Стислий переказ твору – Книга про народження Марії

Марія народилася у сім’ї у звичайних людей: мати – селянка, батько працював у каменоломнях.

«Батька кликала татом, матір – мамою. Любила це робити безупинно». Може, передчувала, як недовго доведеться їй тішитися цими словами. Незабаром батька привалило у каменоломнях, а мати, захворівши на сухоти, померла невдовзі після того. Дівчинці було лише шість років. Так почалося її сирітство. Жила спочатку у тітки Катерини. «Забрала і спочатку нічого була. Добра, лагідна. Але ж не може людина вічно бути доброю і лагідною, а ще коли маєш п’ятеро крикливих ротів». І про Марію стали забувати у чужій хаті. «Чорні м’якенькі її кучері довго не милися і збилися у твердий ковтун. У них завелися пасожери, які гризли й мучили Марію. Дівча дерло на собі шкуру, поробилися гнійливі струпи».

Саме життя навчає дівчину боротися з неприємностями та діставати щоденний хліб свій, а інакше і бути не може. Тільки іноді, коли діти часом ображали її, а вона не могла сказати, як інші: «Як скажу мамі – побачиш!» – дівчинка плакала. Та в Марії вже така вдача – ніколи не сумує довго.

Вже у дев’ять років Марія пішла у найми до Мартина Заруби. Тут її прийняли як свою: «Господар порядний. Марію мили, чесали, відкормлювали. За це пасла літом дванадцятеро худоби, зимою носила воду, підстеляла в хлівах, помагала прясти вовну, клоччя, пряла на мішки валі, мотала клубки». Так у щоденному клопоті, у праці і зросла. «На дванадцятій весні відчула дівочий сором і при зустрічі з хлопцями опускала на очі довгі вії». Дичина вийшла ловка, роботяща, мала лагідну вдачу, до того ж і співала добре. Але себе тримала

Гідно. Поводилася як годиться кожній порядній дівчині: працювала добре, поважала старших, ходила до церкви.

На Марію вже задивляються хлопці, а найбільше – Гнат Кухарчук. Він невеличкий на зріст, до того ж кульгає на праву ногу, хоч і хлопець вправний, працьовитий. Вона не помічає його. Навколо таке живе, таке цікаве і різнобарвне життя. Марія покохала Корнія.

Корнія забирають у рекрути на сім років, бо прийняли у матроси. Останні поцілунки, сльози, обіцянки. А потім потяглися дні чекання. Вимір часу, як завжди: а від Корнія нема ані звістки, ані листа. Часто плаче Марія та все виглядає. Повірити не може, що забув.

Зате Гнат Кухарчук не обминає її своєю увагою. Чекає на неї коло церкви, пригощає цукерками. Марія поступово звикла до Гната.

Коли Гнату і Марії проспівали весільних пісень, то прийшли «буденні дні». Те ж село, ті ж люди, та ж праця, ще й поля дві десятини дав Мартин за Марією. За лагідну вдачу і сумлінну працю хазяїн нагородив свою наймичку гарним приданим: «То у мене так… у мене роби, як у себе, але й дістанеш, як у себе. Коли б за голодранця виходила, не дав би нічого… За господаря, якого знаю, що не змарнує, на!»

У подружжя народився первісток Роман. Дитина заповнила порожнечу Маріїного серця, принесла нову істину любові. Гнат вбачав у дитині Марію, а вона – своє «я», свій замкнений світ любові. Зі смертю сина щось умирає в Марії. З часом Марія народила неживу дитину. «Але ця подія не так доткнула її, як минула. Саме тоді прийшов у відпустку Корній». Марія переслідувала його, шукала зустрічі з ним, але нічого в неї не вийшло. Через два тижні Корній від’їхав.

І тоді заціпеніння Марії змінюється бунтом. Марія прагне припинити потік «мізерних днів», повернути святкові дні. «Буднього робочого дня Марія одягає святочні одяги. Кудись іде». Повернути свято дівочої волі – значить збунтуватися проти моральних традицій. Вона відкриває усім те, про що лише здогадувались люди, – нелюбов. «Дні, мов краплини крові, капали з пораненого життя». З чийого? Мабуть, з життя обох – Марії і Гната. Гнат викликає співчуття в односельців.

Життя спокійнішало. Тоді й народилася третя дитина, на якийсь час повністю примиривши подружжя. Але померла й ця дівчинка. Гнат лежав хворий у лікарні (дерево потрощило йому якраз хвору ногу). Спочатку Марія щотижня їздила до нього й приносила щось поїсти, адже хворий потребував доброго харчування. Та знову приїхав Корній, цього разу назовсім.

«Марія зустріла Корнія. Глянув на неї:

- А-а! Здраствуй! Как пожіваєш? Що ж, саломянной вдавой осталась?.. У Марії від несподіванки занімів язик.

- Малчіш? Да! Многа лєт тєбя не відал, а всьо-такі нічево! Красавіца». .

Корній став працювати у Марії, бо вдома навіть хліба не було. Вештався по господарству Гната, як у себе дома. «Хлопець, що служив у Марії, оповідав цікавим сусідкам, що Корній серед ночі скидав Марію з ліжка, лаяв її матірною лайкою, а Марія цілу ніч стояла розібрана коло порога, тремтіла і навіть не сміла голосно плакати». .

За Гната Марія зовсім ніби забула. Провідувати його приїхав брат Михайло, який розповів йому про витівки дружини.

На Зелені свята Гнат повернувся. Марія просить у нього розлучення. «А ти ж все-таки присягнула мені… в церкві ж присягнула…» – з болем промовив Гнат. Але подумавши, дає розлучення.

Книга днів Марії

Почалися дні праці. Корній поступово відходить від московських звичок. «До цього часу жили "на віру". Тепер же сам виявив бажання «обкрутитися»… Марія впертою працею, самовідреченням добилася нарешті права бути законною власністю свого чоловіка». Буденність більше не лякала її – вона була сповнена любов’ю. Кожна дрібничка тепер тішить Марію. До того ж вона вагітна. Народжується хлопчик, якого Корній називає Демком. Марія працює, майже не відпочиваючи. Люди її не розуміють: у Гната ж стільки не працювала. Та їй байдуже. Вона щаслива.

Та й Корній змінився: «Все більше пізнається смак і радість праці. Незабаром поставили нову хату, бо в сім’ї народилися близнята Максим і Надійка. Але Щастя людське, на жаль,

Таке нетривке, таке тендітне. Почалася війна. «Гапонець» на руського царя задумав, клятий, піти». Корній змушений іти на ту війну. І Марія знов чекає листів, і цього разу вони час від часу приходять.

Гнат продовжує страждати. Одного разу цей постійний біль доводить його до страшного плану – підпалити хату Марії, бо все це збудоване Корнієм. Потай він мріяв, що вона з дітьми попросить у нього допомоги. Бідний Гнат не розумів, що ні клуня, ні хата – ніщо так не єднає людей, як любов, яку не заміниш жалістю. Марія відчула серцем, хто це зробив, але все заперечувала. В душі простила йому і зрозуміла. Мине багато років, і він сам зізнається Марії у тому злочині.

Декілька разів Гнат пропонував Марії допомогу, але даремні були його старання. «Через кілька днів не стало Гната. Пішов з дому і не повернувся».

«Дні далі минають. Діти ростуть. Марія журиться і вичікує Корнія». Він повернувся на Великдень. Після свят знову в поле. Життя входило в своє русло. Перед Різдвом народився син, якого охрестили Лавріном.

Демко, старший син, вже парубочиться, вже на музики бігає. Надійна беручка до роботи, любить в усьому допомогти. Ось тільки Максим… Хвилює він батьків своєю поведінкою, без грубощів ніяк не може.

«За пару років прийшло до Корнія перше горе». Демко підріс на рекрута і мусить іти виконувати обов’язки перед царем. Прийняли його до гармати і завезли на далекий Кавказ. Прийшла тяжка вістка про загибель сина. Вже у церкві відслужили панахиду, а потім надійшов лист, де він сповістив про свій полон та попросив сухарів, бо полонені помирали з голоду. Марія, плачучи, збирає скриньку, щоб надіслати Демкові, а сусіди міркують: «Найстрашніша смерть – це смерть від голоду Не дай Бог навіть ворогові вмирати такою смертю…»

Дні Марії розколола революція. Чоловіки політизували, а жінки робили своє: працювали та ростили дітей. Незабаром Марія, як і всі односельці, побачила, що воно є за революція – грабіжництво, розбій, розпуста.

Демко загинув. Але повернувся до села Максим, що десь поневірявся у лакеях, щоб тут «батькові не служити». «Серед очей гранатних і скорострільних білих зубів вбирався молодий селюк у більшовицьку шкуру». Прийшовши додому, перш за все звів наган і розстріляв київський образ, що висів у хаті на стіні. «Ну что ж, мать? Чево таращіш глаза? Ідола твоєво разстрєлял, і додав мерзотну лайку. Здавалося Марії, що то він « Образ, а розстріляв Від того дня й оселився в її душі страх. «Ох, які у того очі! Дитино, дитино! Які в тебе очі! Червоні, а у батька твого сині були». Жахлива переміна у поведінці сина вразила Марію найбільше Дні в хаті стали пекельними. Влада мінялася^ але незмінним залишалося стійке правило селянина: треба орати, сіяти і збирати врожай

Корній, Демко воювали з чужинцями, Максим з рідними. Лаврін же домагався абсолютної самостійності України. Читав про козаків і твердо вірив, що як тільки буде Україна, одразу стане козаком.

Нарешті Архип посватав Надію. Весілля пройшло на славу. Навіть у церкві обвінчалися, бо так веліла Марія. Незабаром з’явився Максим, добре випив і розпочав промову.

Pages: 1 2

Збережи - » Стислий переказ твору – Книга про народження Марії . З'явився готовий твір.

Стислий переказ твору – Книга про народження Марії





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.