Сюжет, проблеми, образи однієї з поем М. Ю.Лермонтова. «Демон» - поема, над якою М. Ю.Лермонтов працював протягом усього свого творчого шляху. Образ Демона володів почуттями й думками поета із чотирнадцятилітнього віку. © Алл Соч. РУ 2005 Він багато разів переробляв почату поему. Але з кожною новою переробкою поема ставала усе більше художньою по змісту й по формі

В основі поеми «Демона» - древній міф про гордого ангела, що повстав проти Бога. Сюжет поеми не складний. Основне місце в поемі займають монологи Демона, що розкривають його думки й почуття, описи природи, докладні зображення переживань героїні - Тамари. Демон, «сумний дух изгнанья», якому в житті знудило всі, бачить смертну дівчину, красуню Тамару…

Він зачарований нею. Охоплений почуттям любові, він мріє про відродження. Йому здається, що любов Тамари приведе його до добра, до правди. Він проникає в монастир, де після загибелі нареченого ховається Тамара, і своїми полум’яними мовленнями збуджує до себе жалість і співчуття Тамари. Поцілунок Демона виявляється смертельним для Тамари

Демон намагається опанувати її душею, коли світлий ангел несе її в рай. «Вона моя!» - викликує Демон, але ангел відкидає його. І прокляв Демон переможений Мрії божевільні свої, И знову залишився він, гордовитий, Один, як колись, у всесвіті, Без упованья й любові!.. Неважко переконатися в тім, що батько Тамари і її наречений - фігури другорядні. Головними героями є Демон і Тамара

Лермонтов називає Демона «духом познанья й сомненья» і наділяє почуттям неприборканої гордості. Демон заперечує існування гармонії у світі, із презирством дивиться на нещасний рід людської й перебуває в безперервній і вічній боротьбі з божеством. Він гордий і самотній, замкнуть у своїх переживаннях, і холод самітність заподіює йому безмежне страждання. Це - символ індивідуалізму. Але якщо Демон є символом, то природно бачити й в образі Тамари щось символічне

Інакше вся поема звернеться в казку, позбавлену змісту й значення. У Тамарі сильно підкреслена одна риса - надзвичайна краса. …Жоден цар земної Не цілував такого ока; Гарему фонтан, що бризкає, Жодного разу жаркою порию Не обмивав подібний стан, Ще нічия рука земна, По милому чолу блукаючи, Таких волось не розплела. Отже, Тамара - символ краси. Потяг Демона до Тамари - це розпачлива спроба замкнутого в собі індивідуаліста вийти зі стану відчуженості й змушеної бездіяльності, знайти в красі відраду й забуття

Але любов гордого індивідуаліста закінчується сумно. У розв’язці виступає «Ангел» - символ протилежних Демонові почав: любові й прощення. Поява Ангела підкреслює всю безвихідність положення Демона: на шляху, по якому він іде, на шляху індивідуалізму, коли власне «я» ставиться в центрі всього існуючого, немає ні щастя, ні живої діяльності

Образ Демона є двоїстим. З однієї сторони в ньому втілене заперечення всього відсталого, заперечення людської вульгарності, обмеженості, що застаріли авторитетів, відданості старим підвалинам і традиціям. Демон виголошує жагучу промову, у якій таврує земне життя, Де немає ні щирого щастя, Ні довговічної краси, Де преступленья лише так страти, Де страсті дрібної тільки жити, Де не вміють без остраху Не ненавидіти, не любити

У цих словах багато хто справедливо бачили характеристику сучасного їм дворянського суспільства. Але замість «жалюгідного світла» , що заперечується Демоном, він не обіцяє Тамарі безтурботного благополуччя. Він кличе неї в той мир, де вона буде жити повної, істинно людським життям, де чекає «інше страждання», «інших захватів глибина». Він обіцяє: Безодню гордого страданья Замість відкрию я тобі… І зміст мовлень Демона, і гаряче почуття, яким вони насичені, залучають нас до героя поеми

И все-таки Демон у поемі засуджений. У ньому засуджений його крайній індивідуалізм. Він нехтує людей. Мріючи про любов Тамари, що повинна врятувати його від страшної багатовікової туги, дати зміст його існуванню, Демон думає тільки осебе.

Його любов до Тамари цілком егоїстична. От чому він не може дати щастя ні їй, ні йому, і після спроби опанувати нею він знову приречений на скитания. У романтичному образі Демона відбилися й різні риси деяких людей лермонтовской епохи: різко негативне відношення їх до віджилих підвалин і авторитетів, що сполучалося в них з гордою замкнутістю, із крайнім індивідуалізмом. Але одночасно в Демоні залишилися риси невідхильно-привабливі: протест проти деспотизму, звідки б він не виходив, поривши до волі, безстрашна думка

Сучасники Лермонтова сприймали його поему як заклик до звільнення і як осуд існуючих суспільних умов. Захоплення «Демоном» було велике: він у рукописах ходив у публіці, як ніколи ходило «Горі від розуму». За словами одного з відомих критиків того часу, усе захопилися так «Демоном» тому, що пафос його є з «небом горда ворожнеча».