Сучасні поети – Творчий шлях Івана Шмельова

Шмельов тепер – останній і єдиний з російських письменників, у якого ще можна вчитися багатству, моці й волі російської мови. Шмельов із всіх росіян самий распрерусский, так ще й корінний, природжений москвич, з московським говором, з московською незалежністю й волею духу

А. И. Куприн

Усе, що написано Іваном Шмельовим, служить глибинному пізнанню Росії, її кореневої системи, пробудженню любові до наших праотців. До кінця своїх днів почував він біль, що саднить, від спогадів про Батьківщину, її природі, її людях. В останніх книгах великого письменника – найміцніший настій первородних російських слів, самий лик Росії, що бачиться йому у своїй лагідності й поезії

«Цей весняний плескіт залишився в моїх очах – зі святковими сорочками, чоботями, кінським ржаньем, із заходами весняного холодку, теплом і сонцем. Залишився живим у душі, з тисячами Михаилов і Іванов, з усім мудрованим до простоти – краси щиросердечним миром російського мужика, з його лукаво – веселими очами, те ясними як вода, те омрачающимися до чорної каламуті, зі сміхом і жвавим словом, з пещенням і дикою брутальністю. Знаю, зв’язаний я з ним до століття. Ніщо не виплесне з мене цей весняний плескіт, світлу весну життя… Увійшло – і разом із мною піде» («Весняний плескіт»),

Про Шмельова, особливо його пізній творчості, писали чимало й ґрунтовно. Тільки по – немецки вийшли дві фундаментальні роботи, існують серйозні дослідження й на інших мовах, число статей і рецензій велико. І все-таки серед цього великого списку виділяються праці російського філософа й публіциста И. А. Ільїна, якому Шмельов був особливо близький духовно і який знайшоли власний ключ до шмелевскому творчості як творчості глибоко національному. ПРО «Лету Господньому» він, зокрема, писав:

«Великий майстер слова й образа, Шмельов створив тут у найбільшій простоті витончену й незабутню тканину російського побуту, у словах точних, насичених і образотворчих: от «тартбнье березневої капелі»; от у сонячному промені «метушаться золотинки», «хряпкают сокири», купуються «кавуни з подтреском», видна «чорна каша галок у небі». І так зарисовано все: від разливанного пісного ринку до заходів і молитов яблучного Спасу, від «розговин» до водохресного купанья в ополонці. Усе узрено й показано насиченим баченням, серцевим трепетом; усе взято любовно, ніжним, упоєним і упоительним проникненням; тут усе лучиться від стриманих, сліз розчуленої й, що проливаються не, вдячної пам’яті. Росія й православний лад її душі показані тут силою ясновидющої любові».

И дійсно, «Богомілля», «Літо Господне», «Рідне», а також оповідання «Небувалий обід», «Мартин і Кинга» об’єднані не тільки біографією дитини, маленького Вані. Через матеріальний світ, густо насичений побутовими й психологічними подробицями, читачеві відкривається щось більше масшатабное. Здається, вся Росія, Русь з’являється тут «у преданьях старовини глибокої», у чарівному сполученні наївної серйозності, строгої добродушності й лукавого гумору. Це воістину «загублений рай» Шмельова – емігранта. Тому так велика сила пронизливої любові до рідної землі, тому так яскраві й незабутні сменяющие друг друга картини

Ці «верхові» книги Шмельова по своїй художній канві наближаються до форм фольклору, сказання. Так, в «Леті Господньому» скорботна кончина батька треба за рядом грізних ознак: це й віщі слова Пелагії Іванівни, котрая й собі пророчила смерть; це й багатозначні сни, привидевшиеся Горкину й батькові; і рідкісне цвітіння «зміїного кольору», що передвіщає лихо, і «темний вогонь в оці» скаженого коня Сталевий. Всі ці подробиці й деталі з’єднуються в єдине, досягаючи розмаху міфу, казки – вияви

Про мову варто сказати особливо. Без сумніву, не було подібної мови до Шмельова в російській літературі. Що ні слово, то золото. Чарівна пишнота нової небаченої мови. Відблиск не колишнього, майже казкового ( як на легендарному «царському золотом», що подаровано був теслі Марти ну) лягає на слова. Цей щедрий, богатий народна мова захоплювала й продовжує захоплювати

По спогадах сучасників можна зібрати потртрет Івана Сергійовича Шмельова: середнього росту, тонкий, сухорлявий, з більшими сірими очами; особа старовіра, страждальця, поборознено глибокими складками погляд частіше серйозний і смутний, хоча й схильний до ласкавої усмішки. По батьку він дійсно старовір, а предки матері вийшли із селянства. Народився письменник у Москві в 1873 році, у сім’ї підрядника. Москва – глибинне джерело його творчості. Саме самі ранні дитячі враження назавжди заронили в його душу й березневу капель, і вербний тиждень, і «стояння» у церкві, і подорож старою Москвою. Сім’я відрізнялася патріархальністю, щирої релігійністю

Зовсім інший дух, чим у будинку, панував на замоекворецком дворі Шмельових, куди із всіх кінців Росії стікалися робітники – будівельники в пошуках заробітку. «Слів було багато на нашім дворі – усяких, – згадував письменник. – Це була перша прочитана мною книга – книга живого, жвавого й барвистого слова».

Батьки дали синові й дочкам прекрасне утворення. Шмельов -гімназист відкрив для себе новий, чарівний мир літератури й мистецтва. Уже в першому класі гімназії він носив прізвисько «римський оратор» і був прославленим оповідачем, фахівцем з казок. Пристрасть до «творчості» була необоримой. І якусь спонукальну роль, безумовно, зіграв А. П.Чехов. На все життя Чехов, з яким він не раз зустрічався, залишився його щирим ідеалом

Юному гімназистові надзвичайно повезло з викладачем словесності Цветаевим, що розглянув у хлопчику неабиякий талант і задавав йому спеціально писати твору на поетичні теми. Під сприятливим впливом Цветаева в життя юного Івана ввійшли нові книги, нові автори: Короленко, Успенський, Толстой. І от улітку, перед випускним класом, відпочиваючи в глухому селі, воно написав велике оповідання, причому в один вечір, з маху. І в липні 1895 року, уже студентом, одержав поштою журнал «Російський огляд» зі своїм оповіданням «У млина». У нього тряслися руки, він радів: «Письменник? Це я не почував, не вірив, боявся думати…»

Біографія письменника Шмельова демонструє не раз пристрасність його натури. У молодості його круто хитало: від ревної релігійності до раціоналізму в дусі шестидесятників, від раціоналізму – до навчання Лева Толстого, ‘ ідеям опрощення й морального самовдосконалення. Надійшовши на юридичний факультет Московського університету, Шмельов зненацька для себе захоплюється ботанічними відкриттями Тімірязєва, після чого новий приплив релігійності. Після одруження восени 1895 року він як весільна поїздка вибирає Валаамский Преображенський монастир на Ладозі. Так народилися нариси «На скелях Валаама». Видана за рахунок автора, книга була зупинена цензурою

Після закінчення університету Шмельов тягне лямку чиновника в глухих місцях Московської губернії. Але й до цих місць уже докотилися перші розкати революційної грози, що наближається. Такі твори Івана Шмельова як «Вахмістр» (1906), «Розпад» (1906), «Іван Кузьмич» (1907), «Громадянин Уклейкин» – всі вони пройшли під знаком першої російської революції. Герої Шмельова цієї пори незадоволені старим укладом життя й жадають змін. Але робітників Шмельов знав погано. Він побачив і показав їх у відриві від середовища, поза «справою». Сама ж революція в нього передана очами інших, пасивних і малосознательних людей. Так, зі свого лабазу спостерігає за вуличними «безладдями» старий купець Громов в оповіданні «Іван Кузьмич». ДО «баламутів» він ставиться з недовірою й ворожістю. Лише випадково потрапивши на демонстрацію. Він зненацька для себе відчув щиросердечний перелом: «Його захопило всього, захопила правда, що блиснула перед ним,». Цей мотив наполегливо повторюється й в інших добутках. У ті роки Шмельов був близький письменникам – демократам, що групувалися навколо видавництва «Знання», у якому з 1900 року провідну роль став грати М. Горький

Самим значним твором Шмельова дореволюційної пори є повість «Людин з ресторану». Діючі особи джиґунів – тиобразуют єдину соціальну піраміду, підставу якої займає головний герой Скороходів з ресторанною прислугою. Ближче до вершини лакейство відбувається вже «не за півкарбованця, а з вищих міркувань»: так, важливий пан в орденах кидається під стіл, щоб раніше офіціанта підняти загублений міністром хустка. І чим ближче до вершини цієї піраміди, тим низменнее причини лакейства. Повість «Людин з ресторану» стала важливою віхою для Шмельова – письменника. Вона була надрукована в збірнику «Знання» і мала шумний успіх. За мотивами повести був знятий фільм з видатним Михайлом Чеховим у головній ролі

Pages: 1 2

Збережи - » Сучасні поети – Творчий шлях Івана Шмельова . З'явився готовий твір.

Сучасні поети – Творчий шлях Івана Шмельова





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.