Сюжет і композиція роману М. Горького "Справа Артамонових&quot

Роман «Справа Артамонових» – це історія російського капіталізму, історія гаснучого роду, показу того, як положення «хазяїв життя» спотворює й духовно губить людей, перетворює їх з хазяїв «справи» у його рабів. Основою сюжету роману служить розвиток справи Артамонових.

Ілля Артамонов – засновник справи. Він енергійний, діловитий, знає радість праці. У його сина Петра немає ні сильної волі, ні напористості, ні трудового запалу, що відрізняв батька. Він не любив «справи». «Справа» не тільки не підкоряється йому, але стає його володарем, у душі з’являється страх. Петро боїться й ненавидить робітників, Тихона, з остервенением ухвативающегося за Іллю-Молодшого, шукає забуття в пияцтві, скандалах, оточує себе утішниками. Зрештою у великому артамоновском «справі» він виявляється «майже зайвим, як би глядачем».

Інше артамоновское «середнє покоління» – Олексій. На відміну від Петра діловитий, енергійний. Але історія невблаганно хилить артамоновское «справу», як і весь капіталізм, до заходу, і його «ненаситна жадібність» до гри справою, «неприємна те ропливость» не могли зупинити історичні процеси

Намагається піти від соціальної дійсності інший брат Петра Артамонова – Микита

Коли Горький розповідає про задум роману Львові Толстому, той побачив в Артамонове, що ушли в монастир отмаливать гріхи рідних, втілення моральної величі. Але в романі Микита Артамонов не величний, а нещасний. Він і сам не вірить у свою проповідь і не може кого-небудь уловити в мережі втішливих ілюзій, відволікти від боротьби за зміну життя, тому що «терпіти набридло всім», тому що народ іде до революції, а не до релігійної розради

У романі описується виняткова конденсація життєвих вражень, подій, дій, психології. Досвід, придбаний Горьким у роботі над попередніми книгами, дозволяв створити надзвичайно ємний добуток. Менш двохохсот п’ятдесятьохьох сторіноок середньогоього форматуу треба було письменниковіові для того, щоб розповістсти про п’ятдесят чотир роки російського життя. Автор лаконічний у характерах героїв, описі їхньої зовнішності, уникає розгорнутого коментарю. Роман вражає багатством використаного в ньому фольклору: частівок, пісень, прислів’їв, приказок, на початку роману даний майже повний опис російських весільних обрядів

Поряд з багатьма традиційними прийомами й формами художньої творчості в «Справі Артамонових» використовуються й нові. У першій частині автор веде оповідання від свого ім’я, як би підкреслюючи, що немає особливої різниці в баченні миру між ним і його героями. У другій частині мир всі частіше показується через перетинання точок зору автора й Петра Артамонова, а в третьої – Петра, Якова й авторської

Авторські характеристики переміняються внутрішніми монологами й діалогами, що закінчуються мовленням персонажа (сцена після пояснення Петра із сином під дубом). При описі купецького розгулу на ярмарку, так само, як останнього періоду життя Петра Артамонова, Горький прибігав до того, що в літературознавстві іноді називають психологічним часом (коли одні враження як би розтягуються в часі, а інші як би разом згодом зникають у якихось провалах, немов їх і не існувало). Такі, наприклад, три тижні, проведені Петром на ярмарку

У центрі роману коштує одна фігура – фігура Петра Артамонова. Вона на першому плані саме тому, що відбувається втрата «хазяїном» влади над «справою».

Як ні ярок, ні чудовий образ Іллі Артамонова-Старшого, він не став і не міг стати головним героєм у романі. Передчасна смерть засновника «справи» довелася саме вчасно, щоб закінчити пролог – оповідання про виникнення «справи», де головну роль грає Ілля-Старший, і почати основне оповідання – оповідання про ріст «справи» і про занепад його хазяїв, що висуває на перший план фігуру Петра. У романі є й свій епілог, коли Петро, відійшовши убік від «справи», передає ведення його Миронові і Якову, але час віддає останньому й роль «стержнрвого» образа. Але відразу ж виявляється, що віддає її на час, щоб знову вийти на перший план у самому фіналі й сказати останнє слово в історії падіння, краху, загибелі Артамонових.

Повість «Справа Артамонових» – це як би історія життя трьох поколінь знайомій М. Горькому купецької сім’ї. Нічого не приховуючи, з ясністю й глибиною історичного мислення автор розглянув Артамонових як представників класу, їх від носіння до «справи», опираючись на глибоке розуміння сил, керуючих життям суспільства. Гіркого в сюжеті повести цікавили не питання людської гріховності, а безжалісна дія «закону виродження», тема розпаду й деградації буржуазної сім’ї, не релігійно-моралістична, а соціальна проблематика в процесі розвитку капіталістичного суспільства. Історія шумування буржуазної сім’ї в умовах капіталістичного розвитку стала більше зрозумілої, після того як сама «дійсність» замкнула коло капіталістичного розвитку. В «Справі Артамонових», зрозуміло, зберігає всю силу мотив морального осуду зла капіталізму, артамоновских «злочинів». Але вирішальної виявляється інший вирок – вирок історії. Глибоко розроблена ідея закономірності, історичної неминучості загибелі капіталізму з усім його спустошуюче життя хижацтвом висувається на перший план. Буржуазна тема подається в іншому розрізі: безплідність соціальної практики буржуазії, вичерпання її історичних сил – от що становить центральну тезу роману

Природно, подібного роду ідея не могла розкритися в сюжеті про повстання «блудних дітей» класу проти свого середовища. Вона вимагала більше ємного конфлікту. Таким конфліктом з’явилася боротьба між буржуазією й пролетаріатом, їхнє змагання на історичній арені. Рішення питання про те, хто є дійсним хазяїном життя, її справжнім улаштовувачем і організатором, – от що організує дію роману. У трьох поколіннях артамоновского роду Горький дав з надзвичайною опуклістю художню історію російської буржуазії, її запізнілого, але бурхливої появи, її недовгого торжества й загибелі. Гіркий зумів з дивною майстерністю зв’язати глибоко індивідуальні портретні характеристики своїх героїв з надзвичайно широким соціально-політичним узагальненням. Авторові вдалося наситити кожний рух своїх героїв повнотою історичного змісту

Те розуміння історії, що розкривається в романі, ґрунтується на визнанні праці єдиним джерелом цінностей, вироблених людством, єдиним двигуном історії вперед, що вирішує силою культурного розвитку

Тільки ті суспільні сили, які беруть активну участь у творчо творчій, трудовій діяльності, здатні на розвиток, дієво життєздатні. Проклін, що тяжіє над Артамоновими, з покоління в покоління иссушающее їхню силу, у паразитизмі визискувачів, у відчуженості власницьких класів від животворящої сили й стихії праці

Смерть Іллі, зачинателя «справи», проводить свого роду фатальну рису на життєвому шляху Артамонових, за якої починаються спад і зів’янення. Нехай його «справа» росте й шириться, але артамоновская колимага покосилася, втратила колесо: з покоління в покоління убожіє, вироджується сила роду, характери втрачають яскравість і цілісність, збіднюються, знебарвлюються. Активність спадкоємців Іллі Артамонова спрямована на владу, приобретательство, не одухотворена пафосом творення, тому дрібн і незначними виглядають всі ці претенденти на роль вождів капіталістичної епохи. Гіркий проводить своїх героїв через подібні положення. На паралелях і аналогіях з особливою переконливістю розкривається «зниження типу» у процесі розвитку буржуазного суспільства. Лише один Ілля-Онук в

нових умовах зберіг енергію й силу, прямоту й незалежність діда, але, щоб зберегти ці риси, він іде з рідної домівки, перестає бути Артамоновим, щоб, зрештою, разом з революційним пролетаріатом повернутися й знищити артамоновское панування

Збережи - » Сюжет і композиція роману М. Горького "Справа Артамонових&quot . З'явився готовий твір.

Сюжет і композиція роману М. Горького "Справа Артамонових&quot





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.