Стислий переказ твору «Бояриня» (1910)

Жанр: Драматична поема.

Драматична Поема Невеликий за обсягом літературний твір, написаний віршем у формі діалогу. Конфлікт розгортається через словесний поєдинок головних персонажів, які є представниками протилежних соціальних сил, інтересів, моральних принципів.

Історія написання: Написана 1910 р., вона так і не побачила світ за життя автора. Було здійснено кілька видань поеми (1918, 1923, 192в), але потім, упродовж багатьох десятиріч, через заборону цензури твір навіть не включався до зібрань творчої спадщини письменниці.

Тема «Боярині» основана на подіях минулого, коли Україну в другій половині XVII ст. роздирали гострі суспільно-політичні суперечності, пов’язані, зокрема, з посиленням колоніального закабаления приєднаних до Московії лівобережних земель. Не треба шукати у творі конкретних історичних подій доби Руїни, адже поетеса узагальнює в ньому долі окремих людей, які потрапили під гніт складних обставин.

Стислий переказ твору Дійові особи:

Перебійний Олекса козацький старшина. Оксана дочка старшини.

Іван – син Олекси Перебійного.

Степан молодий боярин, який приїхав з Москви.

Перебійниха дружина козацького старшини.

Мати Степана – мешкає в Москві.

Ганна сестра Степана.

Гість з України.

Дія перша

Садок перед будинком не дуже багатого, але значного козака з старшини Олекси Перебійного. Будинок виходить у садок великим рундуком, що тягнеться вздовж цілої стіни. На рундуку стіл, дзиґлики, на столі прилагоджено до вечері,

Через садок до рундука йдуть Перебійний і Степан, молодий парубок у московському боярському вбранні, хоча з обличчя його видко відразу, що він не москаль.

Молодший боярин Степан, потрапивши до козацької слободи з російськими боярами, приходить в гості до козацького старшини Олекси Перебійного. Тут він зустрічає доньку Олекси Оксану і закохується в неї.

Мати й батько Оксани запрошують Степана повечеряти з ними, бо Олекса Перебійний товаришував ще з його батьком. Але Степан боїться, що, коли він погодиться на люб’язне запрошення, старі бояри, з якими він приїхав, на нього будуть гніватися. Старий Олекса його заспокоює.

З розмови з’ясовується, що батько Степана «подав слово за Москву» на Переяславській раді й залишився вірним цьому слову. А Іван, брат Оксани, докоряє йому, що той не зрадив свого слова, але зрадив Україну. За Степана заступилися Оксана та її мати. Іван, пообіцявши матері більше Степана не чіпати, пішов до товариства.

Степан освідчився дівчині в коханні, Оксана відповіла йому взаємністю. Парубок збирався вже наступного дня заслати до неї старостів, та боїться, чи буде вона з ним щаслива.

Степан. Що тільки дам я тобі на чужині замість веселощів рідного краю? Своє кохання вірне, більш нічого…

Хлопець каже Оксані, що має добру й чуйну родину, яка буде рада, коли він привезе жінку з України.

Степан. Мені тепер здається, що нігде на цілім світі вже нема чужини, поки ми вдвох з тобою. От побачиш, яке ми там кубелечко зів’ємо, хоч і в Москві. Нічого ж там чужого у нашій хатоньці не буде, – правда?

Проте Оксані все ж таки боязко їхати на чужину, хоч і разом з коханим. Чується голос матері, що кличе доньку. Оксана прощається зі Степаном і йде до будинку.

Дія Друга У Москві

Світлиця у Степановім домі прибрана по-святковому. Знадвору чутно гомін дзвонів. Мати Степанова і Оксана увіходять убрані по-вкраїнськи, – мати у намітцЬі в темній сукні з широким виложистим коміром, Оксана в кораблику, в шнурівці та в кунтуші, хоча Оксана як бояриня московська повинна вдягатися за місцевими звичаями.

Степан одягає боярське вбрання, але Оксані воно не подобається, і вона дивується з тих чужих для неї порядків,

Матері Степана треба і свою доньку Ганну одягати по-московському і заміж віддати у Москві, а не на Україні.

Ганна, сестра Степана, лускає насіння, не знаючи, чим ще зайнятися у свято. Оксана пропонує погуляти їй між челяді, Ганна каже, що за московськими звичаями їй не можна самій ходити по Москві.

Оксані все здається дивним, в тому числі й імена, які вимовляються на московський лад, і вона просить Ганну називати її Оксаною. Оксапі дивно слухати про заручини Ганни, яка не знає свого нареченого і може побачити його хіба що в церкві.

Заходить Степан і просить Оксану перевдягнутись у московське вбрання і почастувати його гостей бояр.

Оксана. Аякже частувати їх, Степане? По-нашому, чи, може, як інакше?

С т є п а н. Ти винесеш їм на тарелі меду, – матуся прилаштують, як там треба, – уклонишся, боярин поцілує тебе в уста…

Оксана не хоче навіть чути про такий звичай: вона не згодна, щоб хтось чужий її цілував. Степан намагається переконати дружину, бо якщо вона піде проти звичаю, він потрапить в немилість у царя. Оксані не віриться, що Все Це так серйозно.

Оксана. Степане, та куди ж се ми попались? Та се ж якась неволя бусурменська.

Мати Степана починає просити невістку, щоб вона послухалась і вийшла до бояр. Благає її і Ганна, Врещті-решт Оксана погоджується.

Оксана (До Ганни Холодно, Якось Надміру Спокійно). Я вийду. Дай мені московське вбрання А ви, матусю, наготуйте меду. Іди, Степане, бав тим часом гості.

Після цих слів Оксана, бліда як смерть, здіймає з голови кораблика.

Дія третя

Дальня кімнатка у горішньому поверсі в Степановім домі.

З’являється гість з України. Степан його приймає з побоюванням, аби ніхто їх не підслухав, зачиняє двері й вікна, розмовляє з гостем неголосно.

Гість просить, щоб цар послав когось з українців захистити від царських посіпак.

Степан. Нас не пошлють…

Гість. Чому?

Степан. Бо нам не вірять.

Гість. Отак! Та ви ж тут наче всі у ласці!

Степан. То тут на очах, а з очей спустити нас надовго не зважаться…

Гість. Не здивуйте ж, як ми відкинемось до Дорошенка!

Гість розповів, що не всі бояться, є й сміливі, такі, як Іван, Степанів шурин, котрий відвіз корогву, пошиту дівчатами, у Чигирин. Щоправда про це ніхто не знає, а якби дізнались, то «страшно здумати, що б там було». Степан пообіцяв гостеві переговорити у його справах при малій бесіді.

Гість виходить, з інших дверей входить Оксана і розповідає Степанові про те, що цей гість, Яхненко, привіз їй від братчиці-товаришки листа, де вона просить прислати трохи грошей. Степан злякався, хоче того листа спалити, просить дружину, щоб вона не відсилала гроші.

Оксана. Яйне гадала, що ти такий скупий. Коли вже так, – я з посагу свого послати можу.

Степан відповів, що йому не грошей жалко, а він боїться, що хтось дізнається, бо це дуже небезпечно.

Оксана. Скрізь горе, скрізь, куди не обернися… Татари там… татари й тут… А що ж? Хіба я тут не як татарка сиджу в неволі? Ти хіба не ходиш під ноги слатися своєму пану, мов ханові? Скрізь палі, канчуки… холопів продають… Чим не татари?

Степан. Тут віра християнська.

Чоловік починає заспокоювати Оксану, гірко шкодуючи, що він не зміг нічого їй дати на чужині. Дружина запитує чоловіка, чи довго їм ще мучитися у цій неволі, але Степан сам нічого не знає. Він їй обіцяє, що коли зміняться часи і трохи «утихомириться» на Україні, то вони, можливо, поїдуть у гостину до Оксаниних батьків. Зараз же ніяк не можна. Степан пояснює дружині, чому їй не можна послати гроші чи листа, навіть прийняти в себе Яхненка, щоб передати привіт і подарунки рідним, забороняє й озиватися до Івана. Оксана змушена погодитись, хоча їй дуже прикро через це.

Дія четверта

Терем. Оксана гаптує в кроснах, рухи в неї ліниві, в’ялі.

Увіходить Степан і скаржиться на головний біль, бо був учора на царській «бесіді», де тільки п’ють, а говорити бояться.

Оксана засумувала, а Степан просить її щось розповісти. Дружина розказує йому про своє шитво, яке вона вишиває для Ганяй на весілля. Раптом Оксана починає плакати.

Степан згоден відпустити дружину до її рідних, не хоче тримати її як «хан татарських, мов на шкурку», ладен вернути їй присягу, але Оксана не хоче його кидати. Вона пропонує

Чоловікові тікати разом із Москви.

С т є п а н. Цар достане боярина свого скрізь на Вкраїні, та ще Й твоїй родині буде лихо. Не окриємось нігде… Присяга, Оксано, велике діло. Цар мені не верне так присяги, як я тобі вернув. Та й я йому не можу повернути всього, що я приймав з його руки.

Вони домовляються ніколи більше не говорити про те, що завдає їм болю. Степан просить Оксану заспівати щось. Вона співає тихенько «Ой, як було хорошенько, як рід з родом п’є». Трохи поспівавши, Оксана закашлялась.

Pages: 1 2

Збережи - » Стислий переказ твору «Бояриня» (1910) . З'явився готовий твір.

Стислий переказ твору «Бояриня» (1910)





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.