Не може бути сумніву, що Чернишевський мав тут на увазі передусім Шевченка, про якого він докладно писав на початку рецензії, а також Марка Вовчка, творчість якої критик оцінював надзвичайно високо.

Стаття Куліша про Котляревського в «Основі» мала широкий резонанс. Не всі поділяли думки Куліша, як видно, не поділяла і редакція «Основи» в цілому. В наступному другому числі журналу з’являється редакційна стаття «Іван Петрович Котляревський» («Основа», 1861, № 2). У цілому вона складається з матеріалів О. В. Те-рещенка, полтавця, який особисто знав автора «Енеїди», а в той час працював у Петербурзі в Публічній бібліотеці, збираючи матеріали до біографії письменника. У редакційному вступі до цих бібліографічних матеріалів є, по суті, дуже обережна й делікатна критика статті Куліша. Обговорюючи важливість біографії письменника, редакція мимоволі дає оцінку й статті в попередньому номері журналу: «Але життя Котляревського таке повне й знаменне, що, знаючи його поверхово, не можна вірно з’ясувати багатьох проявів його суспільної діяльності й легко помилитися при оцінці його особи як людини й громадянина». Тут, по суті, містився натяк на помилковість оцінки Кулішем Котляревського саме як людини й громадянина — «щиро шанованої особи минулого часу».

Ми вже не раз у попередніх розділах використовували біографічні відомості О. Терещенка. У кінці цієї статті йшла мова про популярність «Енеїди», яку багато читачів цитує напам’ять. Закінчувалася стаття в «Основі» знову ж таки прихованою полемікою з Кулішем: «Тим часом критика тепер проголошує над самим Котляревським і над його «Енеїдою» суворий осуд. Хто ж помилився? Хто більше має рації: чи суспільство, яке ставиться до особи поета та його твору з повагою й любов’ю, чи критика, що піддала його особу, й твори Котляревського беззаперечному осудові? На це ми спробуємо дати свою відповідь у наступній статті». Кінчалась стаття позначкою: «Буде продовження»,— але ні в одному з наступних чисел продовження не з’явилось, і причина цього нам лишилася невідома.

Незгоду з Кулішем виявив і П. Мокрицький, друг і приятель Шевченка, в нотатці з приводу концерту на честь Шевченка в Петербурзі. Мокрицький дивується: «…Навіщо порушується прах давно покійного Котляревського, малоросіянина з дивним талантом, чия пародія «Енеїда» вважалась завжди найбільш вдалою з пародій і яка свого часу була вивчена напам’ять всіма українцями; чиї «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник» граються десятки років на театрі і досі не наскучили. Загальна симпатія публіки марно не дається; українська приказка твердить «Громада — великий чоловік»; вона не видає книжок, а читає, приглядаючись» 262.

Але Куліш, вірний своєму характерові, на голоси критиків не зважав. Наступного року він видав своїм коштом твори Котляревського, але думки своєї про письменника не змінив. Характерно, що в підзаголовку «Енеїди» він зберіг термін «перелицьована», що був у перших двох виданнях, здійснених без відома автора, і не подав терміну «переложена», що з’явився в першому авторському виданні (1809) і повторений у посмертному повному виданні «Енеїди», підготовленому самим автором. Публікуючи в «Основі» комедію Гоголя «Простак», П. Куліш висловлює припущення, що вона, можливо, написана раніше, ніж п єси Котляревського, а порівнюючи її з «Мо-скалем-чарівником», віддає перевагу першому творові, відступаючи навіть од сказаного в статті про Котляревського в «Основі».

Слід нагадати, що з думкою Куліша рішуче не погодився такий відомий діяч української культури, як Михайло Максимович. Прочитавши вступну статтю до альманаху «Хата» (1860)—«Переднє слово до громади» Куліша,— М. Максимович написав чернетку статті «По-лемическое обозрение малороссийской словесности». Уривки з неї опублікував згодом В. Науменко 263. У цих уривках нема безпосередньої полеміки з Кулішем, але є суттєве заперечення Кулішеві, що намагався применшити роль Котляревського. Основна теза статті Максимовича: творчість автора «Енеїди» щільно пов’язана з попередньою українською літературою XVII—XVIII століть і разом з тим є початком нової літератури: «Річ звичайна, що з початком нового періоду в житті народу з’являються нові прагнення в його словесності, при яких вона, не задовольняючись попередніми своїми формами, з’являється в нових. Але коли ж це було в нас у Малоросії, щоб раптом прийшлось не до смаку все, що написано у нас, починаючи з Нестора? Такого крутого повороту у смаках не було ні в тому поколінні малоросіян, в якому з’явився первоначальник нової нашої словесності Котляревський, ні в поколіннях дев’ятнадцятого століття».

На доказ цих слів М. Максимович наводив пісні козака Климовського, І. Шумлянського, Б. Хмельницького, Головатого. У кінці XVIII століття почався новий період в історії України. І. Максимович підсумував свої думки: «Тоді ж почався новий період і для словесності малоросійської — період зростання писемної або книжної словесності, що почався з «Енеїди» Котляревського, надрукованої 1798 року».