Михайло Євграфович Салтиков-Щедрін у своїй творчості обрав вірною зброєю сатиричний принцип зображення дійсності. Він став продовжувачем традицій Д. И.Фонвізіна, А. С.Грибоєдова, Н. В.Гоголя в тім, що зробив сатирові своєю політичною зброєю, борючись із її допомогою з гострими питаннями свого часу. До жанру казки Салтиков-Щедрін звертається у своїй творчості неодноразово: спочатку в 1869 році, а потім після 1881 року, коли історичні умови (убивство пануючи) привели до жорсткості цензури. Подібно багатьом письменникам, Салтиков-Щедрін використовує жанр казки для виявлення пороків людини й суспільства. Написані для “дітей неабиякого віку”, казки виявляють собою різку критику існуючого ладу й, по суті, служать зброєю, обличающим російської самодержавство. Тематика казок дуже різноманітний: автор виступає не тільки проти пороків самодержавства (“Ведмідь на воєводстві”, “Богатир”), але й викриває дворянський деспотизм (“Дикий поміщик”).

Особливий осуд викликають у сатирика погляди лібералів (“ Карась-Ідеаліст”), а також байдужість чиновників (“Дозвільна розмова”) і обивательське боягузтво (“Премудрий піскар”). Однак є тема, що, можна сказати, є присутнім у багатьох казках - це тема пригнобленого народу. У казках “Як один мужик двох генералів прокормив”, “Коняга” вона звучить особливо яскраво.

Тематика й проблематика визначають розмаїтість персонажів, що діють у цих гостросатиричних добутках. Це дурні правителі, що вражають своїм неуцтвом і поміщики-самодури, чиновники й обивателі, купці й мужики. Іноді персонажі досить достовірні, і ми знаходимо в них риси конкретних історичних осіб, а іноді образи алегоричні й алегоричні

Використовуючи фольклорно-казкову форму, сатирик висвітлює самі злободенні питання російського життя, виступає як захисник народних інтересів і передових ідей. Казка “Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив” виділяється із всіх особливою динамічністю, мінливістю сюжету. Письменник використовує фантастичний прийом - генерали, немов “по щучому велінню”, переносяться на незаселений острів, і тут письменник із властивої йому іронією демонструє нам повну безпорадність чиновників і їхня нездатність діяти. “Служили генерали все життя в якійсь реєстратурі; там Усі права захищені й охороняються законом &copy 2001-2005 олсоч.

ру народилися, виховувалися й зостарилися, отже, нічого не розуміли. Навіть слів ніяких не знали”. Через свою дурість і обмеженість вони ледве не вмерли з голоду. Але їм на допомогу приходить мужик, що на всі руки майстер: він може й полювати, і готовити пищу

Образ “здоровенного мужичины” персоніфікує в цій казці й силу, і слабість російського народу. Майстерність, його незвичайні здатності сполучаються в цьому образі з покірністю, класовою пасивністю (мужик сам в’є мотузку, щоб його 42 прив’язували до дерева на ніч). Назбиравши спілих яблук для генералів, він бере собі кисле, незріле, так ще він радий був тому, що генерали “його, тунеядца, дарували й мужицькою працею його не гребували”.

Казка про два генералів говорить про те, що народ, по поданню Салтыкова-Щедріна, - опора держави, він творець матеріальних і духовних цінностей. Подібно зарозумілим генералам, що відплатили мужикові за порятунок чаркою горілки так п’ятаком срібла, поміщик (“Дикий поміщик”) уважає себе вище народу. Не здатний довше виносити “холопьего духу”, він просить Бога позбавити його від селян, не розуміючи, що тим самим залишиться без годувальників. Пригноблюючи й експлуатуючи народ, поміщик перетворився в паразита, нічого не вміє й ні до чого не пристосованого, він може лише “ніжити своє тіло біле, пухке, розсипчасте”.

Зникнення селян привело не тільки до здичавіння поміщика, але й припинився привіз продуктів у місто, а потім, отже, державі ніхто не заплатив податі. Автор призиває поважати народ, без якого “панам” просто не вижити. Тема народу розробляється ще в одній казці Салтыкова-Щедріна - “Коняга”, що була створена в 1885 році. По стилі вона відрізняється від інших відсутністю дії

Цю казку називають найсильнішим добутком у ряді присвячених важкому положенню російського селянства. Образ коняги-роботяги збірний. Він персоніфікує весь підневільний народ-трудівник, у ньому відбилася трагедія мільйонів мужиків, цієї величезної сили, закабаленої й безправної. У цій казці також звучить тема покірності народу, його безсловесність і відсутність бажання боротися

Коняга, “замучений, побитий, узкогрудый, з випнутими ребрами й обпаленими плечима, з розбитими ногами” - такий портрет створюється автором, що вболіває про незавидну частку безправного народу. Роздуму про майбутнє, долі народу болісні, але виконані беззавітної любові. У казках Салтыкова-Щедріна за допомогою езопової мови, елементів фантастики, фольклорних традицій і сатиричних прийомів звучать різні теми, розробляються політичні проблеми, вирішуються актуальні питання. Захищаючи передові ідеали свого часу, автор виступав у своїх добутках як захисник народних інтересів. Збагативши фольклорні сюжети новим змістом, Салтиков-Щедрін направив жанр казки на виховання цивільних почуттів і особливої поваги кнароду.