Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, винно суспільно небезпечне діяння, що зробило, і здатне нести за нього кримінальну відповідальність відповідно до закону. Кримінальній відповідальності й покаранню може підлягати тільки особа, що до здійснення злочину досяглася встановленого віку й було здатно усвідомлювати свої дії й керувати їхнім здійсненням. Із цього треба, що основними юридичними ознаками суб’єкта розкрадання є, по-перше, осудність і, по-друге, досягнення встановленого законом віку

Першою загальною умовою кримінальної відповідальності є осудність. Це психічний стан особи, що полягає в його здатності по стані психічного здоров’я, за рівнем соціально-психічного розвитку, а також за віком усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій і керувати ними під час здійснення злочину, і нести у зв’язку із цим кримінальну відповідальність

Як осудні повинні розглядатися такі особи, які мають дефекти психічного здоров’я, що не виключають кримінальної відповідальності, але оказивающие вплив на поводження людини. Дана обставина повинне враховуватися судом при призначенні покарання й може служити підставою для призначення примусових мір медичного характеру

Відповідно до п. 2 ст. 20 КК РФ кримінальної відповідальності за здійснення крадіжки підлягають особи, що досягли вчасно здійснення злочини чотирнадцятилітнього віку

Установлюючи знижений вік кримінальної відповідальності відносно осіб, що роблять крадіжки, законодавець виходив насамперед з того, що суспільна небезпека цих діянь цілком доступна розумінню підлітків, як цілком переконливо показує практика, що в загальному числі осіб, що роблять злочини проти власності, частка неповнолітніх досить велика. Не дивлячись на це, карне законодавство й правозастосовна практика прагнуть насамперед до перевиховання неповнолітніх, що навіть переступили закон. Карне покарання до них застосовується лише в тому випадку, коли відбувається небезпечний злочин, коли із усього минулого поводження підлітка можна зробити висновок, що він дійсно може бути виправлений і перевихований тільки шляхом карного покарання, що відбувається у виховально-трудовій колонії для неповнолітніх. У менш небезпечних випадках широко застосовуються міри виховного характеру

Одночасно, разом із установленням віку кримінальної відповідальності в п. 3 ст. 20 КК РФ утримується застереження, що якщо неповнолітній досяг даного віку, але внаслідок відставання в психічному розвитку, не пов’язаним із психічним розладом під час здійснення суспільно небезпечного діяння, не міг повною мірою усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій, або керувати ними, він не підлягає кримінальній відповідальності

При розслідуванні злочинів і при розкритті кримінальних справ на органах розслідування, прокуратурі й судах лежить обов’язок установлення віку неповнолітнього, приваблюваного до кримінальної відповідальності. Найчастіше вік установлюється по документах. У випадку, коли документи на вік відсутні, органи розслідування або суд зобов’язані призначити для визначення його віку судово-медичну експертизу. Особа вважається що достигли певного віку в нуль годин, що випливають за вдень народження доби

Крім юридичних ознак важливе значення в оцінці особистості винного мають соціальні, морально-етичні й професійні характеристики, які дозволяють бачити в злочинці не тільки абстрактного “суб’єкта злочину”, але й живої людини у всій складності його психічних властивостей. Саме аналіз даних характеристик особистості в цілому дає можливість правильно вирішити питання про індивідуалізацію відповідальності й покарання, глибоко й всебічно розібратися в причинах і умовах, що породили даний злочин, а також намітити дійсного профілактичного заходу

Під кримінологічною характеристикою особистості прийнято розуміти сукупність даних про кримінально-правові, соціально-демографічні й морально-психічні якості особи, що совершили злочин

Застосування кримінально-правових мір до осіб, що совершили злочин, припускає не тільки встановлення ознак суб’єкта злочину, але й облік певних властивостей особистості. Ці дані широко використовуються при конструюванні кваліфікованих складів злочинів і при призначенні покарання

На відміну від об’єктивних ознак, що виражають зовнішню сторону злочину, суб’єктивна його сторона розкриває внутрішнє психічне відношення винного до чиненого діяння наслідкам цього діяння. Як самостійні ознаки суб’єктивної сторони складу злочини виділяються: провина, мотив і цілься

Провина при здійсненні крадіжки завжди припускає наявність у діях винного тільки прямого наміру, спрямованого на незаконне й безоплатне вилучення майна з метою звертання його у свою користь або для передачі з корисливою метою іншим особам. При здійсненні крадіжки винний не тільки усвідомить суспільну небезпеку своїх дій і передбачає їх суспільно небезпечні наслідки у вигляді заподіяння реального майнового збитку власникові (інтелектуальний момент провини), але й бажає шляхом здійснення саме таких дій перетворити у свою користь викрадені речі за рахунок заподіяння збитку власникові (вольовий момент провини).

Психологічний зміст провини займає центральне місце серед основних категорій, що характеризують неї. Складеними елементами психічного відношення, виявленого в конкретному злочині, є свідомість і воля

Вчиняючи злочин, особу охоплює своєю свідомістю об’єкт злочину, суспільну небезпеку й протиправність діяння, характер чинених їм дій, передбачає наслідки, тобто усвідомлює, що результатом його дій буде заподіяння майнового збитку власникові. Свідомістю винного також охоплюється й те, що він вчиняє злочин при наявності відповідних кваліфікуючих ознак (наприклад, крадіжка, доконана повторно, групою осіб, по попередній змові, із проникненням у житло).

Розкрадання, за своїм характером дій і способу реалізації, з повною підставою можуть бути віднесені до числа злочинів, суспільна небезпека й злочинний зміст яких достатні й цілком очевидні будь-якій осудній людині, що повністю віддає собі звіт у тім, що проникнути з метою крадіжки в яке-небудь приміщення - значить зробити злочин

Свідомістю особи охоплюється не тільки суспільна небезпека й протиправність діяння, але й основні ознаки, що утворять склад чиненого злочину, у першу чергу його об’єктивні ознаки, а в ряді випадків і ознаки, що характеризують самого винного, як суб’єкта

Так, роблячи розкрадання у формі крадіжки, винний прагне діяти таємно, щоб не бути заміченим у момент здійснення розкрадання й не піддатися затримці. Суб’єктивна особливість крадіжки полягає в тому, що винний розраховує на тайность своїх дій, причому ця впевненість базується як на об’єктивному, так і на суб’єктивному критеріях. Тому у випадку, якщо всупереч переконанню злодія його дії виявляться виявленими, вони все-таки залишаються в межах його намірів і бажання, тобто продовжують бути таємним розкраданням, якщо винний не знає про те, що він викритий

Крім інтелектуального моменту в поняття наміру також входить вольовий момент. Він виражається в бажанні безоплатно звернути майно у свою або треті особи користь. Саме такого результату прагне досягти злочинець, роблячи розкрадання

Воля - це практична сторона свідомості, функція якої полягає в регулюванні практичної діяльності людини. Вольове регулювання людини - це свідомий напрямок розумових і фізичних зусиль на досягнення мети або втримання від активності. Завдяки вольовим зусиллям людин контролює своє поводження, керує своїми діями, підкоряє своє поводження правовим вимогам. Вольовий акт припускає постановку мети, планування засобів її досягнення й дія, спрямована на неї здійснення

У такий спосіб свідомість і воля людини утворять нерозривну єдність, і відсутність одного із цих компонентів нормального психічного процесу виключає провину й осудність особи, а разом з тим і його кримінальну відповідальність

Свідома вольова дія має на увазі наявність мотивов. дія відбувається не заради самої дії, а для досягнення певних цілей, поставлених винним перед собою

Pages: 1 2