ТЕМА БАТЬКІВЩИНИ Й ПРИРОДИ В ЛІРИКУ М. Ю.ЛЕРМОНТОВА. Скромне по обсязі порівняно з іншими російськими класиками, творчість Лермонтова внутрішньо єдине й цілеспрямовано. Лермонтов міг би сказати про себе словами Мцыри: “Я знав однієї лише думи влада,/Одну, але полум’яну пристрасть…” і т.д. Бєлінський дуже точно визначив зміст цієї “думи”: “моральні питання про долі й права людської особистості” от суть усього лермонтовского творчості

И головним у цій творчості, як і в Пушкіна, була лірика. Характер свого ліричного героя Лермонтов повторив у всіх інших родах своєї творчості: і в героях поем, і в Арбенине, і в Печорине. Цілісність ліричному героєві Лермонтова надає система основних мотивів його лірики, що проходить через абсолютно всі вірші великого російського романтика. І як покладено для щирого романтика, вихідним і визначальної виявляється мотив різко негативного відношення до суспільного буття. Він конкретизується в образі тирана й провідній антитезі зображення дворянського світла: зовнішній благопристойності й жорстокій внутрішній нелюдськості (”Смерть поета”, Як часто пестрою толпою оточений”).

Негативно оцінює Лермонтов і зворотна сторона активної нелюдськості дворянського світла спустошеність, внутрішню мертвотність, безвладну, рабську покірність людини катам і невігласам. Цей мотив ведучий і універсальний в “Думі” (”Сумно я дивлюся на наше поколенье”), де всі загальноприйняті цінності поет визнає помилковими. Тиранам і рабам протистоїть у Лермонтова власник гострого розуму й живого почуття, і почуття це любов до волі. Прагнення до волі породжує бунтівливість (”Вітрило”), бажання активно боротися за неї (”Я жити хочу! хочу суму”.

1832). Тому долею такої особистості залишається самітність в “країні рабів, країні панів” другий найважливіший лермонтовский мотив (”Стрімчак”, “На півночі дикому”). Герой приречений бути вічним мандрівником (”Ні, я не Байрон”, “Кинджал”, “Листок”), вигнанцем (”Хмари”), в’язнем (”Бажання” 1832, “В’язень”, “Сусідка”).

Тому герой іде в себе, у свій внутрішній мир. Уже Бєлінський показав, що самозаглиблення, рефлексія, було в 30-е роки суспільно значимий, підготовляло майбутню діяльність. У своїх міркуваннях ліричний герой Лермонтова проявляє стійкість, мужність і непримиренність (”Пророк”). Відходу в себе, ліричний герой Лермонтова робить свою душу ареною внутрішнього конфлікту, що відбиває його непримиреність із суспільством рабів-панів. До Лермонтова російська література внутрішнього конфлікту особистості не знала, в Онєгіна він лише copyright