Сюжети романів Братів Стругацких

Після прочитання “Граду приреченого” (читається саме через “е”, а не “е”, так наполягає сам Борис Стругацкий), складного, багатогранного добутку, виникає одне непросте питання: до якого жанру ставиться цей роман? Фантастикою “Град приречений” можна назвати досить умовно: звичайно, як говорять герої книги, “Експеримент є Експеримент”, однак дуже багато подій і явища роману не піддаються ніякому раціональному поясненню – на грані мистики або навіть трилера: від навали павіанів, описаного таки моторошно, і закінчуючи пам’ятниками, що розгулюють по руїнах, перед якими потім головний герой вимовляє задушевний монолог. У романі можна також знайти домішки багатьох інших напрямків: отут тобі й детектив, і драма, і пригоди, і всі-всі-все. сила, Що Затягує, роману в результаті винятково велика, але головне, звичайно, не вэтом.

Сюжет “Граду приреченого”, взагалі-те, досить характерний для фантастики середини ХХ століття, але незвичайний спосіб подачі й виклади роблять його чимсь зовсім особливим. Андрій Воронін, типовий радянський хлопець, що пережив жахи війни й свято вірить у непохитну правоту Партії, попадає в дивне Місто, населений досить разношерстым народом. Все населення Міста теж висмикнуто зі своїх епох і країн: отут і офіцер вермахту, при кожному зручному випадку початківець славити фюрера, і боязкий китаєць, пом’ятий життям, і повія з післявоєнної європейської країни, і класичний росіянин мужик, завжди готовий постояти за себе й за інших проти якої завгодно чуми. Поєднує їх хіба що приналежність до двадцятого сторіччя. Наставники Міста – персони майже міфічного, супровідного кожного жителя Міста (незрозуміло, чи люди це, а може, інопланетяни або ще хто) – роз’ясняють новоприбулим, що насправді ніякого особливого жаху ні, вони не в раї й не в пеклі, а просто потрапили в такий спеціальний Експеримент. А мети й завдання цього Експерименту вони ніяк не можуть повідомити жителів, інакше вся витівка втратить зміст. І весь цей казан зі строкатим умістом вариться у власному соку, дивно нагадуючи по своїй хаотичності й многоликости наше власне життя: у кожного свої мети й прагнення, кожний вірить у те, у що йому вірити зручно, і кожний надходить так, як уважає правильним. Експеримент іде своєю чергою, незважаючи на те, що іноді – після зовсім уже божевільних і страшних речей, що відбуваються в Місті – здається, що давно вже немає ніякої мети в існуванні Граду приреченого, і все котиться в тартарары…

Читаючи книгу, розумієш, чому, будучи написаної ще в 70-х роках минулого сторіччя, вона була видана тільки ближче до 90-м, на порозі розвалу радянської системи. ТАКОЇ книги не могло бути в пресі, поки тверда влада ще зберігала хоч якусь стабільність. Одна тільки сцена із грою в шахи з Великим Стратегом, де на дошці замість фігур коштують люди, позначає роман червоним грифом. А як бути із прямо-таки ідилічним епізодом, де хлопець із блокадного Ленінграда й офіцер вермахту чи ледве не в обнимку напиваються горілки?.. Право справа, дивно, що Стругацкие взагалі зважилися на такий крок, як написання “Граду приреченого”. Але воно, безумовно, того коштувало. “Град” – мабуть, сама непроста, що змушує задуматися річ у Стругацких із прочитаних мною. Навіть у блискучих Пікніка на узбіччі й Важко бути Богом у фіналі вишукувалася нехай болісна й жорстока, але правда. А в цій історії такої правди ні, так його й не могло бути – усяка безперервність рано або пізно терпить розрив, і шукати якесь виправдання цьому безглуздо. Простіше прогулятися назад по анізотропному шосе, там хоча б кістяк можна знайти

Загалом, якщо ви ще не читали один із кращих добутків Стругацких – виходить, ви ще мало що знаєте про фантастичну літературу радянського періоду

Книги бувають цікаві й не дуже. Але книг, які можуть викликати теперішнє потрясіння, здатне вивести людину з емоційної й духовної рівноваги, мало. І звичайно для читача така книга стає щирою знахідкою, віхою в житті. Звичайно, універсальних рецептів не буває, і для кожного читача найдеться свій значимий добуток. Однак є такі утвори, які майже напевно б’ють у мету. У цьому списку гідне місце, зрозуміло, займає роман братів Стругацких “Важко бути Богом”, що не перестає дивувати от уже яке покоління читачів

Але ж здавалося б – книги Стругацких давно застаріли; новизна теми “інституту експериментальної історії” давно пройшла; похмуре чарівництво фэнтезийных епох нині безнадійно зіпсовано мільйонами безталанних книг; золота жила вичерпана, і сьогоднішній спокушений читач проковтне трагедію про Арканар серед щільного потоку інших книг, навіть не помітивши. Ан немає – історія про те, як людина намагалася прогулятися назад по анізотропному шосе, усе ще впливає на розуми. І в цьому, звичайно, заслуга гуру вітчизняної фантастики Аркадія й Бориса Стругацких, що зуміли втілити на папері свої ідеї, страхи й тривоги в настільки яскравому виді

“Важко бути Богом” не назвеш добутком великим і скільки-або насиченою дією, але кожна сторінка роману настільки сильна, що я, коли читав, буквально провалювався в похмуре середньовіччя Арканара. І від глави до глави наростав у мені непідроблений жах при усвідомленні безвихідності положення, у якому виявився головний герой, у якийсь момент перетворившись у жах від безвихідності многотысячелетней людської історії взагалі. А прочитавши останню сторінку, я ще довго перебував у прострації, намагаючись зрозуміти, як усе могло так обернутися, чому ніхто не зміг нічим запобігти подібному фіналу – нехай і жорстокий, але, по суті, неминучий у своїй логічності. Пройшло два-три дні, і я знову узявся за роман, знову почав переживати разом з Руматой катастрофу арканарской історії…

Як ні соромно зізнатися, інтерес до роману братів Стругацких “Населений острів” у мене прокинувся тільки після перегляду однойменної екранізації Федора Бондарчука. Екранізації, треба сказати, досить якісної, цікавому й неоднозначної в значеннєвому плані, як би її не лаяли. Зацікавившись закрученим сюжетом після кількаразового перегляду першої частини фільму, я прикупив книжку-оригінал і прийнявся уважно неї читатися

Сюжет роману, віднесений до розряду класики світової фантастичної літератури, не має потреби в особливих поданнях, однак я все-таки перекажу. Парубок Максим Каммерер з утопічної планети Земля з майбутнього, від нема чого робити занимающийся так званим вільним пошуком у космосі (що означає знаходження й дослідження нових планет Всесвіту), у результаті аварії корабля попадає на “населений острів” – невідому планету Саракш, населену цілком собі людиноподібними істотами. Планета, треба сказати, досить примітна, незважаючи на те, що спочатку вона здається Максимові досить пересічної. Країна, куди волею долі потрапив землянин, перебуває під гнітом так званих Невідомих Батьків – групи анонімних правителів, які тримають народ під своєю владою, використовуючи для цього досить нетривіальні й досить нелюдські методи. Згодом Максим пристосовується до навколишньої дійсності й розуміє щире підґрунтя речей – і вуж тоді бунтарська природа юнака починає вимагати справедливості. Максим у підсумку встає на шлях радикальної революції, для того щоб скинути тиранію Невідомих Батьків і повернути країні радість волі. Але на цьому шляху йому доведеться зштовхнутися з багатьма труднощами – починаючи від нерозуміння друзів і закінчуючи розчаруванням у змісті кінцевої мети й розумінням, що суть речей набагато глибше й складніше, ніж йому здавалося…

Весь текст роману так і віддає лютим антитоталітаризмом і духом волелюбного ірраціонального бунтарства. Не дивно, якщо врахувати, що Стругацкие писали роман саме після того, як радянська цензура заборонила печатку їхнього останнього роману “Казка про Трійку”, порахувавши його занадто антирадянським. Як зізнається сам Борис Стругацкий, письменники приступилися до роману будучи розлюченими, бурмочучи під носом: “Ах так, хотіли веселеньку історію про хлопчика-е…чика, таку й одержите”. Але на жаль і ах – у процесі роботи з’ясувалося, що історія Максима і його пригод на планеті Саракш не так проста, як здавалося з першого погляду. У політичному пристрої чужої країни легко впізнається номенклатурна олігархія, що осточортіла, а в поділі миру між країнами – горезвісний біполярний мир з вічно добрими “нашими” і злісними “чужими”, які хочуть захопити й знищити єдиний кістяк добра й світла на планеті. Не дивно, що роман про пригоди наївного хлопчика із зовнішнього миру чекало багато позбавлень і пригод по шляху до видання: так, головному героєві Максимові Ростиславскому довелося в результаті цензурних митарств перекваліфікуватися в німецького юнака Каммерера, співробітникові Комісії Галактичної Безпеки Павлу Григоровичу – трансформуватися в Рудольфа Сикорского, а Невідомі Батьки й зовсім стали слащавыми Огненосными Творцями. Добре ще, що на початку 90-х років минулого століття Борисові Стругацкому вдалося випустити до друку оригінальну версію роману, показавши народу, як все повинне було бути на самій справі

Pages: 1 2

Збережи - » Сюжети романів Братів Стругацких . З'явився готовий твір.

Сюжети романів Братів Стругацких





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.