощаючись зі своїми товаришами, поет зауважує:

Де б не був я: у чи вогні смертної битви,

При чи милих брегах рідного струмка,

Святому братерству вірний я.

Через багато років, повні хвилювань і тривог, пронесе поет самі теплі спогади про “ліцейські ясні дні”, про своїх друзів, з вірності ідеалам юності.

Після поразки виступу на Сенатській площі 14 грудня 1825 року, у якому брали участь багато друзів поета, за що й були заслані в Сибір, на каторгу, Пушкіна пише їм у посилання послання “У глибині сибірських руд” (1827), у якому намагається підбадьорити товаришів, підняти їхній моральний дух:

У глибині сибірських руд

Зберігаєте горде терпенье,

Не пропаде ваша скорботна праця

И дум високе стремленье.

Наприкінці вірша поет виражає впевненість у тім, що:

Окови тяжкі впадуть,

Темниці зваляться - і воля

Вас прийме радісно у входу,

И брати меч вам віддадуть.

Говорячи в останньому рядку про “братів”, Пушкін має на увазі, мабуть, соратників по політичній боротьбі, однодумців. Саме “товариш” - так поет звертається до свого близького друга Чаадаєву в посланні “До Чаадаєва” (1818):

Товариш, вір: зійде вона,

Зірка чарівного щастя,

Росія вспрянет від сну,

И на уламках самовластья

Напишуть наші імена!

Велике місце у творчості Пушкіна займають вірші, присвячені ліцейській річниці, дню підстави Ліцею - 19 жовтня.

Першим у цьому ряді є “19 жовтня” (“Роняє ліс багряний свій убір”), написане в 1825 році. Вірш починається картиною чудесної осені, є присутнім мотив бадьорості, свіжості:

Роняє ліс багряний свій убір,

Сребрит мороз поле, що увянули,

Прогляне день начебто поневоле

И зникне за край окружних гір.

Але незважаючи на нібито благополучну обстановку, “сумний я: із мною друга ні, з ким довгу запив би я розлуку”. Пушкіна в цьому вірші згадує й пануючи, відзначаючи його головну заслугу - підстава Ліцею в 1811 році:

Він людина! Їм панує мгновенье.

Він раб поголоски, сумнівів і страстей;

Простимо йому неправе гоненье:

Він взяв Париж, він заснував Ліцей.

Головне місце в добутку займають замальовки друзів-ліцеїстів. Поет згадує Корсакова (“кучерявий наш співак”), Матюшкина - відважного мореплавця (“чужих небес коханець неспокійний”), Пущина - його кращого ліцейського друга, що “поета будинок опальний (…) перший відвідав”, Горчакова, блискучого дипломата (“Ти, Горчаков, щасливець із перших днів”), Дельвига (“син ліні натхненний”), Кюхельбекера (“брат рідної по музі, по долях”). У цьому вірші немає нічого умовного, абстрактного, це поезія дійсності. У цьому вірші відбився високий моральний і эстетический ідеал Пушкіна, що полягав у твердженні дружби як одного із благороднейших почуттів людини. Це особливо помітно в рядках:

Друзі мої, прекрасний наш сполучник!

Він, як душу, нероздільний і вічний -

Неколебим, вільний і безтурботний,

Зростався він під покровом дружних муз.

Куди б нас не кинула доля

И счастие куди б не повело,

Всі ті ж ми: нам цілий мир чужина;

Батьківщина нам Царське Село.

Слід зазначити, що цей вірш найбільш оптимістичне серед іншій, присвяченій ліцейській річниці, написаних у більше

Пізніше час.

Так, вірш 1827 року, присвячене ліцейській річниці, здобуває характер вітання засланим у Сибір декабристам:

Бог допомогти вам, друзі мої,

И в бурах, і в життєвому горі,

У краї чужому, у пустельному морі,

И в похмурих прірвах землі!

Міняється тон віршів, присвячених ліцейській річниці. Вони стають похмурими, песимістичними: у колі ліцеїстів усе більше втрат.

Горьким відчуттям різко, що змінилася обстановки, втрати близьких друзів і важких передчуттів наповнене вірш, присвячений двадцятій річниці Ліцею, - “Чим частіше святкує ліцей…” (1831):

Чим частіше святкує Ліцей

Свою святу річницю,

Тим робче старе коло друзів

У сім’ю соромиться едину.

У ньому Пушкін говорить про шість уже померлих друзів:

Шість місць скасованих коштують,

Шести друзів не побачимо боле,

Вони розкидані сплять…

И, думає, черга за мною…

Ще більш похмурим настроєм перейняте останній вірш, присвячений ліцейській річниці, - “Була пора: наше свято молодий” (1836):

Тепер не те: розгульне свято наш

Із приходом років, як ми, перебісився,

Він присмирнів, затих, зробився розсудливим,

Став глуше дзенькіт його заздоровних чаш…

У ньому поет востаннє згадує роки Ліцею, надії й розчарування ліцеїстів, їхньої мрії. Цей вірш залишився незавершеним. Таким чином, тема дружби займає гідне місце у творчості Пушкіна, тому що цей ідеал залишався незмінним для поета протягом всього його життя.

Збережи - » Тема дружби в лірику А. С. Пушкіна (1) - твір по творчості А. С. Пушкіна . З'явився готовий твір.