Стислий переказ твору «Собор» (1968)

Несподівано приїхав на Зачіплянку Єльчин голова колгоспу, розпитував про Олену Чечіль. Вона встигла втекти і сховатися в бур’янах на кладовищі. Дядько Ягор спочатку не хотів розмовляти з головою, але той зумів знайти підхід до старого металурга, розпитуючи про господарство, розповідаючи про врожаї свого колгоспу. Коли зайшла мова за Єльку, то Ягор дізнався, що дівчину в селі знеславили. Боляче було Ягору за долю племінниці Але Єльці було приємно вже від того, що хоч хтось у цьому світі жалів її.

VIII

На ранок наступного дня на Зачіплянці зчинився переполох – викрадено було табличку з собору. Та чавунна табличка була неначе головним документом споруди, її охоронною грамотою.

Першим дізнався про це двоюрідний брат Володьки Лободи сліпий Костя, колишній танкіст. Він проводжав свою дружину Наталку на роботу, яка і помітила пропажу. Костя розлютився, бо цей собор був згадкою про його юність і дитинство, коли був ще зрячим. Про це сповістили Віруньці, адже вона була членом парткому. А оскільки соборбув у підпорядкуванні Лободи то доїлось направитись до нього на прийом.

У Лободи був хтось із начальства, у якого Володька намагався випитати ставлення до собору. А оскільки розмова велась в присутності гостя, то Лобода пообіцяв Віруньці розібратись. Жінка відчула нещирість у його голосі, це її насторожило. Обвівши поглядом кабінет, вона побачила за шафою табличку, прикриту паперами.

Невдовзі Вірунька сиділа у приймальні секретаря обкому.

IX

Того дня всі жителі Зачіплянки були знервовані, бо кожного турбувала доля собору. До того ж, з’явились халтурники-реставратори" що колись брали споруду в риштовання, але робіт так і не вели. Біля собору зібрався цілий гурт людей, серед яких був учитель Хома Романович. Свого часу він побував в Магадані за те, що дуже запально розповідав своїм учням про долю собору.

Після зруйнування Січі запорожці заснували в плавнях монастир, замість шабель взяли в руки книги. Однак вирішили залишити по собі згадку – збудувати собор, який би нагадував про козацьку волю і непокору.

Але будівничого не було, тоді викликався місцевий підліток, який через три дні зробив собор з очеретини. Розповідав, що саме таким йому собор приснився. Очеретяний макет сподобався козакам. Скликали раду й ухвалили будівництво. Тепер учитель нікому більше не переповідає історію спорудила що найулюбленішому своєму учневі Миколі Баглаю. Вважає, що Микола – «юнак чистий думками і непорочний діями. Колись він ще просла-вить нашу Зачіплянку, згадаєте моє слово…»

Під час громадянської війни махновці вподобали великий дзвін і повезли його в Гуляй-поле. Але по дорозі вози проломилися, і дзвін у плавнях шубовснув у воду. Сім днів гув, поки дістався дна. Старожили і досі показують місце, до потонув дзвін. І ось тепер вони молодим поколінням зібрались біля собору Старі бабусі приїхали здалеку до храму, бо до них дійшла чутка, що собор відкривають А Шпачиха вирішила збирати підписи на захист собору.

Микола Баглай нічого не говорив. Йому було несказанно приємно, що люди врешті-решт вирішили відстояти незалежність історичної споруди.

Володька Лобода зовсім не злякався Віруньки, бо в нього був покровитель у вищестоящій інстанції.

У вихідний день Володька вирішив поїхати на Скарбне відпочити, покупатись і провідати батька. З батьком він хотів порадитись з приводу свого одруження, бо хотілось мати успіхи не тільки на роботі, айв особистому житті. Вважав, що йому слід бути ближче до І народу, і поїхав автобусом. Протягом усієї поїздки за вікном можна було бачити собор. І •виглядав цей собор таким красивим і величним, що Володька мимоволі задивлявся на нього. Особливість споруди – її розташування. Собор видно було з усіх боків на дуже велику відстань.

XI Будинок металургів розташовувався у мальовничій місцевості і нагадував санаторій. Че-Ірез певний час прийшов і старий Лобода, але дізнавшись, що приїхав син, розлютився. Ізот Іванович привселюдно відмовився від сина, сказав, що сини загинули у війну, а Володька – не син, якщо віддав батька в богодільню. «Я тебе кликав сюди? Не батько я більше тобі! Нема в тебе батька! Віднині й повіки! Відщепок ти! Геть із моїх очей!» – виніс вирок гстарий. Володька, зрозумівши, що це прокляття, швидко опинився за ворітьми. Але не батькового осуду злякався молодий Лобода, а того, що сцена відбулась в присутності свід-ків, і це могло завадити його авторитетові.

XIII Табличка з’явилась на соборі так само раптово, як і зникла. Проте довелось-таки Лободі побувати у першого секретаря обкому на прийомі. Сам перший секретар розпочинав свій трудовий шлях на цьому ж металургійному. З війни повернувся генералом, потім працював секретарем сусідньої області, аж доки не перевели сюди.

Спочатку спитав у Лободи про батька, потім розповів про те, що саме Ізот Лобода і Ягор Катратий врятували від переплавки в роки війни величезну скульптуру Титана – уособлення трудової доблесті металургів. А на пропозицію Володьки позбутися собору секретар відповів несподівано: «А всі ж ми козацькі діти». І все. Козацькі діти. Розумій, як хочеш… Собор – це витвір рук людських, це витвір мистецтва для всіх поколінь, який треба збере-ти. А в хаті Ягора Шпачиха вмовляє Сльку дати згоду вийти заміж за Володьку. Не хочеться Єльці єднати свою долю з нелюбом, та, мабуть, доведеться. Дільничний інспектор навідався недавно і цікавився пропискою та її життям. При появі Володьки з’явилась якась надія на краще, бо він намагався заспокоїти, все владнати. А після його від’їзду дядько Ягор продовжив розмову про заміжжя. Єльц було прикро, але виходу для себе вона не бачила. До того ж, Микола Баглай, який припав їй до серця, кудись віддав А Єльці хотілося кохати, , бути коханою. Для себе вона вбачала щось символічне у зустрічі зі стадом худоби яку з Да-^леких районів вели на бойню Тварини «мовби зневажаючи на те що їх жде якось майже погірдно несуть на бойню, пТд молотки, свок. круторогу волкГсте’пГе житк

XV Єлька ніколи не лягала відпочивати вдень, аж ось заснула і побачила страшний сон: неначе від повені розлилася велика вода, а вона перейшла через цю воду на заборонену територію; схопив її собака – і не відпускає. Єлька зрозуміла, що назад вороття немає ‘.прокинулась.

А тим часом дядько Ягор скликав сусідів на юшку. Ніхто не знав з якої нагоди, всі від-мовлялись. Відмовились і Вірунька з Лесею Хомівною. А Роман Орлянченко зразу здога-дався, що вечеря з приводу заручин, і пошкодував, що Микола Баглай поїхав на спортивні змагання.

Єлька не могла зрозуміти, чому Шпачиха і ще якісь жінки метушаться біля столу. А коли здогадалась, то вирішила тікати, почала похапцем збирати своїречі. Тож, коли увійшов Ягор, дівчина почала кидати йому в обличчя звинувачення. Але дядько почав умовляти дівчину Єлька розуміла, що він турбується про її долю, бажає, щоб не була самотньою, щоб якось влаштувала своє життя. їй стало шкода і себе, і дядькової самотності; вона дала волю сльозам, але увечері вийшла до столу заспокоєна.


XVI

Єлька сиділа за столом така сувора, що Лобода, знаходячись поруч, боявся випадково торкнутися її. Тільки запобігливо пропонував страви. Але дівчина була неприступною і навіть не дивилась в його бік.

Прийшов Микола Баглай і викликав Єльку з-за столу. Дівчина, не задумуючись, вийшла до нього. Тоді всі полегшено зітхнули, бо зрозуміли: якщо ті двоє вийшли і не з’являються, то між ними справжнє почуття.

Лобода вийшов із-за столу і зник у садку. Вечеря без нього повеселішала, навіть Вірунь-ка прибігла. Катратий так розвеселився, що запропонував різати до столу гусей. Гуляння продовжувалось.

XVII

Єлька і Микола цілу ніч блукали Зачіплянкою. Над селищем рожевіло небо, бо поруч були заводи, що червоніли загравами і сіріли бурими димами. Побували вони і біля саги, і біля редуту, що залишився з років війни. Обоє вони – діти війни. Але його батько загинув, а її – невідомо. Може, десь живе і не знає, що є в нього донька-красуня.

Микола розповідав дівчині про свій винахід, про змагання з веслування. Стільки ніжності було в його голосі, у його руці,, коли брав Єльку за руку. І тоді дівчина збагнула, що саме таким має бути справжнє кохання: «Я знаю, знаю віднині, кохання – це ніжністьі чистота! Ніжність, що дужча за смерть!» Єлька хотіла розповісти Миколі все про себе, але, дивлячись на біль в її очах, хлопець зупинив дівчину.

Потім вони опинились біля собору. І коли він говорив їй про красу споруди, розповідав про велич, вона згадувала грузовик комбікорм і свій сором. Впевнила себе що негідна такого хлопця, як Микола.

Pages: 1 2 3

Збережи - » Стислий переказ твору «Собор» (1968) . З'явився готовий твір.

Стислий переказ твору «Собор» (1968)





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.