Своєрідність ранньої лірики В. Маяковського

- А чому ви одягнені в жовту кофту! – Щоб не походити на вас. В. Каменський. Юність Маяковського. В 1912 році в альманасі футуристів “Ляпас суспільному смаку” були опубліковані вірші В. Маяковського “Ніч” і “Ранок”. Так заявив про себе молодий і самобутній поет – поет, якому призначена була довга й непроста творча доля, і не тільки довічна, але й посмертна, тому що добутку автора неодноразово оцінювалися й переоцінювалися критикою й читачами. Ранній період творчості поета представлений багатьма відкриттями в області віршування. Практично відразу відмовившись від спроб літературного наслідування, Маяковський буквально ввірвався в російську поезію початку XX століття – поезію, де по праву блищали такі світила, як Блок, А. Білий, Гумилев, Ахматова, Брюсов. Його вірші разюче відрізнялися від того, що прийнято було вважати гарною поезією, але він швидко ввійшов у силу й затвердив свою творчу індивідуальність, право на те, щоб бути Маяковським. Його світанок, за словами А. Ахматовій, був бурхливим: заперечуючи “класичну нудьгу”, поет пропонував нове, революційне мистецтво, і у своїй особі – його представника

Безсумнівно, багато чого в ранній творчості Маяковського пов’язане з таким художнім напрямком, як футуризм, але при цьому ідеї й поетичні засоби їхнього втілення в добутках автора були багато ширше традиційних футуристичних установок. Своєрідність ранньої лірики Маяковського обумовлено насамперед його особистістю, його яскравим талантом, його поглядами й переконаннями. Чи не основною темою цього періоду стає тема трагічної самітності поета: Я самотній, як останнє око в идущего до сліпого людини. Причина цього в тім, що навколо – “немає людей”.

Є юрба, маса, сита, що жує, що дивиться “устрицею з раковини речей”. Люди зникли, і тому герой готовий цілувати “розумну морду трамвая” – щоб забути навколишніх: Непотрібних, як нежить, і тверезих, як нарзан. Герой самотній, він, можливо, один у цьому Даний текст призначений тільки для приватного використання 2005 світі. Напевно, звідси езопів пафос багатьох його віршів

“Собі, улюбленому, присвячує ці рядки автор”, “Я”, “Кілька слів про мене самому”, “Я и Наполеон”, “Володимир Маяковський” – такі назви його віршів того часу. “Я” – от слово, що визначає динаміку поетичної дії: “Я, що оспівує машини И Англію”. Поет приходить у цей мир, щоб прославити себе: Мир Огромив міццю голосу, іду – гарний, двадцатидвухлетний. Він звертається до людей майбутнього: “Славте мене!” – Вам заповім я сад фруктовий своєї великої душі. У цьому підкресленому егоцентризмі – властива поезії Маяковського схильність до суспільного епатажу. “Костюмів у мене не було ніколи. Були дві блузи – гнуснейшего виду…

Взяв у сестри шматок жовтої стрічки. Обв’язався. Фурор” – такі витівки Маяковського-Хулігана. І ще – скандально-відоме: Я люблю дивитися, як умирають діти. Що коштує за подібного роду діями?

Категоричне неприйняття автором буржуазної культури, юнацький нігілізм і, можливо, щиросердечна ранимость самого поета. За своїм амплуа хулігана Маяковський приховував душу тонкої, шукаючої любові й люблячу, захищаючи її від тих, хто “нічого не розуміють”. Маяковський, як він пише пр самому себе, – “суцільне серце”. Уже в ранніх віршах він з’являється приреченим горіти на “неспаленному багатті немислимої любові”. Передчуття любові, її очікування – “Буде чи любов ні? Яка – більша або малюсінька?

” – от що наповнює монологи героя. Його душу шукає любові, і тому він пише: “Собі, улюбленому, присвячує ці рядки автор”. Його почуття залишається незатребуваним: Де улюблену знайти мені, таку, як і я? Поет болісно переживає свою самітність, для нього вантаж “нерозтрачених весен” просто нестерпний: Нестерпний не так, для психа, а буквально. Улюблена жінка, з’явившись один раз, назавжди наповнює змістом існування героя. Але його щастя – болісної й недовговічне: розлуки й зради суть постійні супутники любові; однак, незважаючи на це, герой знаходить у собі сили сказати: Дай хоч останньою ніжністю вистелити твій крок, що йде. Істотно, що в ранній поезії Маяковського практично відсутні пейзажні описи

В автобіографії “Я сам” поет так пояснює своє “зневагу” до теми природи: “Після електрики зовсім кинув цікавитися природою. З річ”. Її місце у творчості міцно займає пейзаж міської: будинку, вулиці, автомобілі

Часто подібного роду опису нарочито натуралистичны, поет начебто задається метою зобразити виродливі “речі століття”. “Красивість”, поетичність – якості, які автор відкидає. Це ілюструють, приміром, що випливають рядки: Вулиця провалилася, як ніс сифілітика. Ріка - Сладострастье, растекшееся в слинь. Відкинувши білизну до останнього листика, сади похабно розвалилися в червні. Навколишній світ викликає різке неприйняття, протест із боку автора. Його апофеозом можна вважати поему “Хмара в штанях”. Вона складається із чотирьох частин, кожна з яких викриває який-небудь аспект дійсності

Герой проголошує: “Геть вашу любов, геть ваше мистецтво, геть вашу релігію, геть ваш лад!” По масштабі, по глибині художнього узагальнення, по діапазоні поетичних засобів ця поема є, на мій погляд, одним із кращих творів Маяковського. Художні засоби, язикові прийоми поета відрізняє підкреслений натуралізм, прозаїзм. Він пише: “ зірки-плевочки” – про ті самі зірки, які наповнюють, за словами Канта, “благоговінням і замилуванням” душу людини. Він заявляє: Я знаю - цвях у мене в чоботі кошмарней, чим фантазія в Ґете. У цих рядках – осередок усього миру на особистості поета, соположение низинного й піднесеного, поетичного й прозаїчного

У ранній ліриці Маяковський віддає данину експериментаторству, пошуку нових форм, словотворчості. І потрібно вміти бачити за достатком складних метафор, гіпербол, неологізмів, незвичних синтаксичних конструкцій глибинний зміст тексту. Один з ранніх віршів автора – “А ви могли б?” Я відразу змазав карту будня, хлюпнувши фарбу зі склянки; я Показав “на Блюді холодцю косі вилиці океану. На лусці бляшаної риби прочитав я заклики нових губ. А ви ноктюрн зіграти могли б на флейті ринв? Що таїться в цих рядках?

Може бути, їх написала людина, якому не вистачає безмірності любові й океану? Може бути, вони про право художника перетворювати будні, бачити поезію там, де, здавалося б, їй зовсім не місце? Про те, що тільки теперішній артист здатний зіграти на ринві?

Поет пропонує нам своє бачення миру й свої способи його втілення. Відкинувши традиційні форми поезії, Маяковський прирік себе на непросту долю експериментатора, людини, що не буде зрозумілий багатьма. Але його шлях – шлях, без якого сучасне мистецтво було б неповним, у чомусь збитковим: Послухайте! Адже, якщо зірки запалюють – значить – це кому-небудь потрібно?

Збережи - » Своєрідність ранньої лірики В. Маяковського . З'явився готовий твір.

Своєрідність ранньої лірики В. Маяковського





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.