Не важко помітити, що в головного героя добутку відсутнє ім’я (а може бути - прізвище). Доведемо, що «Германн» - це прізвище. Поведемо доказ від противного: нехай «Германн» - це ім’я. Але в цьому випадку виникають протиріччя: по-перше, у слові «Герман», що позначає ім’я, тільки одна буква «Н», на відміну від написаного Пушкіним; по-друге, виходячи з діалогів можна зробити висновок, що кавалери використовують прізвище людини, коли звертаються друг до друга або говорять про кого-небудь у третій особі:

― Що ти зробив, Сурин?..

― А який Германн!..

Отже, «Германн» - це прізвище.

Чому ж Пушкін обділив свого «розважливого німця» ім’ям? Можна припустити, що автор зробив це без усякого підтексту: Чаплицкий, Нарумов, Чекалинский…- за аналогією. Але ця причина навряд чи є щирої, тому що названі герої грають епізодичні ролі, у той час як Германн - головний герой.

Мені здається, Пушкін відмовив своєму героєві в ім’ї, маючи на меті підкреслити таємничість, пов’язану з героєм: у душі жагучий гравець, людина з «профілем Наполеона» і «душею Мефистофеля», Германн ніколи не грав і взагалі не проявляв світської активності. Єдиним заняттям, обумовленим азартним характером, було постійне його перебування біля карткового стола в якості наблюдающего за грою.

Германн у добутку з’являється нам холоднокровним військовим інженером, що володіє здатністю підкоряти розуму свої почуття, коли подібна міра необхідна для досягнення поставленої мети. Як неважко помітити, необхідність прибігати до такої ієрархії підпорядкування була в героя постійна, тому що все його життя мало на меті самоствердження в суспільстві, що було неможливо зробити без деякого капіталу. Саме прагненням домогтися цієї мети й було обумовлене знайомство Германна із графинею і її вихованкою Лізою.

Причина знайомства нашого героя з Лизаветой Іванівною з вищесказаного зрозуміла, але чи не переросла штучна любов Германна в любов щиру?

Таємниця друга: чи любив Германн Лізу?

Мені здається, що не любив. Хоча, можливо, він і був закоханий у неї якийсь час, але про довгу й жагучу любов говорити не доводиться. Германн пише Лізі визнання в любові, попросту скопійовані з німецьких романів, благо вихованка графині не знає німецького. Але раптом він робив це не за принципом «аби тільки як, тільки щоб домогтися “аудієнції” графині», а тільки через те, що був профаном у любовних справах: він не уявляв собі методи знайомства з дівчинами відмінні від описаних у романах. Цей довід переконливий. Дійсно, багато з людей колись читають про любов, а вуж потім налагоджують взаємини зі своїми коханими, і в цих випадках, якщо в людини немає красномовства й тому подібних емоційних рис, їхнього побачення, і очні, і, тим більше, заочні, стають дуже схожими на сцени із прочитаних романів. Також мій мнимий опонент може спростувати мене, посилаючись на те, що герой самовіддано мерзнув на вулиці в холод тільки для того, щоб побачити особу Лизаветы. Всі так, але це не заперечує, що Германн стояв на морозі не від любові до дівчини, а від любові до таємниці графині.

Після смерті графині наш герой якось недбало повідомляє колишній вихованці померла жахлива новина, не намагаючись якимось образом огородити її від цієї звістки, утішити її. Але на противагу цьому можна висловити наступне: по-перше, Ліза була домашньоюьою ув’язненим у старої графині й смерть останньої звільнила б вихованку від цього борошна; по-друге, Германна можна виправдати тим, що він сам був у предшоковом стані й не міг адекватно проаналізувати обстановку. Знову мій віртуальний супротивник не згодний. Але я хочу нагадати, що Лизавета жила за рахунок графині й була від її залежна в матеріальному плані.

Отже, рахунок рівний. На всі мої доводи мнимий опонент відповів своїми контраргументами. Так що ж - суперечка програна? Сподіваюся, що немає. У мене в запасі залишився ще один факт: після того, як Германн довідався таємницю трьох карт, він перестав зустрічатися з Лізою, перестав про неї думати. А вже сидячи в Обухівській лікарні, він і зовсім забув про неї. Тут можна заперечити, що мол не до того йому було й взагалі він збожеволів - але це ж тільки підкреслює моє твердження: При розвитку божевілля в Германна назовні виплеснулося те, що займало його уяву в попередній час. Як видно, ця безліч цілком і повністю складалося з думки про карти: «…трійка, сімка, туз!.. трійка, сімка, дама!..», і тут немає навіть натяку на «колишню» любов.

Але також має право на існування й наступну гіпотезу. Можливо, споконвічно Германн не думав скористатися Лізою як мимовільна помічниця для особистого знайомства із графинею. Можлива закоханість Германн у Лизавету Іванівну анітрошки не суперечить його основній меті, тому не виключено, що паралельно розвивалися дві історії «любові»: між Германном і Таємницею й Германном і Лізою.

Але за міркуваннями про любов, дійсної або відсутньої, Германна до Лізи зовсім втратилося не менш цікаве питання про почуття Лизаветы Іванівни до героя. Смію затверджувати, що й тут не було любові. Постараюся це довести. Ліза, «чужа серед своїх» на балах і затероризована вдома графинею, по романному (тому що більше нічочого не знала) закохалася в першого парубка, що звернув на неї увага. Також швидко вона й «кинула» свого недавнього обранця, побачивши в ньому колись непомічені негативні, на її погляд, риси. По-моєму, якби вона дійсно любила Германна, те хоча б їхня розлука була б більше поетична.

Таємниця третя: «випадкові» явища.

В «Піковій дамі» зустрічаються деякі моменти, які можна списати на рахунок випадкових. Але чи не так вони випадкові, або все-таки за ними є якийсь внутрішній зміст?

“…Міркуючи таким чином, опинився він в одній з головних вулиць Петербурга, перед будинком стародавньої архітектури.

- Чий це будинок? - запитав він [Германн] у кутового будочника.

- Графині ***, - відповідав будочник.

Германн затріпотів. Дивний анекдот знову представився його уяві. Він став ходити біля будинку, думаючи про його господарку й про дивовижну її здатність”* - Як видно, Германна тягла до цього нічим зовні не чудовому будинку якась «невідома сила». Навряд чи хто-небудь буде затверджувати, що його поява біля цього будинку два рази підряд є випадковістю. Таким непереборним прагненням «пустухи долі» звести нашого героя із цим будинком Пушкін, на мій погляд, мав на меті показати торжество підсвідомості Германна, стремившегося доставити свого хазяїна ближче до можливого місця реалізації його настирливої ідеї, над його розумом.

«У цю мінуту здалося йому, що мертва глумливо глянула на нього, прищулюючи одним оком. Германн поспішно подавшись назад, оступився й горілиць грянулся про земь. Його підняли. У той же самий час Лизавету Іванівну винесли в непритомності на паперть» - без сумніву, подібна річ могла відбутися на похоронах, але Пушкін, на мій погляд, уводить у добуток цей елемент для того, щоб підкреслити ту невизначену, нервозну обстановку, що панувала в душах Лізи й, особливо, Германна.

Таємниця четверта: таємниця графині.

Як відомо, таємницю трьох карт повідав графині Сен-Жермен. Але звідки він сам довідався цю таємницю? Можливо, припущення Германна щодо диявольського договору було вірним. Події добутку не суперечать цій гіпотезі, що надає право вважати її можливою дійсністю. Зроблене припущення можна розвивати у двох напрямках. Випливаючи першому, угоду з Дияволом зробив Сен-Жермен і потім «по доброті серцевої ( душу-те він уже продав)» подарував цю таємницю графині. Інша ж версія полягає в тім, що контракт із головою опозиції Богові містила сама графиня, а Сен-Жермен був лише «подарунком долі», посланим Дияволом. Ця версія, на мій погляд, є більше правдоподібної, тому що при розгляді графині як згустку темних сил досить просто пояснюються багато моментів, пов’язані з таємницею карт, які можна списати на прояви волі володаря Преисподни. Отже, графиня продала душу Дияволові й стала носієм страшної таємниці.

На користь вищеописаного говорить також натяк, виражений у мовленні Германна до графині: «Може бути, вона [таємниця] сполучена з жахливим гріхом, з пагубою вічного блаженства, з диявольським договором… Подумайте: ви старі; жити вам вуж недовго, - я готовий взяти гріх ваш на свою душу»

Таємниця п’ята: чому Германн «обдернулся»?

Це питання розпадається на дві: причини програшу й механізм здійснення цього вироку.

Pages: 1 2

Збережи - » Таємниці твору Пушкіна “Пікова дама” - Твір по добутку А. С. Пушкіна “Пікова дама” . З'явився готовий твір.