Цей роман знають усе. Навіть що не читали його (що важко уявити) пам’ятають: молодий моряк відправляється в далеке плавання й після аварії корабля попадає на незаселений острів. Він проводить там біля двадцяти восьми років. От, властиво, і всі «зміст». Двісті із зайвим років людство зачитується романом; нескінченний список його перекладань, продовжень і наслідувань; економісти вишиковують по ньому моделі людського існування («робінзонади»); Ж. Ж. Руссо захоплено взяв його у свою педагогічну систему. У чому привабливість цієї книги? «Історія», або життя, Робинзона допоможе відповісти на це питання

Робинзон був третім сином у сім’ї, мазуном, його не готовили ні до якого ремесла, і з дитячого років його голова була набита «усякими бреднями» - головним чином мріями про морські подорожі. Старший його брат загинув у Фландрії, борючись із іспанцями, безвісти пропав середній, і тому вдома чути не хочуть про те, щоб відпустити останнього сина в море. Батько, «людина статечн і розумний», слізно благає його прагнути до скромного існування, на всі лади звеличуючись «середній стан», що вберігає людини розсудливого від злих превратностей долі. Умовляння батька лише на час урезонюють 18-літнього недоука. Спроба незговірливого сина заручатися підтримкою матері теж не увінчується успіхом, і ще без малий рік він надриває батьківські серця, поки 1 вересня 1651 р. не відпливає з Гулля в Лондон, спокусившись безплатним проїздом (капітан - батько його приятеля).

Уже перший день на море черід предвестьем прийдешніх випробувань. шторм, Що Розігрався, будить у душі ослушника каяття, втім, що улегли з непогодою й остаточно розвіяне пиятикою («як звичайно в моряків»). Через тиждень, на ярмутском рейді, налітає новий, куди більше лютий шторм. Досвідченість команди, що самовіддано рятує корабель, не допомагає: судно тоне, моряків підбирає шлюпка із сусіднього суденця. На березі Робинзон знову випробовує скороминущу спокусу почути суворому уроку й повернутися в рідний дім, але «зла доля» утримує його на вибраному згубному шляху. У Лондоні він знайомить із капітаном корабля, що готується йти у Гвінею, і вирішує плисти з ними - благо, це ні в що йому не обійдеться, він буде «співтрапезником і іншому» капітана. Як же буде корити себе пізніми, навченими випробуваннями Робинзон за цю свою розважливу безтурботність! Наймися він простим матросом, він навчився б обов’язкам і роботі моряка, а так він всього-на-всього купець, що робить удалий зворот своїм сорока фунтам. Але якісь морехідні знання він здобуває: капітан охоче займається з ним, коротаючи час. Після повернення до Англії капітан незабаром умирає, і Робинзон уже самостійно відправляється Вгвинею.

Те була невдала експедиція: їхнє судно захоплює турецький корсар, і юний Робинзон, немов на виконання похмурих пророцтв отцa, проходить важку смугу випробувань, перетворившись із купця в «жалюгідного раба» капітана розбійницького судна. Той використає його на домашніх роботах, у морі не бере, і протягом двох років у Робинзона немає ніякої надії вирватися на волю. Хазяїн тим часом послабляє нагляд, посилає бранця з мавром і хлопчиком Ксури ловити рибу до стола, і один раз, далеко відпливши від берега, Робинзон викидає за борт мавра й змінює до втечі Ксури. Він добре підготувався: у човні є запас сухарів і прісної води, інструменти, рушниці й порох. У шляху втікачі постреливают на березі живність, навіть убивають лев і леопарда, миролюбні тубільці постачають їхньою водою і їжею. Нарешті їх підбирає зустрічний португальський корабель. Снисходя до тяжкого становища врятованого, капітан береться безкоштовно довезти Робинзона в Бразилію (вони туди пливуть); більше того, він купує його баркас і «вірного Ксури», обіцяючи через десять років («якщо він прийме християнство») повернути хлопчикові волю. «Це міняло справу», благодушно містить Робинзон, покінчивши з каяттями совісти

У Бразилії він улаштовується ґрунтовно й, схоже, надовго: одержує бразильське підданство, купує землю під плантації тютюну й цукрового очерету, у поті чола трудиться на ній, запізнилося жалуючи, що поруч немає Ксури (як допомогла б зайва пара рук!). Парадоксально, але він приходить саме до тієї «золотій середині», що його спокушав батько, - так навіщо було, журиться він тепер, залишати рідний дім і забиратися на край світла? Сусіди-плантатори до нього розташовані, охоче допомагають, йому вдається одержати з Англії, де він залишив гроші у вдови свого першого капітана, необхідні товари, землеробські знаряддя й господарське начиння. Отут би заспокоїтися й продовжувати своя прибуткова справа, але «пристрасть до скитаниям» і, головне, «бажання збагатитися скоріше, ніж допускали обставини» спонукують Робинзона різко зламати сформований образ життя

Усе почалося з того, що на плантаціях були потрібні робочі руки, а невільнича праця обходилася дорого, оскільки доставка негрів з Африки була сполучена з небезпеками морського переходу й ще утруднена юридичними препонами (наприклад, англійський парламент дозволить торгівлю рабами приватним особам тільки в 1698 р.). Наслухавшись оповідань Робинзона про його поїздки до берегів Гвінеї, сусіди-плантатори вирішують спорядити корабель і таємно привезти в Бразилію невільників, поділивши їх тут між собою. Робинзону пропонується брати участь як судновий прикажчик, відповідального за покупку негрів у Гвінеї, причому сам він не вкладе в експедицію ніяких грошей, а невільників одержить нарівні з усіма, так ще в його відсутність компаньйони будуть наглядати за його плантаціями й дотримувати його інтереси. Звичайно, він спокушається вигідними умовами, звично (і не дуже переконливо) клянучи «бродяжницькі похилості». Які «похилості», якщо він докладно й толково, дотримуючи всіх канительних формальностей, розпоряджається оставляемим майном!

Ніколи колись доля не застерігала його настільки виразно: він відпливає першого вересня 1659 р., тобто в точно призначений день через вісім років після втечі з рідного дому. На другому тижні плавання налетів жорстокий шквал, і дванадцять днів їх тріпала «лють стихій». Корабель дав текти, мав потребу в лагодженні, команда втратила трьох матросів (усього на судні сімнадцять чоловік), і було вже не до Африки - скоріше б добратися до суши. Розігрується другий шторм, їх відносить далеко від торговельних шляхів, і отут у виді землі корабель сідає на мілину, і на єдиній шлюпці, що залишилася, команда «віддається на волю бурхливих хвиль». Навіть якщо вони не перетонуть, гребучи до берега, у суши прибій рознесе їхній човен на шматки, і земля, що наближається, здається їм «страшнее самого моря». Величезний вал «завбільшки з гору» перекидає човен, і знесилений, чудом не добитий хвилями, що наздоганяють, Робинзон вибирається на сушу

НА ЖАЛЬ, він один урятувався, свідченням чому викинуті на берег три капелюхи, кашкет і два непарних черевики. На зміну несамовитої радості приходять скорбота по загиблих товаришах, борошна голоду й холоди й страх перед дикими звірами. Першу ніч він проводить на дереві. До ранку приплив пригнав їхній корабель близько до берега, і Робинзон уплав добирається до нього. Із запасних щогл він споруджує пліт і вантажить на нього «все необхідне для життя»: їстівні припаси, одяг, плотницкие інструменти, рушниці й пістолети, дріб і порох, шаблі, пилки, сокира й молоток. З неймовірною працею, щохвилини ризикуючи перекинутися, він приводить пліт у спокійний заливчик і відправляється підшукати собі житло. З вершини пагорба Робинзону усвідомлюється його «гірка доля»: це острів, і, по всіх ознаках, - ненаселений. Відгородившись із усіх боків скринями і ящиками, він проводить на острові другу ніч, а ранком знову вплав відправляється на корабель, кваплячись взяти що можна, поки перша ж бура не розіб’є його в друзки. У цю поїздку Робинзон забрал з корабля безліч корисних речей - знову рушниці й порох, одяг, вітрило, матраци й подушки, залізні ломи, цвяхи, викрутку й точило. На березі він споруджує намет, переносить у неї від сонця й дощу їстівні припаси й порох, улаштовує собі постіль. Усього він дванадцять разів навідався на корабель, завжди розживаючись чим-небудь коштовним - парусиною, снастями, сухарями, ромом, борошном, «залізними частинами» (їх він, до великої прикрості, майже цілком утопив). У свій останній заїзд він набрів на шифоньєрку із грішми (це один зі знаменитих епізодів роману) і філософськи розсудив, що в його положенні вся ця «купа золота» не коштує кожного з ножів, що лежали в сусідньому ящику, однак, помізкувавши, «вирішив взяти їх із собою». У ту ж ніч розігралася бура, і ранком від корабля нічого не залишилося

Pages: 1 2 3