Тема добра й милосердя в романі Булгакова “Майстер і Маргарита” Зараз, напевно, як ніколи багато, говорять про добро й милосердя, мене гостро зачепила стаття Ксенії Чистовий в “Незалежній газеті” (15 лютого 1995р.) “Місяць в Освенциме, місяць у Майданеке”, присвячена художникові Геннадію Доброву і його персональній виставці. “Аркуші вболівай” так назвав нову серію своїх робіт Геннадій Добров. Напмсаны вони на основі вражень, отриманих від поїздок художника в колишні концтабори Штутгоф, Освенцим, Майданек. Його виставка реквієм минулому й сьогоденню

Вражають його слова: “Я давно думаю про відносини між людьми, про відносини між націями, між державами. Можна гаряче любити свою сім’ю, своїх близьких і ненавидіти сусідів. Можна пишатися своїми націями й нехтувати іншу

Але існує й інший ступінь любові, вища, це любов до всіх людей, до всього людства.” Прості ці істини художник особливо відчув там, де людський біль і страждання гранично сконцентровані. Я прочитав статтю про Доброве після прочитання й “Майстра й Маргарити” М. Булгакова

Мене вразило, що люди в різний час (Михайло Булгаков умер в 1940-ом, а Геннадій Добров народився в 1937-ом), говорять про одному. Про любов, про добро, про милосердя людському… От цитата із щоденника Г. Доброва, приведу її полнстью: “Я передчував, що концтабори повинні якось бути пов’язані з моїм дитинством. В Омську я жив поруч із двома корпусами божевільного будинку й часто, набираючи воду з колодязя, спостерігав за стриженими й неохайними жінками за ґратами у вікнах цього будинку, від якого завжди несло смородом. Я запам’ятав цих нещасних, вони були із синіми колами під очами й часто вкрови.

твір з оллсоч © 2005 Те ж саме я прочитав сьогодні в архіві Бжезински в спогадах санітарки. Після звільнення вона перші дні доглядала за жінками, що залишилися в бараках. Те, що вона описує, обстановка в точності збігається з тим, що я бачив в Омську в 1946-49 роках. Та й пізніше теж, коли приїжджав з Москви на канікули”.

У Михайла Булгакова в “Майстру й Маргариті” сумний будинок і його мешканці виглядають зовсім інакше, чим у Доброва. Досить згадати пробудження письменника Івана Миколайовича Бездомного в божевільному будинку. Що він побачив навколо? “Кімнату з білими стінами, з дивним нічним столиком з якогось світлого металу й з білою шторою, за якої відчувалося сонце”, а сам він лежав “у найчистішою, м’якою й зручною пружиною ліжка.” Від усього віє спокоєм і добротою, відчувається багато повітря й свіжості

Найбільше героя, та й нас, читачів, вражає кнопка дзвінка біля ліжка “хворого” і відбуває після її натискання: “зайнявся матовий циліндр, на якому було написано: “Пити”. Постоявши якийсь час, циліндр почав обертатися доти, поки не вискочив напис: “Нянька”. Напис “Нянька” змінилася написом “Викличте доктора”.

Іван Миколайович натискає кнопку на слові “Фельдшерка”, і “у кімнату ввійшла повна симпатична жінка в білому чистому халаті й сказала Іванові: “Добрий ранок”. Чомусь ця сцена вражає, хоча нічого надприродного не відбувається. Милосердя! От що поражет. Михайло Булгаков, доктор по утворенню, поскитавшись по земським, віддаленим від цивілізації, больничкам, надивившись людських лих і митарств, думаю, втілив у романі в главі “Двобій між професором і поетом” Свою мрію про те, у яких умовах повинні втримуватися хворі, навіть душевнохворі

Адже люди всі перед Богом і хворобою рівні! Добро й милосердя, тільки вони виправлять, випрямлять кривий мир, скривлене свідомість, скривлені душі. Що ж у Булгакова в цій главі далше? “Жінка, не втрачаючи добросердого вираження особи, за допомогою одного натиску кнопки, повела штору нагору, і в кімнату через широкопетлистую й легкі ґрати, що доходять до самої підлоги, заюшили сонце

За ґратами відкрився балкон, за ним беріг ріки, що ізвивається, і на іншому її березі веселий сосновий бор.” Ці потоки сонячного світла, сосновий бор не просто сосновий бор, а “веселий сосновий бор”, гімн життя, красі добру. Подаруйте ванну брати, запросила жінка, і під руками її розсунулася внутрення стіна, за якої виявилося ванне відділення й прекрасне обладнана вбиральня”. Навіть кран ванною не просто кран, а “сяючий кран”. А чого коштує речення: “Що бажаєте надягти халатик або пижамку?” А ввічливо-уважний і співчутливий прфессор з його звитої?!

А сніданок, що складається із чашки кава, двох яєць всмятку й білого хліба з маслом?! А прості слова професора, повні милосердя: “Вам тут допоможуть, а без цього у вас нічого не вийде. Ви мене чуєте?

Вам тут допоможуть… вам тут допоможуть.” Відразу мимоволі пригадуються рядки із щоденника художника Геннадія Доброва і його “Аркуші вболівай”. Добро й милосердя вони вічні, нерозлучні

Поки живуть люди, вони будуть жити з нами. Згадаєте, кого просила пощадити Маргарита на шабаші, улаштованому Воландом? Фриду, що погубила своєї дитини й гірко раскаявшуюся!

Иешуа, на прізвисько Га-Ноцри, несе любов до всіх людей, він їх так і називає навіть своїх ворогів “люди добрі” . І чи не є істина життя по-булгаковски “Любов, Добро, Милосердя”.