Тема боротьби й волі в лірику А. С. Пушкіна – Твір по добутку А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”

Творчість Пушкіна проклало дорогу Гоголю, Тургенєву, Толстому й Чехову. У результаті російська культура зробилася провідним голосом, до якого змушений був прислухатися увесь культурний світ.

Дійсно, талант Пушкіна був не тільки величезним – він був специфічним. Пушкіна вмів проникати в дух різних культур і епох, у цьому зіграла роль його широка поінформованість у світовій літературі. Досить ознайомитися з його статтями й замітками, щоб зрозуміти, що він був прекрасним знавцем французької літератури, мав широкі відомості в області італійської й англійської літератур, виявляв цікавість до німецької й іспанської літератур. Предметом постійної уваги поета протягом всього життя була антична культура. Фольклор всіляких народів залучав його увагу.

Пушкін був продовжувачем справи, початого Тредиаковским, Ломоносовим і Сумароковым. Разом зі своїми сучасниками Карамзиным і Жуковським він почав грандіозну працю по побудові нової російської літератури як частини й спадкоємиці літератури світовий.

Творчий розвиток Пушкіна був стрімким. Не менш істотно, що воно було усвідомленим, – поет ясно відчував рубежі своєї творчості. Ці моменти, як правило, відзначені підсумковими переглядами написаного й створенням підсумовуючих збірників. Людина глибоко історичного мислення, Пушкін поширював цей погляд і на власну творчість. І в той же час творчість Пушкіна відрізняється єдністю. Це як би реалізація якогось шляху.

Творчість Пушкіна многожанрово. І хоча у свідомості читачів він був насамперед поет, але й проза, драматургія супроводжували його художню уяву від перших досвідів до останніх сторінок. А до цьому варто додати літературну критику, публіцистику, эпистолярий, історичну прозу. Поезія його була різноманітної, вона вміщала всі жанри лірики, поеми, роман у віршах, казки.

Жанри розвивалися у творчості Пушкіна в тісній взаємодії. Так, іноді лірика ставала лабораторією поеми, дружні листи – школою прози. У відомому змісті, вся творчість Пушкіна – єдиний багатожанровий добуток, сюжетом якого є його творча й людська доля.

Перенесення норм одного жанру в межі іншого виявлялося важливим засобом пушкінського стилю. Звідси, що вражало сучасників відчуття, новизни й незвичайності пушкінського листа. Завдяки цьому ж Пушкін зміг відмовитися від принципового розподілу засобів мови на “низькі” і “високі”. Це з’явилося умовою рішення їм найважливішого завдання – синтезу язикових стилів і створення нової національної літературної мови.

Перший період творчості Пушкіна (1813 – літо 1817) доводиться на час запеклої боротьби між прихильниками Карамзина й прихильниками Шишкова. Пушкіна-Ліцеїст активно ввімкнувся в неї на стороні послідовників Карамзина. Але одночасно деякі позиції молодого Пушкіна несумісні з поетикою карамзинистов. У творчості Пушкіна цього років проявляється інтерес до епічних жанрів і особливо до сатиричної поеми. “Чернець” (1813), “Бова” (1814), “Тінь Баркова” і “Тінь Фонвізіна” (1815) пов’язані із сатиричною традицією XVIII в. і суперечать сентименталізму карамзинистов. У лірику можна відзначити вплив Державіна й Дениса Давидова.

Відсутність єдності в ліцейській творчості Пушкіна часом витлумачується як результат творчої незрілості поета. Однак учнівський період був у Пушкіна гранично коротким. Дуже незабаром поет досяг досконалості зрілих майстрів. Так, в елегіях і романсах (наприклад, “Бажання” або “Співак”) Пушкін виступає як зрілий суперник Жуковського, а в дружнім посланні “Городок” він рівняється з Батюшковым.

Другий період творчості падає на час із осені 1817 р. до весни 1820 р. Закінчивши Ліцей, Пушкіна оселився в Петербурзі. Цей період відзначений зближенням з декабристами. Поет постійно зустрічається з Ф. Глинкою, Н. Тургенєвим, Чаадаєвим і випробовує сильний вплив їхніх ідей. Його політична лірика стає виразницею ідей “Сполучника благоденства”. Під безпосереднім впливом Н. Тургенєва створюються програмні вірші ода “Вільність” і “Село”, які широко розходяться в рукописних копіях. Саме в сфері політичної лірики цього років особливо помітне новаторство Пушкіна і його пошуки нових художніх рішень. Спробувавши в оді “Вільність” вирішити завдання створення актуальної політичної лірики, Пушкін надалі до цього досвіду більше не звертався, а заклик Кюхельбекера в 1824 р. відродити оду викликав у нього іронічне відношення.

Цікаві спроби використовувати “малі жанри” і на їхній основі створити цивільну поезію. Пушкіна з’єднує високий пафос із інтимними інтонаціями. Такі досвіди робляться з мадригалом (”Плюсковой”, “Країв чужих недосвідчений аматор”) і дружнім посланням. Особливо цікаво щодо цього послання “До Чаадаєва”.

Перші рядки вірша повинні викликати у свідомості читачів образи сумовитої елегії. Жанр цей не зустрічав співчуття в колі декабристів. Рядка: “Любові, надії, тихої слави / Недовго ніжив нас обман” сприймалися як скарга на “передчасну старість душі”, розчарування в “юних забавах”. Досить зіставити з ними елегію Пушкіна “Я пережив свої желанья, / Я розлюбив свої мрії”, щоб побачити споріднення цих рядків. Однак початок наступної строфи різко все міняє. Не випадково вона починається з енергійного “але”.

Але в нас горить ще желанье, Під гнітом влади фатальний Нетерпеливою душею Вітчизни внемлем призыванье.

Розчарованій душі протипоставлена душа, повна сил і мужності. Разом з тим фразеологічне кліше “горить желанье” натякає на те, що мова йде про нерозтрачену силу любовного почуття. Тільки із шостого вірша розкривається, що мова йде про спрагу волі й боротьби. Напружено-любовна фразеологія переміняється образом бойового товариства.

Товариш, вір: зійде вона,

Зірка чарівного щастя,

Росія вспрянет від сну,

И на уламках самовластья

Напишуть наші імена!

Новаторство це мало свої причини. Ідеалом “Сполучника благоденства” був герой, що добровільно відмовляється від особистого щастя заради щастя батьківщини. Із цих позицій засуджувалася й любовна лірика, що розслаблює й веде від суворого героїзму.

Однак у цілому позиція Пушкіна була більше складною. У вірші “Країв чужих недосвідчений аматор” Пушкін поставив поруч два високих ідеали. Перед нами одночасно ідеал громадянина “з душою шляхетної, / Піднесеної й полум’яно вільної” і жінка “не із хладной красою, / Але з полум’яної, чарівної, живий”. В очах поета любов не суперечить волі, а є як би її синонімом. Воля включає щастя й розквіт, а не самообмеження особистості. Тому для Пушкіна політична й любовна лірика не протистояли один одному, а зливалися в загальному пориві волелюбності.

Головним створенням цього періоду була поема “Руслан і Людмила”. Поема мала великий читацький успіх. Критики ж виявили нездатність зрозуміти новаторство поеми. Основний художній принцип поеми – контрастне соположение несумісних жанрово-стилістичних уривків. Результатом цього експерименту стала іронія, спрямована на сам принцип жанровости. Критиків обурювала грайливість деяких сцен, а також сусідство цих сцен з героїчними й ліричними інтонаціями. Але вже тут намечались принципи оповідання, які досягли зрілості в “Євгенію Онєгіні”.

Третій період творчості пов’язаний з перебуванням Пушкіна в південному посиланні (1820-1824). Творчість цього років ішло під знаком романтизму. В “південний період” були написані поеми “Кавказький бранець”, “Брати розбійники”. “Бахчисарайський фонтан”, початі “Цигани”.

В “південних поемах” активно є присутнім опис життя народної, екзотичного етносу й одночасно характерів, повних дикої сили й енергії. З такою тенденцією були зв’язані й “Брати розбійники”, і “Чорна шаль”, і “Пісня про віщого Олега”. Носієм протесту був енергійним, сильний духом “розбійник” або “хижак”. Коливання між двома цими поетичними ідеалами визначило своєрідність пушкінського романтизму.

На подальший розвиток Пушкіна вплинув тісний зв’язок його з кишинівською групою декабристів. Саме в Кишиневі розжарення його політичної лірики досягає вищої напруги (”Кинджал”, “Давидову” і ін.). Поезія Пушкіна наповнюється тираноборческими закликами.

В останні місяці в Кишиневі, і особливо в Одесі, Пушкін напружено думав над досвідом європейського революційного руху, перспективами таємних суспільств у Росії й проблемою бонапартизму. Він перечитував Руссо, Радищева, читав матеріали по французькій революції. Найближчим підсумком цього були кризові настрої 1823 року.

Трагічні міркування цього періоду виразилися в елегії “Демон”, вірші “Волі сівач пустельний” і поемі “Цыганы”. У цих добутках у центрі виявлялася, з одного боку, трагедія безнародного романтичного бунту, а з іншого боку – сліпота й покірність “мирних народів”. При всьому трагізмі переживань Пушкіна в 1823 році криза була плідним, тому що він обертав думку поета до проблеми народностей.

Головним підсумком творчих пошуків 1822-1823 р. г. було початок роботи над романом у віршах “Євгеній Онєгін” Робота над цим добутком протривала більше семи років. “Євгеній Онєгін” став не тільки одним із центральних творів Пушкіна, але й найважливішим росіянином романом XIX в.

Pages: 1 2

Збережи - » Тема боротьби й волі в лірику А. С. Пушкіна – Твір по добутку А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” . З'явився готовий твір.

Тема боротьби й волі в лірику А. С. Пушкіна – Твір по добутку А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.