Один раз Ростем, пробудившись ледве світло, наповнив стрілами сагайдак, осідлав свого могутнього скакуна Рехша й помчався до Турану. По дорозі булавою разив він онагра, зажарив його на рожні зі стовбура дерева, з’їв целую тушу й, запивши водою із джерела, заснув богатирським сном. Прокинувшись, він окликнув коня, але того й сліду нема. Довелося в збруї, зі зброєю брести пішки.

И от богатир вступив у Семенган. Правитель міста запросив його бути гостем, провести ніч за чашею вина й не турбуватися про Рехше, адже він відомий всьому світлу й незабаром відшукається. На зустріч із Ростемом цар призвав міськ і ратну знати

До пиршественному стола кухаря несли страви, а кравчие розливали вино. Голос співака зливався із солодкозвучним рудому. красуні, Що Пурхають, танцюристки розігнали сум Ростема. Захмелівши й відчувши утому, він відправився на приготовлене йому ложі

Уже було за північ, коли почувся шепіт, тихо відкрилися двері й зі свічею в руках увійшла рабиня, а за нею струнка як кипарис, подібна до сонця красуня. Здригнулося левине серце богатиря. Він мовив їй: «Назви своє ім’я. Навіщо ти прийшла опівнічної часом?» Красуня відповіла, що кличуть її Техмине й що серед царів вона не знайшла рівного йому. «Затьмарила мені розум всесильна пристрасть народити від тебе сина, щоб він був рівним тобі по росту, силі й відвазі», - сказала красуня й пообіцяла відшукати жвавого Рехша.

Ростем, піднесений її красою, кличе мобеда й велить йому відправитися сватом до владики-батька. Цар, дотримуючи закону й звичай предків, віддає свою прекрасну дочку за героя. На бенкет на честь шлюбного сполучника була запрошена вся знати

Залишившись зі своєю милою дружиною наодинці, Ростем віддає їй свій амулет, про яке був наслишан все світло. Вручаючи його своїй подрузі, богатир сказав: «Якщо доля пошле тобі дочка, прикріпи амулет на щастя до її коси, а якщо сина - надягни йому на руку. Нехай виросте могутнім молодцем, що не знає страху».

Всю ніч Ростем провів зі своєї луноликой подругою, а коли зійшло сонце, прощаючись, пригорнув її до свого серця, із пристрастю поцілував її в губи, очі й чоло. Сум розставання застелила їй погляд, і з тих пор горі стало її постійним супутником

Ранком семенганский правитель прийшов запитати, чи добре почивав велетень, і повідомив радісну звістку: «Відшукався твій Рехш нарешті».

Ростем відправився в Забул. Пройшло дев’ять місяців, і народилася дитина, що сіяє як місяць. Техмина нарекла його Сохрабом. Поставою в Ростема, богатирського росту, до десяти років він став найдужчим у краї. Ростем, довідавшись про народження сина, послав Тахмине лист і подарунки. Про їх вона розповіла синові й попередила його: «Про син мій, про це не повинен довідатися ворог твого батька Афрасьяб, правитель Турана». Прийшов час, і Сохраб прийняв рішення: зібрати рать, скинути шаха Ірану Кей Кавуса й відшукати свого батька. Він сказав матері: «Потрібний мені добрий кінь». Швидко відшукали коня, породженого від Рехша. Богатир радів. Підганя нетерпінням, він негайно ж осідлав його й рушив у дорогу на чолі величезного війська

Незабаром про похід, що почався, Сохраба довідається владика Турана Афрасьяб. Він посилає йому назустріч двох своїх богатирів - Хумана й Бармана з напуттям удатися до хитрості, зштовхнути на поле бою Ростема й Сохраба, але щоб вони не довідалися один одного. Афрасьяб замислив за допомогою Сохраба здійснити дві мети: усунути непереможного ворога Турана Ростема й здобути перемогу над Кей Кавусом. Щоб приспати пильність юного богатиря, Афрасьяб щедро обдарив його, пославши йому десяток коней і мулів, бірюзовий престол з підніжжям із блискаючою білизною слоновой кістки, що горить рубінами царський вінець і влесливий лист: «Коли ти зійдеш на іранський престол, на землі запанують мир і щастя. Добудь же вінець владаря в боротьбі. Я тобі посилаю в допомогу дванадцять тисяч бійців».

Сохраб разом з дідом поспішив зробити честь війську, що наближалося, і, побачивши більшу рать, дуже зрадів. Він зібрав військо й повів його на Білу міцність - оплот Ірану. Правителем краю й міцності був сивоволосий Гождехем зі славного іранського роду. Його красуня дочка Гордаферид прославилася як безстрашна й зухвала наїзниці. Побачивши військо, що наближається, назустріч виїхав відважний Хеджир, що очолював оборону міста. Сохраб, уразивши його списом, повалив його додолу, щоб відрубати голову, але Хеджир, піднявши руку, заблагав про помилування. Тоді йому зв’язали руки й повели в полон. День померк для іранців

Тоді дочка Гождехема облачилася в бойову збрую, сховала свої коси під шолом і ринулася на ворога, разячи його хмарою стріл. Побачивши, що його бійці падають рядами, Сохраб поскакав назустріч ворогу. Войовниця, перемінивши лук на спис, з ходу націлила його в груди Сохраба. Розлютований богатир скинув наїзницю додолу, але їй удалося знову підхопитися на коня, раптом по кольчузі сковзнула коса дівиці. Перед богатирем стала юна красуня. Зачудувався герой: коли діва так хоробра, які ж у них чоловіки?! Він зметнув аркан і миттєво охопив їм стан красунь

Гордаферид запропонувала йому мир, багатство й замок, говорячи: «Ти домігся мети! Тепер ми - твої». Сохраб відпустив її, і пішли вони до міцності. Гождехем з військом чекав дочку за міською стіною, і ледь вона ввійшла у ворота, як вони закрилися, а Сохраб залишився за воротами. Піднявшись на вежу, відважна Гордаферид крикнула Сохрабу: «Агов, доблесний лицар! Забудь про облогу й вторгнення!» Сохраб же заприсяг взяти міцність і покарати зухвалу. Був вирішений почати бій поутру. Тим часом Гождехем послав до шаха гінця з листом, у якому повідав про те, що трапилося,, докладно описав зовнішній вигляд і військові достоїнства Сохраба. Повідомив також про те, що вони змушені залишити місто й відступити в глиб краю

Лише сонце зійшло, туранци зімкнули ряди військ, випливаючи за своїм витязем, увірвалися в міцність подібно смерчу. Міцність^-міцність-фортеця-місто-міцність виявився порожнім. Гождехем повів воїнів через підземний хід, про яке туранци досель не знали. Жителі краю стали перед Сохрабом, просячи пощади, і клялися в покірності йому. Але Сохраб не почув їхнім словам. Він став шукати Гордаферид, що викрала його серце, промайнувши подібно пери й зникнувши навіки. Удень і вночі горює богатир, що спалює таємним вогнем. Посланник Афрасьяба Хуман, помітивши відбувається із Сохрабом, постарався звернути його думки до війни. Він сказав йому: «За старих часів ніхто із владик не бився в полоні в пристрасті. Не остудиш жар свого серця - чекай безславної поразки». Сохраб зрозумів правоту Хумана.

Тим часом Кей Кавус, одержавши послання Гождехема, сильно стривожився й вирішив призвати Ростема рятуйте! Він відправив до витязя шляхетного Гива з посланням. Ростем не сумнівався у своїй перемозі в майбутньому бої й продовжував бенкетувати. Тільки на четвертий день він отямився й подав знак війську збиратися. Рахш негайно ж був осідланий. Усе рушили до палацу, прискакали й схилили голови перед шахом. Кей Кавус не відповів на їхнє вітання. Він був обурений зухвалим учинком Ростема й наказав у серцях стратити його. Богатир грізно глянув на шаха й покрив його лайкою, хльоснув скакуна й помчався ладь. У справу втрутилася знати, умовляючи шаха повернути Ростема, пам’ятаючи про його заслуги, про те, що Ростем неодноразово рятував йому життя. Шах велів повернути полководців, заспокоїти його й умиротворити. Він привселюдно пообіцяв Ростему своє царське благословення. З радощів примирення був улаштований бенкет, а назавтра було вирішено виступати

Pages: 1 2