Якщо я не за себе, то хто за мене? Але якщо я тільки за себе, то навіщо я? Максим Горький. Біографія Олексія Максимовича Пєшкова (Максима Горького) змушує замислитись над тим, скільки пропало в Росії незвичайних талантів. Дійсність російського тодішнього життя примусила його стати письменником і одночасно зробила автором двох напрямів — неоромантизму і реалізму. І хоча перше оповідання, надруковане 12 вересня 1892 року в газеті «Кавказ», було романтичним, ім’я Максиму Горькому створили все-таки «свідчення» людини, яка прийшла з самих низів життя. Так з’являється в російській літературі ще один соціальний тип — босяк, бродяга. Відкритий в оповіданнях «Коновалов», «Челкаш», «Дід Архип і Льонька», «Мальва», він постав перед нами в своїх багатоманітних проявах.

Ось дід Архип пояснює внучку Льонці устрій життя, відзначаючи його непорушність і потихеньку щось цуплячи, але хлопчисько вже не хоче з цим миритися. Але як цю незгоду виразити?

Ємельян Піляй збирається розв’язати свої проблеми, як це споконвіку робилося, з обухом на великій дорозі. А замість цього рятує жінку, що намагалася накласти на себе руки, і «краще цього в житті за 47 років не було!»

Хрестоматійним стало оповідання «Челкаш». Тут розповідається, як люди стали рабами речей і машин, створених їхніми власними руками. Але як звільнитися від цього рабства, герої оповідання не знають.

А самого Горького цікавить не взагалі бродяга, людина, викреслена з життя, «колишня людина», а саме бунтар. Далеко не всі босяки ставали відщепенцями через убогість і розорення ремісників або селян. Ось і Челкаш повстав проти влади власності і старцювання духу. Він, галах, дрантя, виявляється більше людиною, ніж Гаврило, готовий заради клаптика землі на що завгодно, навіть на вбивство. Та й інші персонажі оповідань Горького цілком могли б тихо прожити своє життя, «як черв’яки сліпі живуть», але духовні пошуки не дають їм спокою — це одвічне питання: «Навіщо я живу?»

Мучиться швець Орлов, який зрозумів безглуздя своєї праці. Коновалов раптом відкрив, що він іде дорогою, якої не обирав і яка нікуди не веде. Мальва повстала проти сімейного і суспільного тиранства, а в результаті не знайшла нічого іншого. Ось тільки чоловік невінчаний, а так, дивись, усе те саме.

І все-таки це не гірші представники роду людського, а порівняно з «людьми порядними» і зовсім виглядають мало не ідеальними. «Босяки стали для мене «незвичайними людьми»: вони не жадібні, не душать один одного, не накопичують грошей», — так сказав сам письменник. Але це не означає, що саме в них Горький побачив порятунок світу від влади Мамони, про яку попереджав ще Проповідник із Галілеї.

Власне, все значення цих образів і полягало в їх зіставленні з корисливою, вузьколобою, жадібною і скупою натурою «господарів життя» всіх рангів: від будочника Семенова і — так далеко вище, як тільки міг би уявити собі тодішній читач. Підсумок художнього вивчення теми босяцтва Горький підбив у драмі «На дні». У цьому творі автор демонстративно іде від жаргону й «екзотики» кримінальщини до широкої суперечки персонажів п’єси про те, що таке людина і який спосіб життя має бути властивий «всім початкам і всім кінцям».

У творах Горького чітко простежується думка, що кожен із нас — неповторне створіння природи і водночас дитя людське. Звичайно, ми самі маємо будувати своє життя, знаходити власне призначення. Але якщо інші люди, суспільство не

допомагають людині втілити мрію в життя, то тоді, можливо, варто видалити в пустелю або, залишившись серед людей, все одно порвати з ними зв’язок , докором і застереженням. Це і буде метою існування босяка, бомжа.