Сюжет і герої одного з розповідей В. Шукшина. Прикрості й суму людські - живі трепетні нитки… В. М.Шукшин Раннє сирітство, безпритульна юність, хвороби, пізнє навчання, зрілі роки без власного даху над головою - так важко й складно складалася доля Василя Макаровича Шукшина. Прожив він усього сорок п’ять років, з яких творчості зміг віддати лише десять - дванадцять

Але й цього виявилося для нього досить, щоб написати більше ста двадцяти розповідей, два романи, кілька повістей, кіносценаріїв і п’єс, поставити п’ять повнометражних фільмів по власних сценаріях, зіграти більше двадцяти ролей. Цього б вистачило на трохи довгого й повнокровного творчого життів, але сам він напередодні своєї передчасної кончини вважав, що тільки-тільки починає творити по-справжньому, по великому рахунку… Такий « пробій пера» став і розповідь «Майстер». Сюжет простий: адже це саме життя. Шукшина як художника зачіпали будь-які побутові прояви, він не ділив побачене й почуте на основн і побічне, а вважав, що все, що є в житті людської, важливо й заслуговує того, щоб перейти на сторінки розповідей і в кадри фільмів

Він ніколи не шукав матеріал для творчості спеціально, він жив, як всі ми живемо, бачив і чув те ж саме, що й ми бачимо й чуємо. Але там, де ми равнодушно сковзали очами - нічого особливого, знизували плечима - нічого цікавого, нудьгували - як довго тягнеться час, убивали годинники на очікування й дозвільне времяпрепровождение, там, саме там Василь Макарович бачив і чув і цікаве, і особливе, і значне, і розумне, і веселе, і сумне.. «Жив - був у селі Чебровка хтось Семка Рись…» починає свою історію В. М.Шукшин…

И звучать у мові письменника знайомі з дитинства казкові інтонації, заворожуючи письменника, перетворюючи «забулдыгу»столяра у фольклорного героя, хоча автор попереджає нас, що Семка «зовсім не богатир на вид», а «довгий, худий, носатий». Адже Алеша Попович теж не відрізнявся богатирською зовнішністю. Героєм роблять людини щиросердечні пориви й учинки. А шукшинский майстер, непоказний на вид, має дивно глибокий внутрішній мир, виявляється гідною людиною

З перших рядків Шукшин попереджає: «Семка не зла людина. Але йому, як він говорить, «остовпіло геть усе», і він тринькає свої «кінські сили» на що завгодно поорать, позубоскалити, нашкодити де-небудь - милу справу. Часом він міцно п’є. Правда, півтора року в рот не брав, потім занудився й знову став піддавати». Односільчани стращали його, умовляли : «У тебе ж золоті руки!..

Ти б як сир у маслі качався, якби не! пив-те..». А у відповідь: «А я не хочу, як сир у маслі. Склизко». Дві деталі: «золоті руки» і Семкино «не хочу» не примхливе й загублене, а впевнене, навіть не бажання, а переконання

И виникає питання: чому ж Семка п’є? Виявляється, що, випивши, як зізнається сам столяр, він краще думає про людей. І раптом розумієш, що душу цієї людини шукає добра й краси, але на жаль, якось невміло.

А трохи пізніше автор розповість нам, що Семке Рысю сподобалася церковка, що стояла в селі Талице: «Кам’яна, невелика, вона відкривалася погляду - раптом, відразу за укосом…». Вона здалася майстрові незвичайною, що зачаровує тією справжньою непомітною принадністю, над якою невладне час. «Стурбований її красою й таємницею», Семка виявив дивну архітектуру й виняткову майстерність російських зодчих 17 століття, не просто захват і преклоніння перед якоюсь досконалістю відчув столяр, а серйозну відповідальність перед древніми вмільцями, сьогоднішніми односільчанами й майбутніми поколіннями

Він на мить немов злився душею з невідомим зодчим і захотів доробити задумане ім. Однак ні місцевий піп, ні митрополит, ні письменник, ні голова облвиконкому «не змогли» допомогти Рысю. Так він нічого й не домігся. «І Семка, всі ці останні дні сильно загрібав проти плину, махнув рукою…

» пише В. Шукшин. Що ж це за плин? Це потік повсякденного життя, і виносить він майстри…

«до ларька»… Семка п’є, щоб піти від злості: від злості на людей і на самого себе, неспроможного й навіть совістить, що не зміг відстояти «зганьблену красуню». Прочитавши розповідь, ми всі свої симпатії віддаємо цьому героєві. Чим же взяв нас за живе Семка Рись? Якими такими якостями прив’язав до себе?

Може бути тим, що він дійсно прекрасний столяр, умілець, яких пошукати, а тому, при всіх недоліках, його треба поважати? От і Шукшин натякає на це, назвавши розповідь «Майстер». Розуміє немає. «Моральні якості виявляються у зв’язку з намірами». Ці слова належать Аристотелю

Якщо так, то нічого незрозумілого в нашій симпатії до столяра немає. Його намір відремонтувати церква, хоча об цьому нього ніхто не просить, виявляє в Семке високі моральні якості. Але одного тільки наміру мало. І Шукшин це добре розуміє. Він відкриває нам серце героя, показує таємне в його душі, нерозтрачене, справжнє, чуйне. «Прикрості й суму людські - живі трепетні нитки…

». Ці рядки з розповіді «Вірую». Це більше, ніж рядка, більше, ніж один якийсь образ, порівняння. Це найбільш точне визначення мно! гих художніх досліджень Шукшина