Стислий переказ твору – Книга про народження Марії

«Почав з релігії, що є "опіум народу", і перейшов на подружжя: «Соціалізм несе нам нове життя. Жінка більше не буде рабою чоловіка. З ким захоче, з тим буде спати. Вінча-тися не потрібно. Все то забобони, видумані попами… Любва всяка і тому подобие не існує. Є тільки задоволення полових потреб…», – запевняв непроханий гість.

«Бацила розкладу родини натрапила на свій ґрунт. Настав початок кінця. Дні Марії скінчилися. Сонце так саме сходило і заходило. Але знаки на сході все більше і більше вказували наближення. Йшов, ступав і перемагав жорстокий дух руїни, і не було йому спи-ну, бо ані Корній, ні Марія, н сотні, тисячі Корніїв іМарій не знали і не могли знати, що близиться їх занепад, їх кінець…»

Книга про хліб

Марія ввійшла у старість, події, що відбулися, наблизили її передчасно.

Назрівав бунт, і тоді «в пекельних кузнях готовить Сатана свій сатанинський винахід. На полотнищі свого прапора виписує: НЕП, УССР». Ці події приспали народне обурення на якийсь часо повернулося нормальне трудове життя. Так здавалося.

«Максим, що перед роком «зо всіх фронтів» вернувся, що «страждав» і за «робочий клас кров свою проливав», тепер доношував свою шкірянку, іноді виймав нагана, яким «розстрілював контрреволюцію», і робив з себе «велике начальство». Саме так він поводиться навіть з батьками, до яких прийшов з пропозицією спочатку перейти у меншу половину хати, а потім і зовсім піти у сусідню. «Син виганяє його… Кудись виганяє з тієї самої хати, яку він збудував для себе, для дітей і для цілої своєї сім’ї».

Усього зазнала у житті Марія, доброго і злого, зазнала любові і смерті, а тепер мусить випити ще одну чашу муки через неповажливість свого сина, його непошану не тільки до батьків, а й до всього того, що було для них важливе. Ростила дитину, як інших, у любові, як усі батьки. А вийшов з нього «твердий» більшовик, який не знає ні жалю, ні сорому, ні страху. Лаврін, було, хотів захистити батьків, але в Максима розмова коротка: його воля – закон, а більше законів немає. Він і на брата рідного руку підніме й не задумається. І в цьому ще всі переконаються. Ледве розборонила Марія синів. Пішли старі з дому. «Життя висковзує з-під старечих ніг – дорого, потом і кров’ю куплене життя».

Надія частенько заглядала до батьків, ділилася своїми радощами і клопотами. Одного разу сказала матері, що чекає народження дитини. Мати відказала: «Нічого, дитино. У цьому наше щастя. – Згадала своє перше материнство і тяжко зітхнула. – Мала і я багато горя, але коли б не дав Бог гіршого, все ще можна було б пережити». Архип починав братися до землі. По жнивах Надія народила дочку. Її охрестили у церкві, як і в усі віки робили так люди. Назвали Христиною. «Того року родилося багато інших нових людей. Відступив Маркс, голод, минулося безпліддя, вернулася гарна й розумна осінь, вернулося мудре й святе життя» Та не надовго. Нова влада знов почала свої руйнівні дії. Багато віків стояв у селі монастир, і розносився далеко його дзвін. Та ось став потрібен метал, і дзвони зняли і вивезли. Селяни починають розуміти, що їх ошукали, та пізно: «Навколо мужика мур багнетів, селькорів, чекістів.

На Великдень взялися за церкву – зняли дзвони і відправили близько тридцяти чоловік

на Соловки. Церква «добровільно» самоліквідувалася. Марія багато чого не розуміла: чому

ні за що сидить у в’язниці її наймолодший, чому в селі діти годують краденим зерном своїх

батьків, чому не можна працювати на сво й землі. Та не своєю долею переймалася Марія

Жаль було дочки, онуки Дивилася на маленьку Христину і думала: «Вмреш, дитинко.

На широкому світі немає вже для тебе трошечки хлШа… Зовсім трошечки хліба». Марія

та Корній як можуть підтримують дочку та онуку, бо вони самі, Архипа забрали Ось уже

й останню шкапу зарубав Корній. Скрізь по селіГуже й собак поїли але в нього рукаве

піднялася на вірного Сірка Страшні дні голоду Люди втрачають людську подобу Тертій

Гнида і Карпо 5»іян усе життя друз булГтачерТгнилу "картонлю яку вони знайшли

Гнида зарубав Фіяна ‘ картоплю, яку знайшли,

Марія б уже й не вставала, та тривога за дочку й онуку змушує підніматися щодня і йти до них, несучи у вузлику щось поїсти. Та настав день, коли нічого було віднести, а Корній вирушив у відчаї з дому «Начахрав дещо бруньок, настругав березової кори», а далі йому поталанило – знайшов мертвого зайн. я З останніх сил ніс його додому, боячись, що не

Дійде. Марія набралася сил провідати Надію. Те, що вона там побачила, вразило її: онучка була задушена матір’ю, яка не в змозі була дивитися, як страждає Христуня. Сама Надія стала несповна розуму, сміялася якось дико, відмовлялася їсти. Корнієві здалося, що то сниться страшний сон, такого не може бути. Але пішов і побачив усе сам. Як це так? Адже ж от по сусідству спокійно живе, м’ясо їсть її брат-близнюк Максим. І не болить йому, що родина гине з голоду. Узяв сокиру і пішов до Максима. «Швидкими кроками підійшов до нього і раз, другий розмахнувся і опустив сокиру… Корній сік і сік. Сік, як малий хлоп-чина січе кропиву чи бур’ян, поки не втомилася рука» Марія цього не знала. Після того Корній пішов тихенько з дому, а разом з ним і старий пес Сірко. Потому прийшли якісь люди, питали про Корнія. «І тоді стало Марії ясніше». Силкувалася піти до Надії, та впала’ на подвір’ї.

Де не взявся Гнат, допоміг підвестися їй і привів до хати. Всі ці роки він був ченцем, але тепер просто колгоспний сторож. Він дивиться на Марію, і воскресають у його пам’яті давні спогади. «Маріє, висповідай мене. Даруй усе, що зробив тобі у дні молодості». Ах, яке маленьке наше життя! Ах, яке маленькі/От пережив, і що ж далі? Прости мене, Маріє, раз, другий і третій!..» Розмова цих двох людей виглядає дивно, якщо не згадати проте, скільки у житті пережито ними разом і не разом. Здається, тепер вій нарешті дійшли згоди. Гнат признається, що він колись запалив її домівку. – «Це я.. я, Марїе… з любові!..»

Марія мовчала, а як скінчив, стиснула легко його руку.

- Мовчи. Знаю. Мовчи!..

Вона розповіла йому про Надію, до якої не може сама дійти. Дочка голодна… «Хліба їй. А-ах, де є хліб?»

Гнат пообіцяв, що прийде завтра, та не прийшов. Не знала Марія, що пішов Гнат навідати Надію. «Знайшов її захололу, опухлу в коморі в куті з дитиною в пелені. Сиділа з витягнутими грубими ногами, прив’язана до ключки мотузом, зашморгнутим на шиї». Тоді став він скликати людей на допомогу. Кликав довго і вперто, поки з понурих обдертих хат не повиповзали опухлі, немічні люди. І цей кривий висушений дідок з мудрими, грізно насуп-леними очима, якому вони завжди вірили, до якого потай ходили слухати священне слово Біблії, проповідує: «Слово моє, – казав він, – не для вас. Слово моє для мертвих і ненароджених. Слово моє прийдучим вікам. Затямте, ви, сини і дочки великої землі… Затямте, гнані, принижені, затямте, витравмовані голодом, мором!.. Нема кінця нашому життю…»

Гната забрали ще того вечора. Він пішов услід за іншими і не повернувся.

А Марія залишилася сама. Тридцять днів гаснуло її життя. І от 26258-й день – «день останній, день кінця». Замкнулося коло людського життя. Померла Марія. Померла одинока, покинута мати.

Pages: 1 2

Збережи - » Стислий переказ твору – Книга про народження Марії . З'явився готовий твір.

Стислий переказ твору – Книга про народження Марії





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.