«Мертві душі» Гоголя - створіння настільки глибоке по змісту й велике по творчій концепції й художній досконалості форми, що одне воно поповнило б собою відсутність книг за десять років і з’явилося all so ch. ru 2001 2005 би самотнім серед достатку гарних літературних творів. В. Г. Бєлінський Поема Н. В. Гоголя «Мертві душі» - грандіозне за своїм значенням добуток, вона є часткою російської літературної скарбниці. Незвичайна історія створення «Мертвих душ» уже таїть у собі чимало дивного. Гоголь керувався аж ніяк не тільки літературними завданнями

Як видно з його поеми, всі свої помисли письменник віддавав Росії, майбутньому відродженню її народу. Книга Гоголя виконана мужньої й мудрої правди про життя, про Батьківщину, а саме головне - про долі російського народу. Письменник безмежно любить свій народ, вірить у нього світле майбутнє

При читанні поеми особливо жваво торкає душу образ Русі-Трійки. Тут автор затверджує думку про неостановимом рух Батьківщини, виражає мрію про її майбутнє й надію на появу теперішніх «доброчесних» людей, здатних урятувати країну: «Стане незліченне багатство російського духу. Піднімуться російські рухи… І побачать, як глибоко заронилось у слов’янську природу те, що сковзнуло тільки по природі інших народів…» Поема «Мертві душі» є й сатиричним добутком

Гоголівська сатира адресована протиріччям самої дійсності. Всі стани суспільства чітко обкреслені в різних групах персонажів: повітове дворянство, губернське чиновництво й дворянство, підприємці нового типу, двірські, слуги, селяни, столичне дворянство й чиновництво. Письменник уміло виділяє «мовець» деталь зовнішнього вигляду героя. Відразу створюється в читача враження живої особи, виявляється психологічна сутність персонажа. Неважко згадати подібність із ведмедем, клишоногість Собакевича, розпливчастість рис пустослова Манилова

Або, наприклад, вигляд Івана Антоновича - «кувшинного рила»: «Вся серцевина особи виступила в нього вперед і пішла в ніс». Відразу напрошується висновок, що це ніс чиновника, що звик «вынюхивать» хабара. В «Мертвих душах» кожний портрет має індивідуальну глибину. Усе в ньому неповторно. Не менш разюча здатність автора вкласти у вуста тупих обивателів «викривальні» мовлення. Кожної з них, зрозуміло, висловлюється про своєму й по-своєму.

Але джерело у всіх загальний. Всі вони й не підозрюють про те, що звичайні, звичні їхні просторікування виявляють насамперед убогість, тупість, брутальність, святенництво. Собакевич критикує своїх знайомих. Але досить послухати його, щоб переконатися, що він уважає себе краще всіх, а в ганьбленні близьких знаходить єдине задоволення. Чим більше откровенничает «ведмідь», тим ясніше стає: наступати на чужі ноги не дурна звичка, а сутність його натури

Не тільки «ругатель» Собакевич, але й інші персонажі демонструють самі затаєні й смішні сторони свого характеру. Автор дозволяє виговоритися Ноздреву, Манилову й іншим. Несвідомо вони вибовкують: один - свою нахабність і дурість, іншої - порожнє, нікчемне фантазерство. У поемі все: вигадливі прізвища, предмети побуту, туалету - виконує різко викривальну функцію

Головний герой поеми - Чичиков. Він ставиться до підприємців нового типу. Автор торкає зовсім нового соціального процесу, що зароджувався у феодальній Росії, -поява ділків буржуазної користі. Разом з тим відчувається вся глибина протиріч життя країни

Прості жителі не можуть знайти засобів для самого скромного існування. Звідси в поемі з’являється «мовець» прізвище - Копейкин. Лише втратили совість займаються лихварством, підробкою, хабарництвом: збирають капітал від копійки до мільйонів. Гірка правда капітана Копійки-На незримо є присутнім і в міркуваннях письменника про тих ледачих душеюею читачах, які не хочуть знати істину

Наступальна позиція письменника проти лжепатриотов надзвичайно актуальна й для нашого часу. У поемі яскраво, зримо відбиті неминучі наслідки деградації певних шарів російського суспільства. І разом з тим - мрія про відродження країни, віра в споконвічні сили народу. Сама тема поеми - це критичне відношення до всіх порочних явищ. Соціальний ґрунт, на якій процвітали Чичиковы, манилови, собакевичи, давно зруйнований

А зло бюрократизму, пристосовництва, накопичення продовжує заважати людству. Разюча сатира Гоголя необхідна й нашому часу. Важливо, може бути, навіть більше, і інше. У добутку - страхаюча картина роз’єднаності людей, їхнього відчуження від справжнього сенсу життя. Герої Гоголя остаточно втратили здатність по-справжньому бачити, чути, думати

Їхнє поводження, механічний, заданий раз і назавжди, підпорядковано єдиної пристрасті - здобувати: матеріальні блага, положення в суспільстві, чини на службі. Людина втратила людську особу. А це вже не смішно - страшно. Така доля підстерігає кожного, хто відвернеться від неповторно різноманітного духовного буття. Жагуче бажання художника розбудити сонна людська свідомість співзвучно будь-якій епосі застою

Книга актуальна й у цей час. Дійсно, справедливі слова Бєлінського, що поема ця справді вихоплена «зі схованки народного життя». Це підтверджується кожним словом, кожним рядком цього «російського, національного утвору». Поема Гоголя «Мертві душі», виконана мужньої й мудрої правди про життя, завершується ліричним роздумом про долі Батьківщини

«Русь, куди ж несешся ти? Дай відповідь». Великою емоційною силою перейнята авторська віра в її розвиток. Я думаю, що цей великий добуток буде жити в століттях і дбайливо передаватися від покоління кпоколению.