Будь-яка творча діяльність завжди пов’язана з пошуками нових виражальних засобів і форм. Щоб вплинути на читача, здивувати, вразити його уяву, митці слова часто зверталися до художніх експериментів. В українській поезії до експериментальних явищ належать візуальні (зорові) твори. їх нерідко визначають також як фігурні вірші. Візуальна (зорова) поезія — вірші, які поєднують зорові й літературні елементи в одне художнє ціле.

Фігурне віршування зародилось у давні часи. В його основу покладено таке графічне оформлення, за якого рядки вірша або виділені в рядках літери складають обриси певної фігури. Таким чином поєднуються виражальні можливості звукових та візуальних мистецтв. Звідси походить і назва — візуальна, або зорова поезія.

Винахідниками зорової поезії вважають античних митців Сіммія, Теокріта, Досіада, які своїм творам надавали вигляду різних фігур — яйця, сокири, крил, вівтаря. В античні часи поєднання слова й малюнку було непоодиноким явищем. Не випадково видатний давньоримський поет Горацій говорив, що «малюнок — та сама поезія».

Особливого поширення зорова поезія набула в бароковій літературі, яка надавала формі твору виключного значення. В українському письменстві XVII— XVIII століття фігурне (курйозне) віршування використовували різні автори. До

Нього зверталися Л. Баранович, Д. Туптало, А. Кальнофойський, М. Довгалев-ський та ін. Правила складання фігурної поезії подавали підручники Києво-Могилянської академії. Найбільш повно основи зорової поезії в нашій бароковій літературі розробив І. Величковський. У збірці «Млеко» він подав приклади понад двадцяти різних фігурних віршів.

На почату XX століття у новому культурному контексті українські поети продовжили традицію зорового віршування. З метою посилення впливу на читача в оформленні своїх книг вони використовували різні кольори, шрифти, знаки. Найбільш цікаві експерименти у цьому напрямі належать М. Семенкові, який видав дві збірки «поезомалярств».

У 90-х роках XX століття почав активно відроджуватись інтерес до зорового віршування. При цьому плідно використовувався багатий бароковий досвід. Поети звертались до складання популярних у барокові часи акровіршів, злагоджених віршів (паліндромів), віршів-лабіринтів.

Найбільш відомими представниками сучасної візуальної поезії є М. Мірошниченко, В. Женченко, М. Сарма-Соколовський, А. Мойсієнко, М. Саченко, М. Король, В. Трубай, М. Сорока, І. Іов. У пошуках найліпшого вираження своїх думок і почуттів вони розташовують рядки творів у вигляді різних фігур: піскового годинника, хреста, церкви, квітки, вулиці, дзвону, парасольки тощо. Митці виявляють себе в оригінальних творчих експериментах. Дехто залучає до поезій математичні або шахові знаки. Іноді не рядки, а самі літери набувають вигляду фігур. Поширюється використання ігрових прийомів — гри літер, шрифтів, площин зображення, кольорів. Практика зорового віршування в окремих випадках призводить до поєднання різних професій: нерідко авторами візуальних віршів виступають професійні художники-графіки. Не дивно, що зорова поезія потрапляє на виставки, де її представляють поруч із малярством.