Структура організації НАТО

Так званий оборонний Северо-Атлантическ і й пакт відразу після його виникнення в 1949 р. виробив стратегічно й пла н наступальнихих воєнних операцій, що передбачав напад воздуш н их сил США на СРСР із застосуванням атомних бомб .

Обізнаний лідер республіканської партії сенатор Тафт, коментуючи стратегічні плани Пентагона, що створювалися відповідно до утворення НАТО, прийшов до наступного заключени ю : “Звідси виявляється, що передбачається використання американських армій у сухо п утной війні проти Росії на континенті Європи, як тільки почнеться війна. Надалі передбачається почати вторгнення по тимі на п равлениям, які для Наполеона й Гітлера виявилися фатальними” .

Навіть Тафт відзначав, що даремно уряд США, створюючи Північно-Атлантичний сполучник, посилається па ст. 51 Уставу ООН про “право на індивідуальну й колективну самооборону, якщо збройний напад з овершится проти члена Об’єднаних Націй”. При цьому Тафт указував на те, що ця стаття аж ніяк не дає права направляти збройні сили однієї держави на територію інших країн до того, як такий напад відбувся .

И далі Тафт, доводячи, що створення НАТО порушує принципи ООН, писав: “Воно суперечить всьому духу Уставу Об’єднаних Націй. Цей Устав предусмат р ивает скорочення озброєнь угодою між окремими державами. Атлантичний пакт діє саме в напрямку, протилежному цілям Уставу, і перетворює у фарс подальші спроби забезпечити міжнародний мир за допомогою права й справедливості. Він визначає поділ миру на два збройних табори… Цей договір неминуче означає гонку озброєнь, а гони до а вооруже н ий у минулому вела до війни” .

Так авторитетний ватажок республіканської партії, непримиренний ворог Радянського Союзу сенатор Тафт атестував НАТО, що уряд США і їхні союзники видавали за оборонний, миролюбний утвір.

Президент США Трумен і інші офіційні особи Вашингтона намагалися виправдати створення НАТО подіями, що происшли в Чехословаччині в лютому 1948 р., і закриттям вільного доступу в Західний Берлін у червні того ж року.

Пояснення, що НАТО був створений як відповідний захід на події, що происшли в 1948 р., так само невірно, як невірне твердження, що Північно-Атлантичний пакт є оборонним, миролюбним сполучником. Вашингтона активно готовив ґрунт для НАТО в Америці й у Європі в 1946-1947 р. У результаті цієї активної підготовки з’явилося вираження “холодна війна”.

Обговорення урядом у вересні 1946 р. питання про надання військової й економічної “допомоги” Туреччини й Греції поклало початок, як ми бачили, підготовці до об’єднання капіталістичних країн Європи проти Радянського Союзу. Коли в березні був укладений Брюссельський пакт на 50 років між Англією, Францією й країнами Бенілюксу, уряд США не порахувало можливим у розпал президентської кампанії оголосити себе офіційним членом Брюссельського пакту, але воно надихало й благословляло його, обіцяло йому всіляку підтримку. Договірні сторони зобов’язалися робити один одному військову допомогу у випадку нападу на територію однієї з них у Європі. У день підписання пакту, 17 березня 1948 р., Трумен, виступаючи в конгресі, заявив, що цей пакт “заслуговує, щоб ми надавали йому всіляку допомогу” . З метою надання військової допомоги Брюссельському пакту сенат США прийняв 11 червня 1948 р. відповідну резолюцію Ванденберга. У той же час уряд США вирішило відправити своїх представників у Лондон для участі в обговоренні військових питань країн Брюссельського пакту.

6 червня 1948 р. почалися секретні переговори між представниками США й країн, що утворили Брюссельський пакт. Про ці переговори Трумен згодом писав: “Переговори велися в найсуворішій таємниці. Застосовувалася спеціальна система безпеки – фігурувало тільки саме мінімальне число документів… Тільки дуже обмеженому числу осіб дозволявся допуск до якому б те не було зі стосовних до даних переговорів документів” . У цих секретних переговорах брали участь також представить е чи Канади. Канаду Вашингтон почав готовити одночасно з європейськими державами до долі ю в здійсненні задуманого їм общ е го антирадянського курсу.

В 1949 р. була утворена Європейська рада із привлече н ием більше широкого кола країн, чим Брюссельск і й пакт. Через два місяці була створена НАТО.

НАТО, таким чином, готовили більше двох років. Ця підготовка почалася за один-півтора років до тих подій 1948 р. у Чехословаччині й у Західному Берліні, на яких прав і тели США посилалися як на причини, що спонукали Вашингтона організувати Північно-Атлантичний військовий пакт. І це визнавали в самих Сполучених Штатах.

Порушення історичної традиції й особливості конституції США обумовлювали тривалість цієї підготовки. Прав і тельство США могло сподіватися на схвалення Північно-Атлантичного пакту сенатом лише після того, як була знайдена зручна для цього формулювання, на яку погодилися інші учасники НАТО. Це формулювання зводилося до того, що кожна з договірних сторін зобов’язуються (у відповідності зі своєю конституцією) робити всесторін н юю допомога тієї зі сторін, що піддасться нападу.

Ст. 11 Північно-Атлантичного договору говорить: “Цей договір буде ратифициро в ан, і його умови будуть виконуватися його учасниками відповідно до конституційних особливостей”. Таке формулювання, на відміну від застереження в договорі, укладеному у вересні 1 947 р. у Ріо-де-Жанейро, поставила в привілейоване положення тільки одну з договірних сторін. Тільки США, посилаючись на свою конституцію, одержали свободу дій. Всі інші учасники НАТО виявилися в менш вигідних умовах. Створюючи НАТО, США забезпечили з ебе в цьому військовому сполучнику не тільки керівне, пануюче, але й особливо привілейоване положення.

12 квітня 1949 р. Трумен відправив договір про створення НАТО в сенат для ратифікації. Лідер республіканців Тафт голосував проти його ратифікації. Він ще раніше попереджав, що погодиться з Північно-Атлантичним пактом лише в тому випадку, якщо цей пакт буде складений так, як договір у Ріо-де-Жанейро.

Ванденберг, Коннели й комісія з іноземних справ сенату, завіряли, що більші американські гарнізони не будуть постійно дислоковані в Західній Німеччині, що вона не буде збройна й що договір НАТО не зобов’язує США захищати Західну Європу в цьому районі. Ці завірення потрібні були для ратифікації сенатом Північно-Атлантичного договору. Уже в наступному році уряд США активно виступало за озброєння Західної Німеччини. У вересні 1950 р. державний секретар Д. Ачесон призвав до ремілітаризації Західної Німеччини й до включення її 12 дивізій у збройні сили НАТО.

21 липня 1949 р. сенат більшістю голосів (82 проти 13) схвалив Північно-Атлантичний договір. З 13 сенаторів, що голосували проти, 11 минулого республіканцями, що залишилися вірними своєму старому лідерові Тафту.

Через чотири дні 25 липня президент Трумен підписав ратифікований сенатом договір. США відразу вступили у військовий сполучник з 10 європейськими державами.

Pages: 1 2 3

Збережи - » Структура організації НАТО . З'явився готовий твір.

Структура організації НАТО





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.