Сприйняття, пам’ять, мислення, уява, як пізнавальні процеси входять як складова частина в будь-яку людську діяльність і забезпечує ту або іншу її ефективність. Пізнавальні процеси дозволяють людині намічати заздалегідь мети, мети й зміст майбутньої діяльності, програвати в розумі хід цієї діяльності, свої дії й поводження, передбачати результати своїх дій і керувати ними в міру виконання. Коли говорять про загальні здатності людини, то також мають на увазі рівень розвитку й характерні риси його пізнавальних процесів, тому що чим краще розвинені в людини ці процеси, тим більше здатним він є, тим більшими можливостями він володіє. Пізнавальні процеси здійснюються у вигляді окремих пізнавальних дій, кожне з яких являє собою цілісний психічний акт, що складається неподільно із всіх видів психічних процесів. Але один з них звичайно є головним, провідним, визначальний характер даної пізнавальної дії. Тільки в цьому змісті можна розглядати окремо такі психічні процеси, як сприйняття, пам’ять, мислення, уява. Так, у процесах запам’ятовування й завчання бере участь мислення в більш-менш складній єдності з мовленням, крім того, вони є вольовими операціями

У даній роботі мені хотілося б докладніше зупинитися на характеристиці пам’яті, як одного їх психічних процесів

1. Визначення пам’яті

“Пам’ять - це процеси організації й збереження минулого досвіду, що робить можливим його повторне використання в діяльності або повернення в сферу свідомості.” Пам’ять зв’язує минуле людини з його сьогоденням і майбутнім і є найважливішою пізнавальною функцією, що лежить в основі розвитку й навчання

2. Дослідження пам’яті

мають міждисциплінарний характер, тому що в різних формах вона зустрічається на всіх рівнях життя й включає не тільки процеси збереження індивідуального досвіду, але й механізми передачі спадкоємної інформації

Роботи німецького психолога Г. ебингауза наприкінці минулого століття поклали початок експериментальному вивченню пам’яті. У своїх досвідах на собі намітив кількісні закони завчання, утримання й відтворення послідовностей, що складаються з безглуздих складів. Надалі цей підхід був продовжений у бихевиористских дослідженнях

Майже одночасно почалося вивчення пам’яті на складний осмислений матеріал. На початку 20 століття французький філософ А.Бергсон протиставив “Пам’яті звичці”, що формується в результаті механічного повторення, “Пам’ять духу”, що фіксує осмислені одиничні події біографії суб’єкта

Гештальтпсихологія підкреслювала роль організації матеріалу при запам’ятовуванні. У психоаналізі була почата спроба пояснення явищ забування “витисненням” неприємних, що травмують вражень зі сфери свідомості. Англійський психолог Ф. Бартлетт показав складний реконструктивний характер процесу пригадування оповідань і залежність його від існуючих у даному середовищі культурних норм. Значення соціокультурних факторів у формуванні вищих форм пам’яті людини підкреслювали французький психолог П. Жані й французькому соціологу М. Хальбвакс. У Росії ця концепція одержала свій подальший розвиток у культурно-історичній теорії походження вищих функцій людини, розробленої Л.С. Виготським і його найближчими учнями А.Н. Леонтьевим і Л.С. Лурией. А.Н. Леонтьев виділив етапи фило- і онтогенетического розвитку пам’яті людини, її поступового перетворення з “натуральної” (безпосередньої) в “культурну” (опосередковану). Нейропсихологические дослідження, проведені А.Р. Лурией і під його керівництвом, дозволили описати фізіологічні механізми пам’яті, показати роль лобових часток кори головного мозку людини в регуляції вищих мнемических процесів

П.И. Зинченко й А.А. Смирнов досліджували залежність успішності процесів запам’ятовування від їхнього місця в структурі діяльності. Вони детально досліджували залежність мимовільного й довільного запам’ятовування від організації практичної діяльності й від інших умов, у яких відбувається запам’ятовування або відтворення інформації людиною. У своїх дослідженнях А.А. Смирнов показав, що дії краще запам’ятовуються, чим думки, а серед дій прочнее запам’ятовуються ті, які пов’язані з подоланням перешкод, у тому числі й самі ці перешкоди

Різні види пам’яті - моторна, емоційна, образна, словесно-логічна - іноді описуються як етапи такого розвитку (П.П. Блонский, Дж. Брунер, Ж. Пиаже). Аналіз порушень пам’яті й сприйняття в клініці локальних поразок мозку (А.Р. Лурия, Р. Сперри) дозволив установити факт переважного зв’язку процесів у лівій півкулі головного мозку (у правшей) зі словесно-логічними способами запам’ятовування, а в правій півкулі - снаглядно-образними.

Багато цікавих фактів, що стосується пам’яті людини, було встановлено в руслі досліджень, автори яких керувалися гешталитеорией пам’яті. Один з них був відкритий Б. В. Зейгарник і одержав назву ефект Зейгарник.

Цей ефект полягає в наступному. Якщо людям запропонувати серію завдань і дозволити одні з них довести до кінця, а інші перервати незавершеними, то виявляється, що випробувані згодом майже у два рази частіше згадують незавершені завдання, чим завершені до моменту переривання. Пояснюється дане явище в такий спосіб. При одержанні завдання у випробуваного виникає потреба його виконати. Ця потреба повністю реалізує себе, коли завдання виконане, і залишається незадоволеної, якщо воно не доведено до кінця. У силу зв’язку між мотивацією й пам’яттю перша впливає на вибірковість пам’яті, зберігаючи в ній сліди незавершених завдань

Провівши відповідні експерименти, Б.В. Зейгарник відзначила ще один цікавий факт: ” Перевага незавершених завдань виражається не тільки в числі утриманих завдань, але також у тій послідовності, у якій випробуваний називає завдання при опитуванні, У першу чергу випробувані перераховують незавершені завдання.” Із цього зауваження можна зробити висновок, що людина мимоволі втримує в пам’яті й у першу чергу відтворює те, що відповідає найбільше актуал ь ним, що діє в цей момент і не цілком удоволеним його потребам

Види пам’яті

Існує кілька підстав для класифікації форм і видів пам’яті. Одне з них - розподіл пам’яті за часом збереження матеріалу, інше - по переважний у процесах запам’ятовування, збереження й відтворення матеріалу аналізатору. У першому випадку виділяють короткочасну й довгострокову пам’ять, а іноді й проміжний варіант - оперативну. У другому випадку говорять про рухової, зорової, слуховой, словесно-логічному й іншому видах пам’яті

Короткочасна пам’ять - це пам’ять, у якій збереження матеріалу обмежене певним, як правило, невеликим періодом часу. Короткочасна пам’ять людини пов’язана з його актуальною свідомістю

Довгострокова пам’ять розрахована на тривалий строк зберігання інформації, заздалегідь не певний період. Вона не пов’язана з актуальною свідомістю людини й припускає його здатність у потрібний момент згадати те, що колись було їм запомнено. На відміну від короткочасної пам’яті, де пригадування не потрібно (оскільки те, що тільки що було сприйнято, ще перебуває в актуальній свідомості), при довгостроковій пам’яті воно необхідно завжди, тому що пов’язані зі сприйняттям відомості вже не перебувають у сфері актуальної свідомості

При користуванні довгостроковою пам’яттю для пригадування нерідко потрібні певні вольові зусилля, тому її функціонування звичайно зв’язане сволей.

Для збереження інформації в короткочасній пам’яті завжди потрібне підтримка безперервної уваги до запам’ятовується материалу, що, протягом усього часу його втримання в пам’яті; при довгостроковому запам’ятовуванні в цьому немає необхідності

Оперативної називають пам’ять, що займає проміжне положення між короткочасною й довгостроковою. Вона розрахована на збереження матеріалу протягом заздалегідь певного строку, тобто на те, щоб у заданий час мати можливість легко згадати те, що потрібно.

Двигат е л ь ная пам’ять - це запам’ятовування й збереження, а при необхідності точне відтворення різноманітних рухів. Вона бере участь у формуванні рухових умінь і навичок людини й особливо необхідна в тих видах діяльності, заняття якими жадають від людини досить складних форм рухів

Pages: 1 2

Збережи - » Сприйняття, пам’ять, мислення, уява . З'явився готовий твір.