Срібне століття російської поезії

Микола Гумільов розстріляний більшовиками. Олександр Блок рано помер з голодному і холодному Петербурзі, не маючи змоги виїхати з країни на лікування. Володимир Маяковський, Марина Цветаева, Сергій Єсенін покінчили життя самогубством. Йосип Мандельштам, Микола Клюев загинули в радянських концтаборах. Анну Ахматову, Бориса Пастернака цькували, звинувачували в буржуазних тенденціях, замовчували їхню творчість.

Ці поети однієї з найзагадковіших епох в історії російської культури — “срібної доби” — стали гордістю російської л’Ггератури і її болем, тому що доля більшості з них була трагічною. Отже, тема сьогоднішнього уроку: “Срібне століття” російської поезії. Символізм, акмеїзм, футуризм. Трагічні долі митців. Пушкінську епоху називають “золотим століттям” російської поезії. Продовжуючи традицію, кінець 80х рр. XIX — початок XX ст. називають “срібним століттям”. Важко зараз сказати, хто перший ужив цей термін. Назва “срібне століття” виникла одночасно і в емігрантському оточенні, і в Росії. Саме злам століть названий у Анни Ахматової “срібним століттям”.

Лев Гумільов так розповідає про появу цих віршів. “Говорили ми з Анною Андріївною про поезію. Я їй кажу: “Золоте століття”— це Пушкін та інші, ви — як місяць”. —”Чому?”— запитала Анна Ахматова. Я відповів: “Вони писали про сторонніх: про Євгенія Онєгіна, кавказького полоненого, мідного вершника, мертві душі. А ви весь час пишете про себе, “я і я”, тому вони — сонце, а ви — місяць.” — “О сину, дякую! Продай мені цю ідею”, — зраділа Анна Ахматова. Таку неї з’явилися в “Поемі без героя” ці чудові рядки:

И серебряный месяц ярко

Над серебряным веком стыл…

Відомий російський письменник Валентин Катаев на початку 80х рр. XX ст. написав книгу спогадів про митців “срібного століття” і назвав її “Алмазный мой венец”. На сьогоднішньому уроці нам належить підтвердити метафоричні слова Валентина Катаева.

Матеріал для вчителя (за книгою ДубінськоїДжалілової “Срібне століття”. Мемуари.).

“Срібна доба” російської поезії — частина Ренесансу початку 20 століття. Це був розквіт думки і талантів. В галузі філософії Росія дала світові плеяду блискучих ідей, серед яких передовсім слід назвати Соловйова, Ілына, Бердяева. Російський живопис представляли Рєпін, Врубель, Реріх, Кустодієв, Театр — Шаляпін, Комісаржевська, Чехов. Чудову музику творили Скрябін, Рахманінов, Стравінський, навіть короткий перелік дає зрозуміти, в якій атмосфері народжувалась і розвивалась “срібна доба”російської поезії. Цей період об’єднав різні таланти: Костянтина Бальмонта та Ігоря Северяніна, Валерія Брюсова та Велимира Хлєбнікова, Миколи Гумільова та Володимира Маяковського, метрів — В’ячеслава Іванова, Інокентія Анненського, початківців — Олександра Блока, Анну Ахматову, Олександра Мандельштама. Високе призначення мистецтва вони бачили в розкритті неповторного внутрішнього світу людини. “Я спонтанно и просто открываю мою душу, открываю, хочу, чтобы “интимное стало всемирным”, — писав Федір Сологуб.

Це була доба небувалого розквіту лірики, авангардистських знахідок та відкриттів. У своїх пошуках поети зверталися до філософських ідей Канта, Шопенгауера, НІцше, Бергсона, Фрейда. Особливо популярними у російських модерністів були концепції Соловйова та Бердяева. У цей період особливо загострюється полеміка навколо культурного і політичного життя в період формування літературних напрямів.

Особливістю “срібного століття” є те, що його творцями були поети, полярні за своїми творчими принципами. Але всіх їх об’єднувало одне: усвідомлення своєї епохи як особливої, яка виходить за рамки попередньої. Розмаїття філософських ідей зумовило формування багатьох художніх напрямів і течій російського модернізму, серед яких провідними стали символізм, акмеїзм, футуризм.

Розповідь про літературні напрями “срібного століття” заздалегідь підготовлених учнів.

Ученьлітературознавець. Символізм став першою літературною течією цієї доби. Російський символізм розвивався під впливом творчості французьких поетів Шарля Бодлера, Поля Верлена, Артюра Рембо. Дійсність, видимий світ символісти оголосили ілюзією, а мрію, інтуїцію — найвищою реальністю. Поезія символістів містить інакомовлення, містичні мотиви, натяки.

Из мира чахлой нищеты,

Где жены плакали и дети лепетали,

Я улетал в заоблачные дали

В объятьях радостной мечты,

И с дивной высоты надменного полета

Приобретал я мир земной.

И он сверкал передо мной,

Как темной ткани позолота.

Ф. Сологуб

Слово “символізм” походить від грецьк. — “символ”, “знак”. Поети цієї течії використовували символ для вираження незбагненної суті життєвих явищ, потаємних та містичних уявлень, прозрінь і раціональних осяянь. Символ — це розгорнутий образ, який виявляє приховану сутність явища, людської душі. Це багатозначний образ, який кожен розумів залежно від особистого досвіду. Символісти надавали великого значення мелодійності художнього слова. Це поезія не яскравих кольорів, а напівтонів та відтінків. Поезія, яка прагне поєднати те, що в реальному житті не поєднується. Теоретики російського символізму Дмитро Мережковський, В’ячеслав Іванов, Андрій Бєлий вказували на особливе значення художнього символу, на те, “що діє сильніше на серце, ніж те, що виражено словами”. Прекрасна Дама для поетівсимволістів є символом іншого світу, втіленого у переживання ліричного героя. Особливе значення поети надавали музикальності мови, її таємничості, насичуючи вірші алітераціями та асонансами.

Вечер. Взморье, вздохи ветра,

Величавый возглас волн.

Близко буря. В берег бьется

Чуждый чарам черный челн.

К. Бальмонт

Усередині 1990 років виходять друком три рукописні збірки “Російські символіста” під редакцією Валерія Брюсова, який стає головним теоретиком течії. Поет і критик Владислав Ходасевич писав: “Символізм був не тільки літературною школою, але й способом відчувати, мислити, способом жити”. Поезія російського символізму об’єднує творчість двох поколінь — старшого й молодшого. До старшого належали Мережковський, Гіппіус, Бальмонт, Брюсов. Молодші символісти — Бєлий, .Іванов, Соловйов, Блок.

Талановитою та самобутньою була поетеса Зінаїда Гіппіус (1869—1945), яка оспівувала теми згасання, смерті, висловлювала потяг до небуденності, до того, “чого нема на світі”, до чуда. У її віршах знаходимо нагромадження однотипних образів, повтори, чергування різної довжини рядків, алогізми та суперечності.

Окно мое высоко над землею,

Высоко над землею.

Я вижу только небо с вечерней зарею, —

С вечерней зарею.

И небо кажется пустым и бледным,

Таким пустым и бледным…

Оно не сжалится над сердцем бедным,

Над моим сердцем бедным.

Увы, в печали безумной я умираю,

Я умираю, Стремлюсь я к тому, чего не знаю,

Не знаю…

И это желание не знаю откуда

Пришло, откуда, Но сердце хочет и просит чуда,

Чуда!

Поет-символіст Костянтин Бальмонт намагався художніми засобами стверджувати життєлюбство, хоча у його поезіях простежується і сумний, тривожний настрій. Він також полюбляв різні повтори, покликані заворожувати, чарувати своєю мелодійністю.

Бальмонт залишив велику літературну спадщину: 35 книжок поезій, 20 — прози, перекладав Едгара По, Шеллі, Кальдерона. Бальмонтівські переклади нараховують більше одного мільйона друкованих сторінок. Світова література не має аналогів: Бальмонт — поет, Бальмонт — перекладач, Бальмонт — теоретик.

Збережи - » Срібне століття російської поезії . З'явився готовий твір.

Срібне століття російської поезії





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.