Строфа як єдність

Якщо вірш і весь текст – обов’язкові типи членування поетичного добутку, то поділ на строфи факультативно. Воно паралельно розподілу прозаїчного тексту на абзаци й глави й часто супроводжує внесенню в поезію принципу розповідності

У тексті, розбитому на строфи, строфи так ставляться до віршів, як вірші до слів. У цьому змісті можна сказати, що строфи складаються в семантичні єдності, як “слова”. Це дуже помітно, наприклад, в “Євгенію Онєгіні”, де кожна строфа має своє інтегроване значення, свій композиційно певний значеннєвий центр (семантичний “корінь” строфи) – перше четирехстишие й “суфіксальні” і синтагматико-”флективні” значення, зосереджені в наступних віршах

Те, що певний відсоток строф дає порушення цієї інерції, так само як і розбіжність між строфічною й синтаксичною структурами, строфічною й лексичною інтонаціями та ін., нас уже не здивує. Ми пам’ятаємо, що саме ця воля вживання або з кожного із цих структурних елементів визначає його художню значимість

Найпростіший вид строфи – двустишие. У цьому проявляється один з основних законів рими – бинарность. Справа тут не тільки в кількісному нерозгорненні строфи, а в її структурній елементарності. Вірші, що входять у строфу, структурно рівноцінні й не складаються в ієрархію по ознаці значимості:

Дивлюся, як божевільний, на чорну шаль,

И хладную душу терзає засмучуйся

(А. Пушкін. “Чорна шаль”)

Правда, і в межах двустишия може проявлятися тенденція домінування одного (як правило, першого) вірша над іншим:

Ми було два брати – ми разом росли -

И жалюгідну младость у нестатку провели…

(А. Пушкін. Черновй начерк

до ” Братів-Розбійникам” – IV, 373)

Але тільки в ускладнених видах строфи складається певна значима й послідовно реалізована ієрархія домінантних і підпорядкованих віршів. Так, строфа в “Осені” Е. Баратинського складається по виразній логічній схемі: теза – 4 вірші, антитеза – 4 вірші, синтез – 2 вірші. Але усередині кожного із четирехстиший семантично домінують непарні вірші із чоловічими римами, а синтез складений із двох рядків, що закінчуються чоловічими римами, які на цьому тлі виглядають як нерозповсюджені, лапідарні, що забезпечує ним інтонацію висновку, сентенції

Але якби негодованья лемент,

Але якщо б крик туги великої

Із глибини сердечния виник

Цілком урочистий і дикої,-

Костями б серед своїх забав

Содроглась вітряна младость,

Граюча дитина, заридав,

Іграшку б упустив, і радість

Покинула б чоло його на століття,

И заживо б у ньому вмерла людина!

Однак на цю стійко минаючу через всі шістнадцять строф тексту тенденцію нашаровуються різноманітні відхилення, тільки завдяки яким вона й перетворюється з мертвої логічної схеми в живе явище художньої структури. У першому четирехстиший парні вірші в повному розумінні слова доповнюють непарні, їх можна опустити й без руйнування змісту

Але якби негодованья лемент

Із глибини сердечния виник

Вони є семантичними паралелями непарних віршів. Але тим більше виділяється їхня стилістична своєрідність. Домінуючі в значеннєвому відношенні вірші витримані в межах норми високої лексики XVIII в. Їхні семантичні дублі дають романтичну високу лексику, у межах (*102) якої “урочистий” і “дикої” – синоніми й можуть сполучатися як однорідні члени, а “негодованья лемент” трансформується в “крик туги великої”.

Відношення першого вірша до третього визначається нормами логіко-синтаксичних зв’язків

Другий чотиривірш побудований інакше. Головні члени речення розміщені й у парні й у непарних віршах, і кожна із двох частин цієї частини строфи являє собою синтаксичну й значеннєву єдність. Зате між собою обидві ці частини перебувають відносно значеннєвого паралелізму. Сьомий і восьмий вірші повторюють загальну думку п’ятого й шостого. Однак і тут повтор лише активізує розходження: у першому випадку нарочито згущені поетичні штампи (”здригнутися костями”, “серед забав”, “вітряна младость”). Друга частина дає неможливу для норм романтичної поетики натуралістичну картину, оскільки вона не тільки жахлива, але й повсякденна. Це перекодування романтичного штампа в картину дитини, що із плачем упустили іграшку, тому що вже вмер заживо, породжувала особливий значеннєвий ефект саме соположением цих стилістичних рядів

На грані восьмого й дев’ятого віршів – новий конфлікт. Формально синтаксично речення не закінчується наприкінці восьмого вірша, останні два вірші являють собою продовження речення в синтаксичному відношенні, а за змістом ставляться до образа плачучої дитини. Це підкреслено тим, що на границю восьмого й дев’ятого віршів доводиться перенос, єдиний у строфі й взагалі рідкий втексте.

И проте інерція строфічної побудови настільки велика, що останні вірші сприймаються як сентенція, синтез строфи, а не закінчення однієї з її картин. Грає, звичайно, роль і те, що ці два вірші включаються в ряд з попередніми (перші два) і наступними синтетичними двустишиями:

Уїдливий, непереборний сором

Душі твоєї обманів і образ!

Один з тугою, який смертний стогін

Ледь твоєю гординею задушений

Сідай один і тризну зроби

По радостях земним твоєї душі!

Численні перетинання реалізацій і нереалізацій структурних систем різних рівнів утворять строфу як цілісний, єдиний знак деякого нероздільного змісту

Але якщо така строфа стосовно складових її віршам, то у відношенні до цілісної єдності тексту – вона лише компонент. Так, в “Осені” Баратинського строфи входять у єдину побудову тексту, що підкоряється тій же логічній схемі: теза – антитеза – синтез. Теза затверджує плодотворність праці, прикладеного до природи, антитеза – безплідність праці поета, праці, зверненого до людства. Виникає противо-(*103)поставляння радісної й умиротвореної осені в природі й марної “осіни днів” поета. Синтез знімає це протиріччя у твердженні трагедії як космічного закону, причому з нечуваної в епоху романтизму сміливістю Баратинський затверджує не тільки байдужість природи, але й вульгарність її навіть у таких вищих, святих для романтика проявах, як бура, ураган або космічна катастрофа:

От буйственно несеться ураган,

И ліс подъемлет говір шумної,

И піниться, і ходить океан,

И в беріг б’є хвилею божевільної;

Так іноді юрби ледачий розум

Із приспання виводить

Глас, вульгарний глас, вещатель загальних дум,

И звучне відкликання в ній знаходить,

Але не знайде відкликання те дієслово,

Що жагуче земне перевершив

Pages: 1 2

Збережи - » Строфа як єдність . З'явився готовий твір.

Строфа як єдність





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.