Сучасна концепція мовної освіти учнів і шляхи її реалізації

Для поліпш стану вивч УМ потреба здійснити оновл змісту мовн освіти на основі поєдн культурологічного, комунікативно-діяльнісного, проблемно-пошукового, особисто зорієнт підходів. Р-к мовл має набути статусу провідного принципу в ЗОШ. Суч конц мовн освіти базується на держ стандарті базової і повної сер освіти, прийнята 2000р, і передбач реаліз-ю 4 осн змістових ліній: *освітньої (у методичці замість цієї названа лінгвістична), * комунікативної, *культурологічної (передбач ознайомл з культур, істор культури Укр у процесі засвоєння мовн матеріалу), *діяльнісної (готує школярів до майб життя). Окресл мету і завд освіти учн, щоб виховати нац свідому мовну особ-ть, яка зуміє себе реаліз в ж. Завд: вміння грамотно говор, пис, спілкув.

7. Особливості становлення і розвитку загальнонародної і ЛМ укр. народності, відбиття цього процесу у давніх пам’ятках.

В КР приблизно виділяють такі типи і жанри мови: ділова («Судебник Ярослава Мудрого»), книжно-слов’янська (оригінальна і перекладна література: житія, повчання, проповіді, твори моралізаторського типу, моління і т. п.), народно-літературна (світська перекладна іоригинальна літ-ра: літописи(Повєсть времянних літ, Галицько-Волинський літопис); історико-оповідні твори(Слово о полку Ігоревім);повчання (повчання В. Мономаха), листування), церковнослов’янська (канонічні богослужбові тексти (переклади святого письма).Теорії: цсл. була літературною (Шахматов вважав, що вона викликає появу давньоруської), давньоруська була літ. (Обнорський), літ. мова була суржик.

3. Стара українська літ. мова. – книжна (церковно-слов’янська), народна (руська, проста руська, діалектно-народна). 14-16 ст – літ. «руська мова» в Литовській державі. Державною мовою Лит. держави стала мова завойованого народу, її діловий тип (руська мова), нею писалися усі литовські статути, існувала в укр. і білорус. варіантах. Пам’ятки – укр. грамоти. Функції – ділова мова, мова частини літовських літописів, іноді – мова перекладу цсл. текстів. 1385 – Кревська унія, 1569 –Люблінська унія (рамки існування).

4. Шляхом трансформ. руської мови утворилася проста руська мова – уживалася як в усному спілкуванні освічених верств населення, так і обслуговувала ділове життя, мова худ. і полемічної літератури, літописів, перекладу церк. текстів. Найвизн. пам’ятка – Пересопницьке Євангеліє. Діалектна база – південно-західні, частка північних діалектів. Мовні елементи – українізми, полонізми, латинізми, церковнослов’янізми, білорусизми. Після простої руської мови – період діалектно-народної мови (друга половина 17 ст. – 18 ст.)

5. З кінця 18 ст. – Нова українська літературна мова. 1837 – «Русалка Дністрова» на Зах. Україні, написана фонетичним правописом, альманах, видавали Яків Головацький, Маркіян Шашкевич, Вагилевич («Руська трійця»). З 1939 мовний процес на західній і східній Укр. об’єднався.

Взаємодія УЛМ з живою загальнонародною УМ вступає в нову фазу починаючи з появи „Енеїди” Котляревського(1789). З цого часу зявляється нова УЛМ, в основі якої лежить укр. нац. мова. стара ж УМ остаточно припинила своє існування. ЛМ вже не відгороджується від нар. розмовної мови, цілком грунтується на живій, нац. мові. місцеві діалекти поступово втрачають свою самобутність, що чимраз більше посилює єдність національної мови на всій території.

Діалектна база в різні етапи різна. Стара УЛМ – південно-західні діалекти. З виходом «Е» Котляревського(1798)+ ТШ +Квітка – зсув в бік середньо наддніпрянських діалектів. Літ. мова має наддіалектний хар-р і дуже сильну інтегрувальну функцію.

12. Правописні системи української мови 19 ст. Методика вивчення орфографії в школі.

Від поч. 19 ст. в укр. мові поширюється фонетичний (фонематичний) П., принцип якого — позначення однією літерою однієї фонеми. Першу спробу закріпити цей П. зробив О. Павловський у «Грамматике малороссійскаго нарЂчія» (1818). Нову тенденцію до фонетизації укр. П. підтримали в 1-й пол. 19 ст. харків. письменники П. Гулак-Артемовський, а також Г. Квітка-Основ’яненко, Є. Гребінка, С. Писаревський та ін. Засадою слобожан, варіанта П. було — писати так, як вимовляється, з послідовним використанням і дотриманням вимови літер рос. алфавіту. Різні письменники вносили до цього правопису індивід. зміни й доповнення, що розхитувало його систему. У 2-й пол. 19 ст. він вийшов з ужитку. Значно популярнішою виявилась орфогр. система, що її розробив П. Куліш у кін. 50-х pp. 19 ст. Проте кулішівка відзначалася прагненням до зайвої фонетизації правопису дієслів, закінчень – ться, – шся, відмовою від наявних у попередніх П. сполучень йо, ьо на користь літери ё, відсутністю літери для йотованого е (у попередніх П. уже вживалася літера є), збереженням знака ъ у кін. слова після приголосних тощо. Ці недоліки значною мірою були усунені в П. «Південно-Західного відділу Російського географічного товариства» (1873), співавторами якого були П. Житецький та К. Михальчук. З їхньої ініціативи до кулішівки було внесено зміни: йотований звук і вперше став позначатися літерою ї, йотований е — літерою є, у кінці слова перестав вживатися ъ, вибуховий г передавався не лат. літерою g, а буквосполученням кг. Але у зв’язку з Емським актом 1876 цей П. було заборонено. Від 1876 до 1905 на Сх. Україні всю укр. л-ру друкували рос. абеткою згідно з рос. П. (в середовищі укр. інтелігенції він дістав ірон. назву «ярижка»). Лише після 1905 знову з’явилася можливість книгодрукування укр. мовою, у зв’язку з чим стала актуальною і проблема П. Усі книжки, укр. газети й журнали, що виходили в Наддніпр. Україні 1905 — 14, друкувалися трохи видозміненою кулішівкою, спопуляризованою шкільними підручниками і «Словарем української мови» за ред. Б. Грінченка. Серед нових особливостей цього П. — вживання літери ґ на позначення вибухового g, позначення м’якості кінцевого р, закінчення и в род. відмінку однини іменників ж. р. на приголосний, написання и на поч. слова перед н (иній, инший) тощо. У Зх. Україні (Сх. Галичина, Буковина, Закарпаття) на поч. 19 ст. вживали за традицією старослов’ян. кириличну азбуку Першу спробу фонет. П. за принципом «пиши, як чуєш, а читай, як видиш» у Зх. Україні зробили М. Шашкевич, І. Вагилевич та Я. Головацький у виданому 1837 ґражд. шрифтом літ. альманасі «Русалка ДнЂстровая». Згідно з цим правописом, літера і послідовно вживалася на позначення звука і (< о, е в новозакритих складах), літери о, е — для звуків о, е. Уперше вводилося буквосполучення йо на позначення йотованого о та ьо на позначення м’якості попереднього приголосного перед о, запроваджено в «гражданську» азбуку літеру є для позначення м’якості попереднього приголосного та передачі йотованого е.. До абетки було введено нову літеру ў (нескладове у) і вилучено зайві літери ы, ъ. Закінчення дієслів – ться передавалося через т-ся, частка – ся з усіма дієсловами писалася через дефіс. Альманах. У 60 — 80-х pp. 19 ст. у Зх. Україні користувалися двома правописами: історико-етимологічним М. Максимовича (москвофіли) і фонетичним П. Куліша (народовці). Між прихильниками обох П. («етимології» і «фонетики») велася боротьба, яка закінчилася аж у кін. 19 ст. перемогою прихильників фонет. П. («Азбучна війна»). У кін. 70-х pp. у Галичині до кулішівки долучився і фонет. правопис М. Драгоманова — драгоманівка. Позиції «фонетистів» значно зміцніли після виходу 1886 «Малоруско-німецького словаря» Є. Желехівського, надрукованого фонет. орфографією, пристосованою автором до особливостей укр. мови в Галичині. Цей П., відомий під назвою желехівка, набув значного поширення, з 1893 він запроваджений у шкільному навчанні й визнавався як єдиний офіційний аж до 1922, а деякі твори друкувалися ним аж до 1940.

Збережи - » Сучасна концепція мовної освіти учнів і шляхи її реалізації . З'явився готовий твір.

Сучасна концепція мовної освіти учнів і шляхи її реалізації





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.