Сучасний літературний процес

ФОрмування сучасної української літератури відбувається під впливом важливих подій, що відбуваються в суспільстві.

1986 р. – аварія на Чорнобильській АЕС.

1991 р. – здобуття незалежності, початок розбудови нової суверенної держави.

2004 р. – Помаранчева революція, вибори Президента тощо.

З’являються болючі теми, які дали поштовх для народження нової генерації митців пост-чорнобильської епохи. Ця хвиля літераторів прагнула «зруйнувати Карфаген української провінційності» (Юрій Шевельов), тобто вивести мистецтво слова за межі політики, ідеологічних й адміністративних втручань у художню творчість, зробити його естетично самодостатнім; подолати комплекс меншовартості, другорядної ролі в історії.

Основні тенденції (характерні риси) сучасного літературного процесу

• Перехід від заідеологізованих схем «соціалістичного реалізму» до пошуку нових естетичних способів моделювання й зображення дійсності.

• Гостра постановка проблем вибору, повноцінного існування нації і свободи індивідуальності.

• Піднесення ролі українського слова в розвитку української нації.

• Мистецтво – поза політикою.

• Звернення до селянської тематики як прояв неповторності української духовності.

• Поява нових форм художнього мислення, форм й структури творчості.

• Повернення заборонених тоталітарним режимом літературно-мистецьких надбань минулих епох як створення нового погляду на історію України (твори Миколи Аркаса, Михайла Грушевського, Дмитра Дорошенка, Дмитра Яворницького; Пантелеймона Куліша, Івана Франка, Лесі Українки, Миколи Хвильового, Володимира Винниченка, Валер’яна Шдмогильного, Григорія Косинки, Павла Филиповича, Михайла Драй-Хмари та ін.).

• Знищення штучної «завіси» між розвитком української літератури на «материковій» Україні та в діаспорі. Друк творів письменників-емігрантів (Василя Барки, Уласа Самчука, Івана Багряного, Тодося Осьмачки, Яра Славутича, Євгена Маланюка, Олени Теліги, Юрія Клена, Богдана Бойчука, Юрія ТарнавськогоМихайла Ореста та ін).

• Вихід двох антологій української поезії «Золотий гомін» (1991, 1997), де показана багата картина лірики XX ст., художніх систем, уподобань, напрямів.

• Функціонування модерного, неомодерного, заповідально селянського, постмодерного дискурсів.

Характерні ознаки заповідально-селянського дискурси: Базування на селянському типі мислення, реалістичній традиції із певними вкрапленнями романтизму та модернізму; уживання символів і понять.- нація, традиція, русифікація, державність, національна символіка, земля, праця.

Характерні ознаки постмодерного дискурсу (з’явився у 80 – 90-х роках XX ст.): екзистенція, рефлексія, відкритість, гра, карнавал художній твір як відверта гра цитатами, ремінісценціями, алюзіям. зі світового письменства

• Поява нових угруповань та об’єднань, стильових манер і способів образного втілення світосприймання нової незалежної людини, що призвело до невеликої дискусії між митцями старшого й молодшого поколінь (старші – стоять на позиціях служіння Україні та її культурі, захищають традиційну, реалістичну концепцію мистецтва; молодші – критикують радянських митців, пародіюють класичні твори, сміються із сліпої віри в псевдоідеали, відкидають «шароварництво» в літературі).

Характерці ознаки сучасної поезії

- «Переобтяжена цвітінням» (від «самодержавно-генсеківського тоталітаризму до трансформації в поліфонію постісторичної «ери підозри», де розцвітають сто квітів, сперечаються сто шкіл»). Юрій Андрухович у 90-х роках висловив думку, що сучасна українська поезія стає дедалі кращою, «незабаром її читатимуть виключно поети»).

- «Від пастельного імпресіонізму до барокової поліфонії».

- Представлена кількома поколіннями поетів: «шістдесятники» (Ліна Костенко, Іван Драч, Ірина Жиленко, Борис Олійник та ін.); «київська школа» поетів (Віктор Кордун,

Їсиль Голобородько, Микола Воробйов, Василь Рубан та ін.), поети-дисиденти (Ігор Кали-нець, Тарас Мельничук, Степан Сапеляк та ін.), «вісімдесятники» (Ігор Римарук, Василь Герасим’юк, Іван Малкович, Оксана Забужко, Оксана Пахльовська, Іван Козаченко та ін.), •дев’яностники» (Кость Москалець, Роман Скиба, Павло Вольвач, Сергій Жадан, Іван Ан-Е? усяк, Віктор Неборак, Василь Махно та ін.). Характерні ознаки сучасної прози Жанрова розмаїття, пошуки нових мотивів, мистецьких ідей.

Відхід від лірико-романтики, патетики, трансформація химерної стильової течії (Олександр Ільченко, Віктор Міняйло, Володимир Яворівський, Євген Гуцало) у прозу постмо-дерністів.

ТІ Активна творча діяльність прозаїків старшого покоління: звернення до історичної тематики (історичний роман Ю. Мушкетика «На брата брат» (1996), М. Вінграновського «Се-верин Наливайко», Р. Іваничука «Орда» (1992), «Рев оленів нарозвидні» (2000), роман у віршах Ліни Костенко «Берестечко» (1999); дослідження екзистенціальних проблем буття людини (роман-епопея Валерія Шевчука «Стежка в траві. Сага про Житомир» (1994)). Постмодерне світобачення, у центрі творів – «маска «автора. Існування двох шкіл прозаїків

Збережи - » Сучасний літературний процес . З'явився готовий твір.

Сучасний літературний процес





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.