Герої «Илиади» і «Одиссеи» у поемах Гомера. Наприкінці XVIII - початку XIX століття в різних країнах Західної Європи видаються перші зводи народних казок і легенд, пісень, балад і літературних казок. Зароджуються нові галузі науки - фольклористика й етнографія. У період більших історичних потрясінь, викликаних Великою французькою революцією й наполеонівськими війнами, коли мінялися долі цілих народів і країн, звертання до народної творчості мало глибокий суспільний зміст

У добутках фольклору романтики цінували наївність і безпосередність, бачачи в них незамутнене дзеркало народної душі. Але оскільки романтизм сам по собі не був однорідним плином, одні штучно випинали риси патріархальної свідомості, інші (романтики революційні) відшукували насамперед приклади патріотичної доблесті й волелюбності. З розвитком передової думки було зв’язано й захоплення античністю. «В 1827 році я був п’ятнадцяти років,- згадував А. И. Герцен у своєму щоденнику,- ідеї древнього республіканізму бродили в голові, я вірив незаперечно, що «зійде зоря чарівного щастя»1. Декабристи, а слідом за ними й революційними демократами, бачили в древній історії й поезії «эстетическую школу моральності».

У цей період підлітки із захватом читали Плутарха (див. с. 20), «Илиаду»- і «Одиссею», викладу грецької міфології й т.п. Коштовний внесок у російську культуру внесли Н. И. Гнєдич і В. А. Жуковський поетичними перекладами гомеровского епосу. Першому належить переклад «Илиади» (1829), другому - «Одиссеи» (1848- 1849).

Достоїнство перекладу Гнєдича — у точній передачі оригіналу, силі і яркою образності мови. Разом з тим його переклад буяє архаїзмами й витриманий у піднесено-риторичному стилі, не властивому оригіналу. Жуковський, на відміну від Гнєдича, не піклувався про точне відтворення перекладного тексту. «Перекладач у прозі є раб; перекладач у віршах — суперник»,— говорив Жуковський. Його перекладання «Одиссеи» зроблено не з давньогрецького оригіналу, а по німецькому дослівнику, але відрізняється такою ж співучістю й мелодійністю, як і всі стихотворчество цього чарівника слова, якого Пушкін назвав «генієм перекладу».

Але в міру відновлення мови колишні переклади застарівали. Наприкінці XIX століття «Илиаду» відтворив по оригіналі Н. М. Мінський, у радянський час - В. В. Вересаєв, що домігся філологічної точності також і в перекладі «Одиссеи». На жаль, Вересаєв недостатньо поетичний і не смог перевершити попередників. У сучасних виданнях для шкільних бібліотек Гомера друкують зі скороченнями: «Илиаду» - звичайно в перекладі Мінського, «Одиссею» - як і раніше по тексту Жуковського

Гомеровский епос зложився в IX-VIII століттях до н.е., у період розпаду общинно-родового ладу й переходу до античного класового суспільства. Самі ж міфи, покладені в основу епосу, виникли набагато раніше. Міфологію породжувало первісне мислення як «несвідоме-художнє» (Маркс) творчість. На архаїчних стадіях розвитку міфи приймалися за правду - пояснювали в наївно-фантастичній формі походження й причини реальних явищ. У міфах одночасно виражалися й релігійні, і моральні, і «наукові» подання. Міфологія була універсальною ідеологією первісно-родового суспільства. Але в Греції епохи Гомера вона вже перетворилася в «історію»: не втративши остаточно зв’язок з релігією, служила невичерпним джерелом натхнення спочатку розповідачам казок, а потім поетам. У первісному виді міфи не збереглися. Ми знайомимо з ними по літературних джерелах

Сюжети античних міфів широко використали багато письменників, художники, скульптори, музиканти різних епох і країн. Образні вислови, запозичені із грецької міфології, дотепер живуть у нашій мові. Міфи Древньої Греції зберігають неминущу художню цінність. У них відбите «дитинство людського суспільства», що, по зауваженню К. Маркса, в Елладі розвилося всього прекрасніше й володіє для нас вічною принадністю, як ніколи не повторюваний щабель2. Поетичні сказання про богів і героїв відбивають трудовий досвід і сподівання народних мас, подання древніх про сили природи й реальні історичні події трехтисячелетней давнини (Троянська війна, похід Сімох проти Фив і ін.).

Важко переоцінити эстетическое й пізнавальне значення гарних дитячих книг, що дають художній виклад давньогрецьких міфів і героїчного епосу

Із численних перекладних видань у свій час була особливо популярна «Книга чудес» (1852) американського письменника-романтика Натаниеля Готорна (1804-1864). Вільний переказ міфів, доповнений творчою фантазією автора, перетворює їх у літературні казки. «Міфологія,- писав Н. А. Добролюбов,- служила для Готорна Тільки тлом, на якому він зовсім вільно зображував картини й події, що представлялися його уяві. Він сам говорить у передмові, що поетичні перекази стародавніх греків належать своєю поетичною стороною всім століттям і народам і що тому всякий народ завжди має право засвоювати їх собі не в мертвій їхній нерухомості, а в живій обробці, згідної з умовами часу. Дивлячись на справу з такого погляду, Готорн зумів написати трохи дійсно живих і цікавих оповідань…» Куди суворіше в оцінці «Книги чудес» Н. Г. Чернишевський. Віддавши належне таланту автора, він разом з тим рішуче заперечував проти перекручування грецьких міфів

Систематичний переказ міфологічних сюжетів становить зміст перекладних книг, що неодноразово видавалися: «Міфи класичної стародавності» Штолля, «Олімп» Петискуса, «Міфологія» Шваба, «Міфологія» Зеемана. Згадані книги давно вже витиснуті відомою працею російського історика Н. А. Куна (1877—1940) «Що розповідали стародавні греки про своїх богів і героїв». Поліпшуючи текст від видання до видання, автор у художньому викладі міфів намагався триматися ближче до джерел — добуткам грецької й римської літератури, донесшим до нас сюжети в декількох взаємодоповнюючих варіантах. Кун зумів передати дух античної поезії, але самі міфи здаються іноді штучно ускладненими. В останні роки книга Куна виходить за назвою: «Легенди й міфи Древньої Греції»

Варто згадати й роботу угорського дослідника Имре Тренчени-Вальдапфеля «Міфологія» (М., 1959), що, як сказано в передмові В. И. Авдиева, «прагне розкрити історичну основу міфів, відокремлюючи елементи народного мифотворчества від- пізнішої художньої обробки древніх міфологічних сюжетів і мотивів». До того ж угорський учений знаходить сюжетні відповідності, близькі мотиви й образи в міфах інших народів. Виділяється оригінальним рішенням задуму «Міфологія» Яна Парандовского (р. 1895), видного польського прозаїка, переведена письменником Н. Дубовим. Не обмежуючись художнім переказом міфів і легенд, Парандовский, за словами перекладача, «наскільки це можливо для людини XX століття, відтворить духовний мир народу, що творить міфологію, простежує розвиток його релігійних вірувань, відмирання одних і поява нових, випадними, але точними штрихами накидає загальну картину життя, побуту стародавніх греків і римлян, як би переносить читача в атмосферу того часу».