«Ланько Куліш - Це обдарована особа, неповторна і трагічна, навіть трагікомічна, народник без народу, елітист без еліти, літератор без літератури, політик без політичного діяння» (Юрій Шерех).

Біографічні відомості

8 серпня 1819 р. - народився Пантелеймон Олександрович Куліш у козацькому містечку Воронежі на Чернігівщині.

1831 1836 рр. навчання в Новгород-Сіверській гімназії.

1839 - 1840 рр. вільний слухач філософського та юридичного факультетів Київського університету.

Учителює в Луцькому, Києво-Печерському, Києво-Подільському дворянських училищах, у Рівненській та Петербурзькій гімназіях.

Член Кирило-Мефодіївського товариства.

1847 р. подорож Західною Європою разом з дружиною Олександрою Білозерською (літературний псевдонім - Ганна Барвінок).

1847 р. заслання до Тули.

1857 р,:

- вихід першого історичного роману в українській літературі «Чорна рада» (українською

І російською мовами);

- вихід українського букваря і читанки «Граматка» («Граматика»);

«Народні оповіданя» Марка Вовчка, які редагував й опублікував П. Куліш;

відкриття власної друкарні.

1862 р. поетична збірка «Досвітки. Думи і поеми», де звучить образ багатостраждальної України, змальовуються картини української природи («Ніч у степу»), цікаві народні звичаї та обряди («Гадання-віщування»), говориться про високе призначення поета і поезії («До кобзи).

П. Куліш директор Департаменту духовних справ у Варшаві.

1877 р. залишивши казенну службу, в останні роки жив на хуторі Мотронівці під Борзною Чернігівської області;

14 лютого 1897 р. помер у Мотронівці, де й похований. Огляд творчості

Поетичні збірки: «Досвітки» (1863), «Хуторна поезія»(1883), «Дзвін»(1893), «Позичена кобза» (1897), «Хуторні недогарки»;

Поеми: «Украйна», «Маруся Богуславка», «Сторчак і Сторчаниха», «Кумейки», «Гри-цько Сковорода», «Дон Жуан», «Магомет і Хадиза», «Солониця», «Куліш у пеклі», «Настуся», «Великі проводи»;

Гумористичні оповідання («Циган», «Пан Мурло», «Малоросійські анекдоти»);

Оповідання на тему нещасливого кохання («Гордовита пара», «Дівоче серце»);

Історичні оповідання («Мартин Гак», «Брати», «Січові гості»);

Історична праця «Отпадение Малороссии от Польши»;

Роман «Михайло Чарнишенко, або Малоросія вісімдесят літ назад»;

Романтично-ідилічне оповідання «Орися»;

Публіцистичні статті «Герценів "Дзвін"», «Гадки про святкування осьмих роковин Шевченкової смерті»;

Історичний нарис «Книга о ділах народу українського і славного Війська козацького»;

Віршована драма «Байда, князь Вишневецький», драма «Цар Наливай» переклади з англійської, німецької, французької, збірка «Хуторская философия и удаленная от света поззня»;

П. Куліш створив самостійний український алфавіт, правопис («кулішівку»), граматику; підручник «Українська граматика» («Найперше діло в отця-матері повинно бути, щоб дитину своєю рідною мовою до розуму довести» (П. Куліш)) та ін.

«Чорна рада» Жанр: Роман-хроніка

«Чорна рада» перший історичний роман в українській літературі. «Найліпша історична повість в нашій літературі» (І. Франко). Твір написано українською і російською мовами у 1857 р.

Роман - великий за обсягом епічний твір, у якому зображено важливі суспільні події та численні дійові особи. Різновид цього жанру історичний роман, що відтворює справжні подЯ минулого і видатних людей.

«Сочинение моє вьішло не романом, а хроникою в драматическом изложении» (П. Куліш),

Отже, «Чорна рада» роман-хроніка, для нього характерним є правдиве відтворення в образах і картинах видатних подій історії в їх часовій послідовності. Основні персонажі історичні особи, що активно проявили себе в цих подіях. Сюжет роману-хроніки відтворює темп, тривалість, порядок і ритм достовірних подій, невідворотний і всепідкоряю-чий хід часу, якому підвладні дії та долі окремих героїв і їх груп,

Історична основа роману: Події, що відбулися після Переяславської угоди 1654 р. - боротьба за гетьманування на Лівобережній Україні після смерті Б. Хмельницького між Павлом Тетерею, Якимом Сомком, Іваном Брюховецьким.

На Чорній раді (17 червня 1663 р.) гетьманом було обрано Брюховецького, який підступно завоював прихильність низів, хоч насправді зневажав їх. Він скарав Сомка і його прибічників.

На тлі реальних історичних подій та ситуацій, у яких беруть участь історичні особи, автор змальовує події, обставини, ситуації, дійових осіб, створених його поетичною уявою.

Відхилення від історичних фактів: Опис мандрівки полковника Шрама, його гостювання на хуторі Хмарище, зустріч його сина Петра з коханою, картина двобою, переживання Лесі за коханого.

Джерела роману: «История Малороссии» М. Маркевича, «История Малой России» Д. Бан-тиш-Каменського, друковані і літописні козацькі літописи (зокрема Самовидця та Граб’ян-ки), старовинні документи, що автор знаходив в архівах монастирів і різних установ; фольклор (думи, історичні пісні, перекази, легенди, казки про козаччину).

Сюжетні лінії

У романі дві сюжетні лінії - соціальна і любовна.

Образи

Усі дійові особи (історичні й вигадані) різко поділяються на дві групи: прибічники Сомка й прибічники Брюховецького. Центром першої групи є наказний гетьман Яким Сомко та полковник-піп Іван Шрам.

Центральним у творі є узагальнений демократичний образ українського народу (образ соціальних низів, «черні», маси).

Головні герої: Павло Тетеря, Яким Сомко, Іван Брюховецький, козак Михайло Черевань, Васюта, Матвій Гвинтовка, Вуяхевич, полковник Іван Шрам, Кирило Тур, Петро Шрам, Леся та ін.

Композиція: Роман складається з 18 розділів.

Стислий переказ твору

Навесні 1663 року двоє вершників наближалися до Києва з боку Білгородського шляху. «Один був молодий собі козак», другий - «старий козарлюга».

Не доїжджаючи до Києва, подорожні звернули до Череваневого хутора, Хмарища. «А Черевань був тяжко грошовитий да й веселий пан із козацтва, що збагатилося за десятилітню війну з ляхами».

Надвечір вони дісталися хутора, який нагадував фортецю. Гості стали грюкати у ворота шаблями. Сторож Василь Невольник по голосу вгадав Шрама, швидко розчинив ворота і

Кинувся цілувати полковника. Глянувши на молодого козака, Василь здогадався, що то син Шрама Петро, і сказав: «Орел, а не козаки

Що ж то був за Шрам такий, і як се він був разом піп і полковник?

Був він син паволоцького попа на прізвище Чепурний, учився в Київській братській школі, і вже сам вийшов був на попи. Як же піднялись козаки з гетьманом Остряницею, то і він устряв до козацького війська; бо гарячий був чоловік Шрам і не всидів би у своїй парафії, чуючи, як ллється рідна йому кров за безбожний глум польських консистентів… над українцями, за наругу католиків і уніатів над греко-руською вірою».

На той час у Польщі було повне безладдя, і кожен більш-менш значний чин робив із простим народом, «що йому в божевільну голову прийде». Міщани та хлібороби нічого не могли вдіяти без зброї. Жовніри (солдати) відбирали в людей незаконно їжу та напої, безчестили козацьких жінок і дівчат, запрягали людей у плуг серед зими й примушували на сміх орати лід.

Католицькі пани з нашими перевертнями уклали унію, наставили своїх уніатських попів у церквах.

Нікому на це було жалітися, бо й самого короля тримали в руках сенатори, великі пани та єпископи. Козацька старшина тягнула руку за коронного гетьмана, старост і держав-ників, а між собою ділилася козацькою платою. Багато реєстрових козаків працювали на старшину. Тому жалітися можна було тільки козакам запорізьким, які «старшину свою самі з себе вибирали і гетьману коронному узяти себе за шию не давали».

От і виходили з мечем та огнем проти ворогів рідного краю гетьмани козацькі Тарас Трясило, Павлюк, Остряниця. Та «ляхи з недоляшками» швидко гасили те полум’я повстань і «знов по-своєму обертали. Україну».

Не змогли нічого вдіяти поляки лише тоді, коли піднявся Богдан Хмельницький на боротьбу з ними «розлилась козацька слава по всій Україні..,»

Попович паволоцький Шрам за десять років від Остряниці до Хмельницького сидів «зи-мовником серед дикого степу на Низу, взявши собі за жінку бранну туркеню; проповідував він слово правди Божої рибалкам і чабанам запорозьким; побував він на полі й на морі з ^изцями; видав не раз і не два смерть перед очима да й загартувався у воєнному ділі так, що як піднявся на ляхів Хмельницький, то мав з його велику користь і підмогу. І ніхто? сраще його не ставав до бою… У тих-то случаях пошрамовано його вздовж і впоперек, що ісозаки, як прозвали його Шрамом, то й забули реєстрове його прізвище».

Pages: 1 2 3 4 5

Збережи - » Тема «Чорна рада». Пантелеймон Куліш (1819 - 1897) . З'явився готовий твір.