У руки майбутньому перекладачеві й видавцеві «Записки батька Адсона з Мелька» попадають у Празі в 1968 р. На титульному аркуші французької книги середини минулого століття значиться, що вона являє собою перекладання з латинського тексту XVII в., нібито відтворюючого, у свою чергу, рукопис, створений німецьким ченцем наприкінці XIV в. Розвідки, початі відносно автора французького перекладу, латинського оригіналу, а також особистості самого Адсона не приносять результатів. Згодом і дивна книга (можливо - фальшивка, що існує в єдиному екземплярі) зникає з поля зору видавця, що додав до недостовірного ланцюжка переказів цієї середньовічної повісті ще одна ланка

На схилі віку монах-бенедиктинец Адсон згадує події, очевидцем і учасником яких йому довелось бути в 1327 р. Європу трясуть політичні й церковні розбрати. Імператор Людовик протистоїть татові римському Іоаннові XXII. У той же час тато веде боротьбу із чернечим орденом францисканців, у якому взяло гору реформаторський рух нестяжателей-спиритуалов, до того, що піддавалися зі сторони папської курії жорстоким гонениям. францисканці поєднуються з імператором і стають значною силою в політичній грі

У цю смуту Адсон, тоді ще юнак-послушник, супроводжує в подорожі по містах і найбільших монастирях Італії англійського францисканця Вільгельма Баскервильского. Вільгельм - мислитель і богослов, випробувач єства, знаменитий своїм потужним аналітичним розумом, друг Вільяма Оккама й учень Роджера Бэкона - виконує завдання імператора підготувати й провести попередню зустріч між імперською делегацією францисканців і представниками курії, В абатство, де вона повинна відбутися, Вільгельм і Адсон приходять за кілька днів до прибуття посольств. Зустріч повинна мати форму диспуту про бідність Христа й церкви; її ціль - з’ясувати позицій-сторін і можливість майбутнього візиту генерала францисканців до папського престолу Вавиньон.

Ще не вступивши в монастирські межі, Вільгельм дивує ченців, що вийшли на пошуки коня, що втекло, точними дедуктивними умовиводами. А настоятель абатства відразу ж звертається до нього із проханням провести розслідування про случившейся в обителі дивної смерті. Тіло молодого ченця Адельма було знайдено на дні обриву, можливо, він був викинутий з вежі нависаючої над прірвою високої будівлі, називаної тут Храмина. Абат натякає, що йому відомі справжні обставини загибелі Адельма, однак він зв’язаний таємної сповіді, і тому істина повинна пролунати з інших, незапечатаних вуст

Вільгельм одержує дозвіл опитувати всіх без винятку ченців і обстежити будь-які приміщення обителі - крім знаменитої монастирської бібліотеки. Найбільша в християнському світі, здатна зрівнятися з напівлегендарними бібліотеками невірних, вона розташована у верхньому поверсі Храмини; доступ у неї мають тільки бібліотекар і його помічник, тільки їм відомий план сховища, вибудуваного як лабіринт, і система розташування книг на полках. Інші ченці: копіїсти, рубрикатори, перекладачі, що стікаються сюди з усією Європи, - працюють із книгами в приміщенні для переписування - скриптории. Бібліотекар одноосібно вирішує, коли і як надати книгу тому, хто неї затребував, і чи надавати взагалі, тому що тут чимало язичеських і єретичних творів

У скриптории Вільгельм і Адсон знайомлять із бібліотекарем Малахией, його помічником Беренгаром, перекладачем із грецького, прихильником Аристотеля Венанцием і юним ритором Бенцием. Покійний Адельм, митецький малювальник, прикрашав поля рукописів фантастичними мініатюрами. Коштує ченцям засміятися, розглядаючи їх, - у скриптории з’являється сліпий брат Хорхе з докором, що смехотворство й марнослів’я непристойні в обителі. Цей чоловік, славний роками, праведністю й ученістю, живе з відчуттям настання останніх часів і чекаючи швидкого явища Антихриста. Оглядаючи абатство, Вільгельм доходить висновку, що Адельм, найімовірніше, не був убитий, але покінчив із собою, кинувшись униз із монастирської стіни, а під Храмину тіло було перенесено згодом зсувом,

Але в ту ж ніч у бочку зі свіжою кров’ю заколотих свиней виявлений труп Венанция. Вільгельм, вивчаючи сліди, визначає, що вбили ченця десь в іншім місці, швидше за все в Храмині, і кинули в бочку вже мертвим. Але на тілі тим часом немає ні ран, ні яких-небудь ушкоджень або слідів боротьби

Помітивши, що Бенций схвильовано більше інших, а Беренгар відверто переляканий, Вільгельм негайно допитує обох. Беренгар зізнається, що бачив Адельма в ніч його загибелі: особа малювальника бути як особа мерця, і Адельм говорив, що проклято й приречений на вічні борошна, які описав враженому співрозмовникові досить переконливо. Бенций же повідомляє, що за два дні до смерті Адельма в скриптории відбувся диспут про допустимість смішного в зображенні божественного й про те, що святі істини краще представляти в грубих тілах, чим у шляхетні. У запалі суперечки Беренгар ненароком проговорився, хоча й досить мрячно, про щось ретельно приховуваному в бібліотеці. Згадування про це було зв’язано зі словом «Африка», а в каталозі серед позначень, зрозумілих тільки бібліотекареві, Бенций бачив візу «межа Африки», але коли, зацікавившись, запитав книгу із цією візою, Малахия заявив, що всі ці книги загублені. Розповідає Бенций і про те, чому став свідком, простеживши за Беренгаром після диспуту. Вільгельм одержує підтвердження версії самогубства Адельма: видимо, в обмін на якусь послугу, що могла бути пов’язана з можливостями Беренгара як помічника бібліотекаря, останній схилив малювальника до содомскому гріха, вазі якого Адельм, однак, не міг винести й поспішив висповідатися сліпому Хорхе, але замість відпущення одержав грізну обіцянку неминучого й страшного покарання. Свідомість тутешніх ченців занадто порушено, з одного боку, хворобливим прагненням до книжкового знання, з іншого боку - жахаючою постійно пам’яттю про диявола й пекло, і це найчастіше змушує їх бачити буквально навіч щось, про що вони читають або чують. Адельм уважає себе вже попали в пекло й у розпачі вирішується звести рахівниця сжизнью.

Вільгельм намагається оглянути рукописи й книги на столі Венанция в скриптории. Але спочатку Хорхе, потім Бенций під різними прийменниками відволікають його. Вільгельм просить Малахию поставити кого-небудь у стола на стражі, а вночі разом з Адсоном вертається сюди через виявлений підземний хід, яким користується бібліотекар після того, як замикає ввечері зсередини двері Храмини. Серед паперів Венанция вони знаходять пергамент із незрозумілими виписками й знаками тайнопису, але на столі відсутня книга, що Вільгельм бачив тут удень. Хтось необережним звуком видає свою присутність у скриптории. Вільгельм кидається в погоню й раптово у світло ліхтаря попадає книга, що випала у втікача, але невідомий устигає схопити її раніше Вільгельма й зникнути

По ночах бібліотеку міцніше замків і заборон охороняє страх. Багато ченців вірять, що в темряві серед книг бродять жахливі істоти й душі померлих бібліотекарів. Вільгельм скептично ставиться до подібним до марновірств і не упускає можливості вивчити сховище, де Адсон випробовує на собі дія ілюзії, що породжує, кривих дзеркал і світильника, просоченого зухвалого бачення складом. Лабіринт виявляється складніше, ніж припускав Вільгельм, і тільки завдяки случаю їм вдається виявити вихід. Від стривоженого абата вони довідаються про зникнення Беренгара.

Мертвого помічника бібліотекаря знаходять тільки через добу в купальні, розташованої поруч із монастирською лікарнею. Травщик і лікар Северін звертає увагу Вільгельма, що на пальцях у Беренгара залишилися сліди якоїсь речовини. Травщик говорить, що бачив такі ж і у Венанция, коли труп відмили від крові. До того ж мова в Беренгара почорнів - очевидно, чернець був отруєний, перш ніж захлинувся у воді. Северін розповідає, що колись давно тримав у себе надзвичайно отрутне зілля, властивостей якого не знав і сам, і воно пропало потім при дивних обставинах. Про отруту було відомо Малахии, абатові й Беренгару.

Тим часом у монастир з’їжджаються посольства. З папською делегацією прибуває інквізитор Бернард Гі. Вільгельм не приховує своєї ворожості до нього особисто і його методам. Бернард повідомляє, що відтепер сам буде займатися розслідуванням подій в обителі, від яких, на його думку, сильно попахивает чортівнею

Pages: 1 2