Стислий переказ твору «Собор» (1968)

Світало, люди поспішали на перший автобус. Вчитель Хома Романович, йдучи на зупинку, побачив закоханих і промовив: «Собори душ ваших бережіть, друзі… Собори душ!» Молода пара замислилась. А потім Микола сказав, що їде з іншими студентами на збирання врожаю у село Вовчуги. Єлька аж похитнулась від несподіванки, а Микола розцінив цей крок як сум перед розлукою. В очах застигли сльози. Сказавши Миколі, що всі документи при ній, Єлька скочила в автобус і загубилась в натовпі. Цим документом що був при ній, була її любов. Але Микола цього не знав, хоч розумів, що в її погляді відбилось прощання.

XIX

Між Миколою і його напарниками почала точитися дискусія щодо необхідності збереження собору, усі дев’ять бань якого видно аж сюди, у Вовчуги. Геннадій на життя дивиться суто матеріалістично. Він не бачить користі в соборові. Навіть високі людські поняття патріотизму, безсмертя він розглядає як те, без чого можна прожити. Микола ж, навпаки, вірить у людську велич, відбиту у камені, на полотні, в інших творіннях людської душі «Античні майстри, будівничі пізніших віків… Хіба вони не виправдали своє буття на землі? Людині властиво жити почуттям доцільності, почуттям безконечності. Людина прагне продовжити себе в далеч майбутнього – хіба це не природно? Все живе в природі прагне цього. Навіть квітка квітує для того, щоб зоставити після себе насіння, щоб знову відтворити свій квіт у майбутньому…

А мистецтво – це невигубний слід людства, його злети, його верхогір’я, на яких панує дух перемоги над смертю, дух незнищенності…»

Баглая скрізь переслідував Єльчин образ. Він уявляв собі той день, як ступить вона на його подвір’я, як познайомиться з матір’ю, як мати радо зустріне молоду невістку. Адже вона для Миколи і стала отією Оленою Прекрасною, з якою він може бути щасливим. Але не знав Микола, що відтоді, як попрощались вони біля автобуса, Єльку ніхто більше не бачив. Ягор не зміг розшукати племінницю, зажурився, боявся, щоб вона нічого з собою не скоїла.

XX

Іван Баглай недавно повернувся з Індії додому, оформився на роботу.

Володька поскаржився на Миколу, який відбив у нього наречену. А Лобода мріяв створити сім’ю, забрати батька, щоб люди не судили. Іван розпитував про Ізота Лободу, якого вважав своїм вчителем.

Вірунька згадала, що випадково була свідком розмови Володьки з учителем. На зауваження Хоми Романовича про собор Володька почав погрожувати вчителеві, що знову від-гправить в тундру, хоча того вже давно реабілітували.

Не порадувала Івана і зустріч із Семеном Таратутою, який не міг одержати відрядження у Бхілаї через пияцтво. Повернувшись на Батьківщину, Семен остаточно спився.

Навколо була така краса! В Індії Іван вперше помітив, як люди бережуть природу. «Адже {людина доти людина, допоки не втратила здатність бачити, крім потворностей життя, і його красу. Той, хто бачить це, може, не так мучитиме себе, гірко питаючись, хто я і навіщо, звідки й куди?»

XXI…Біля воріт Будинку металургів сидів старий Ізот Лобода, чекав бездушного сина. Хоч Гі вигнав Володьку, а все одно чекав. Дивився на затоку, боявся, що якась нерозважлива. людина перетворить його на таке ж смердюче море, як Каховське. Згадав, як захищав ці плавні від браконьєрів. Побачив, що стежкою йшла дівчина в білій кофтині, проходячи повз нього, привіталась. В очах її старий металург побачив безмежне горе і зупинив її, розпитав. Єлька сама почала розпитувати старого, чому він тут. Старий металург гірко плакав, і Єлька відчувала себе винною, що зачепила його болючу рану. Старий взяв себе в руки і, дізнавшись, що Єлька голодна, звелів їй іти за ним.

XXII Один із заводів скинув води в Дніпро. У річці загинула риба. І тоді керівники міста подумали. про необхідність очисних споруд. Згадали про проект заводського механіка Олекси Ар-^теменка і студента Миколи Баглая. З цією метою Миколу навіть викликали з сільгоспробіт. І Повертаючись з села в піднесеному настрої, Микола задивлявся на соняшники, які дуже любив. У цей день у нього був день народження. їхав попутними. По дорозі думав про Єль-. ку, про Зачіплянку, про своє місто, яке дихало димом. Мріяв про чисте повітря для всього живого і думав про втілення мрії в життя.

Приїхавши додому, спитав у матері про Єльку. Дізнавшись про зникнення, розхвилювався, але мати примусила його пообідати. Побіг до Олекси, щоб ще раз разом обговорити свій проект, яким зацікавився секретар обкому. Від Олекси дізнався, що секретар потрапив у лікарню з інфарктом. Несподівано Микола запропонував їхати на Скарбне

XXIII Для Єльки розпочалось нове життя. Ізот Іванович сам клопотав про неї перед директором Будинку металургів, щоб взяли на роботу. І ось вона працює офіціанткою, розносить їжу сивим ветеранам. З першої зустрічі старі люди довірили їй свої болі.

На стежині побачила Миколу. Говорила з ним віддалено, навмисне на себе набалакува-

Кла, виставляла себе непутящою. Але Микола зупинив її: ДЛя нього вона була святою. «Не-

Ивідривно на неї дививсь. Святе й зараз. Святе й чисте, як сонце, створіння! І не чув я, що

Злітало зараз з твоїх уст. Все оте вдаване, навіяне, награне – то не ти І навіть якщо уяі

; щиро нагнітала все це, не вір і крикам власної уяви, ти краща за них!»

Єлька і Микола освічувались одне одному в коханні на березі Скарбного в тіні старезних дубів.

XXIV Старий Лобода розмірковував про людську сутність – здатність робити добро, від чого на душі стає легко і чисто.

XXV Коли поснули всі відпочиваючі, старий Ізот Лобода поплив на човні рибалити. Тут, на Скарбному, його прозвали дідом Нечуйвітром. Зарекомендував себе він охоронцем цього ікуточка рідної землі від браконьєрів, які глушать рибу, псують дерева і трави.

Доглядає дід Нечуйвітер і молоденькі дубочки, що їх насадили замість зрубаних. Навіть табличку прибив з написом: «Хто посадить, того і онуки згадають…». Старий Лобода взнається на лікарських рослинах, збирає їх до сходу сонця, допомагає людям.

Старий побачив на березі закоханих Єльку і Миколу Баглая. Він подумки звертався до них: «Дорожіть днем – ось що я вам скажу, молоді! Дорожіть миттю, секундою! Живіть так, щоб встигли зоставити слід після себе путящий. Живе не той, хто чадить. Живе – хто

Іскрить! Знайте, що всі ми станемо передсудом будучини, а перед тим судом ніякий Тамер-лан, ніякий найбільший руйнач не переважить посліднього муляра… Зоставте ж слід…»

Ізот Іванович відчув, як щось опекло йому груди, випустив з рук весло. І човен понесло течією у Дніпро, до міста, у бік заводів. Єлька з Миколою гукнули старого, і, не почувши відповіді, подумали, що заснув.

Уранці рибалки випадково потраплять на човен. Поховали Ізота заводчани. Старий металург відплив у свою останню найтаємничішу подорож, з якої не повертаються.

XXVI

Семен Таратута зі своєю п’яною компанією вийшов з ресторану.

Двері собору відкрили дуже швидко, увімкнули транзистор і почалась п’яна оргія.

Того вечора Єлька з Миколою блукали Зачіплянкою (дівчина відвідала дядька Ягора). Дійшовши до собору, почули джаз і вереск, п’яний регіт і сквернослів’я.

Микола згадав, як професор Яворницький вигнав махновців з собору, і рвонувся у відчинені двері. Єлька чула, як сварились, бачила темні постаті, які вискакували з собору. І раптом у темряві блиснула фінка…

На Єльчин крик збіглася вся Зачіплянка. Зловмисників схопили, бо вони в соборі загубили ключі від машини і не могли далеко втекти.

А Микола лежав на порозі собору: Єлька схилилась над ним, у відчаї ламала руки, намагалась хоч чимсь допомогти.

Відправивши Миколу до лікарні, зачіплянці не спали, наглядали за затриманими, доки не приїхала міліція.

Єлька щодня на подвір’ї лікарні. Вона чекатиме Миколу ціле життя, вірить в його одужання, його глибоке почуття.

Щовечора виходять Іван та Вірунька посидіти на своїй лавці. Іван не може знайти пояснення тому, що скоїлось з його братом на рідній Зачіплянці. Адже в Індії, коли він, чужий, потрапив до племені, нікому і на думку не спало витягти ножа. Адже сталь, яку виплавляє їх завод, не на ножі, щоб піднімати їх на людей. Микола, отримавши п’ять ножових ран, одна з яких була на міліметр від серця, міг втратити життя. Завдяки хірургам та молодому організмові Микола потроху одужує

Pages: 1 2 3

Збережи - » Стислий переказ твору «Собор» (1968) . З'явився готовий твір.

Стислий переказ твору «Собор» (1968)





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.