Спадщина, залишена нам античністю в області мистецтва, величезно. Антична архітектура, скульптура, література й театр були предметом вивчення й наслідування в усі наступні століття. Коли, наприклад, в епоху Відродження стали створюватися перші літературні комедії й трагедії, зразками для них послужили п’єси античних авторів. Пізніше неодноразово зверталися до багатої театральної спадщини, залишеній античністю, що видаються західноєвропейські драматурги (Шекспір, Корнель, Расин, Шиллер, Ґете й ін.). Багато драматургів XX в. також не раз використали античні сюжети й образи ( Гауптман , 0′Нил, Сартр, Ануй і ін.).

В XIX і XX вв. на європейських зчепах постійно йшли (і йдуть) античні драми. У Франції в 1881 р. на орхестре древнього театру в місті Оранже була поставлена трагедія Софокла «Цар Эдип» зі знаменитим трагічним актором Ж. Муне-Сюлли в заголовній ролі; згодом цей спектакль був перенесений на сцену « Комеди Франсез ». Неодноразово звертався до античної драматургії видатний німецький режисер М. Рейнхардт : в 1910 р. у Берліні він ставить «Царя Эдипа» Софокла , а трохи пізніше - трагедію Эсхила « Орестея ». Цілий ряд чудових спектаклів по п’єсах античних драматургів був створений сучасними грецькими режисерами Д. Рондирисом і К. Кунем

Що ж залучає до античної драматургії передових діячів театру? Чому ми дотепер звертаємося до добутків, написаним приблизно 2500 років тому?

Відповідь на це питання треба шукати в особливостях, визначених економічним і соціально-політичним життям Греції того часу

Драма народилася в Греції в VI в. до п. е., коли остаточно встановився рабовласницький лад. Розпад родового ладу привів майже у всій Елладі до створення міст-держав (полісів), які являли собою громади вільних громадян, зв’язаних племінним спорідненням. Кожна така держава складалася з невеликого міста й сіл, що примикали до нього. Вся територія вважалася власністю держави, земельні наділи могли одержувати тільки вільні члени громади

У кожному полісі був свій уклад життя, існували свої політичні й етичні норми. Були поліси аристократичні (як Спарта), влада в яких належала родовій аристократії. Були поліси демократичні (як Афіни), де всі державні питання вирішувалися народними зборами, де дотримувалися рівність громадян перед законом, воля слова, право кожного громадянина бути вибраним на державні посади

Розвиток драми відбувається саме в демократичних полісах. У Спарті ніколи не було ні драматургів, ні театру. Зате Афіни стають центром культурного життя всієї Греції. Тут, на аттической землі, розцвітають науки й мистецтва

Це відбувається тому, що саме в демократичному полісі, незважаючи на недоліки й протиріччя афінської рабовласницької демократії, були можливості для виявлення здатностей людини: кожний афінський громадянин у межах своєї держави вважала себе рівноправним і повноправним членом суспільства. Він постійно відчував кревний зв’язок з полісом і жваво відгукувався на всі питання політичного й економічного життя своєї держави. Він прагнув зрозуміти навколишній світ, закони, що керують розвитком суспільства. Звичайно, пояснення цих законів спочатку ще дуже примітивно, воно не виходить за рамки традиційної полисной релігії, але позитивним моментом є вже саме прагнення зрозуміти й пізнати навколишній світ, визначити в ньому місце людини. Питання общественно-по-литической життя широко обговорювалися афінськими громадянами не тільки в народних зборах, але й втеатре.

У дні певних свят античний театр збирав все населення міста й околиць. Особливо велика була політична й культурна роль грецького театру в V в. до н.е., коли афінська рабовласницька демократія досягла свого розквіту

Зв’язок із суспільно-політичним життям, служіння інтересам народу, увага до людини з усім багатством його духовного життя, використання кращих досягнень грецького епосу й лірики - все це зробило афінський театр театром більші ідеї й прекрасну художньої форми

Появі драми в Греції передував тривалий період, протягом якого провідне місце займали спочатку епос, а потім лірика. Епосу й ліриці у свою чергу передував фольклор - прислів’я й приказки, трудові й обрядові пісні, гімни богам, міфи й інші види усної народної творчості

Міфологія займала в грецькому фольклорі особливе місце. Ця форма народної творчості виникла на ранній стадії розвитку людського суспільства й зіграла величезну роль в еволюції всіх видів античного мистецтва. Сюжети й герої грецьких міфів переважають у всіх родах і видах античної літератури, у тому числі вдраме.

Міфологія греків, як і інших древніх народів, виросла із прагнення попять і пояснити навколишній світ. Грецькі міфи різноманітні по змісту: у них розповідається про походження світу, про грецьких богів і героїв, про виникнення звичаїв, обрядів. Міф був тісно пов’язаний з язичеською релігією. При цьому в Греції не було замкнутої касти жерців, що препят-ствовала б зображенню богів в образі людей і заважала б вільному створенню міфів і їхньої поетизації. Тому грецькі міфи багаті життєвими мотивами, спостереженнями, деталями

Виникненню драми, як ми вже відзначали, передували епос і лірика. Це багатий героїчний епос - поеми «Илиада» і «Одиссея», дидактичний (повчальний) епосу-поеми Госиода (VII в. до н.е.); це добутку ліричних поетів VI в. до н. э.

Драма стала як би синтезом досягнень раніше сформованих, пологів літератури, увібравши в себе монументальний, героїчний характер епосу й індивідуальний початок, що йде від лірики

Народження грецької драми театру пов’язане з обрядовими іграми мімічного характеру які виникли в багатьох народів на ранньому щаблі розвитку й зберігалися протягом століть. У землеробських пародов мімічні ігри входили до складу свят, присвячених умираючої й богам, що воскреють, родючості. Свята цього типу мали дві сторони: «жагучу», серйозну, і карнавальну, що прославляє перемогу світлих сил життя

У Греції обряди були пов’язані з культом богів - заступників землеробства: Деметри, її дочки Кори, Диониса. Такі обряди перетворювалися іноді в культову драму. Наприклад, у місті Элевсине під час містерій (таїнств, на яких були присутні лише присвячені) улаштовувалися ігри, під час яких зображувалося одруження Зевса й Деметри, викрадення Кори Плуто-ном , скитания Деметри в пошуках дочки й повернення Кори на землю

Землеробський побут закономірно позначився на найдавніших релігійних поданнях греків і пов’язаних з ними обрядах. Це відбито багатьма джерелами: міфологією, гомеровским епосом і наступною поезією, прямими свідченнями багатьох античних авторів, пам’ятниками архітектури й образотворчого мистецтва. Судячи з даних, що втримуються у всіх цих джерелах, землеробські культи й пов’язані з ними обряди існували в Греції із часів глибокої стародавності

Мімічними елементами був багатий і культ Диониса — бога родючості. Надалі, коли в багатьох місцях Греції, зокрема в Аттиці, культивування винограду здобуває значення однієї з головних галузей сільського господарства, Дионис стає й богом-заступником виноградарства й виноробства. Саме він, відповідно до міфів, повернувшись у Грецію з далеких країв, привіз із собою першу виноградну лозу й навчив греків розводити й вирощувати виноград

На відміну від інших еллінських богів, Дионис довгий час не включався в офіційний олімпійський пантеон, залишаючись богом орачів і виноробів. Походження в нього теж було демократичне: матір’ю його була не небожительница , а смертна беотянка , спокушена Зевсом Семела . Ревнива дружина Зевса Гера жорстоко їй помстилася. По підступній її раді Семела попросила свого коханого з’явитися до неї у всій своїй величі. Коли Зевс став перед нею у вигляді громовержця, оточеного блискаючими блискавками, Семела була відразу ними спопеліла, що не дозрів же її дитини Диониса Зевс доносив сам, зашивши його собі в стегно, а потім віддав його на виховання; по одній версії міфу— нисейским німфам, по смертній сестрі Семели . Злопам’ятна й мстива дружина Зевса з нею теж потім жорстоко розправилася

Pages: 1 2 3 4