Спогади дитинства

Не все те забулось, що було змалку. Пригадую, як ще малими дітлахами по синьорипучих снігах ходили колядувати і нам виносили солодощі, пиріжки з печеними буряками або ж просто спускали собаку з цепу. Пригадую, як ранньої весни, темного, принишклого вечора, поверталися з церкви жінки із запаленими свічками. Вони ховали кволе світло за тинками долонь, оберігали від подуву вітерцю, од власного дихання, намагаючись донести запалені свічки аж додому. Цікаво було дивитися на рухливі цятки вогню, які, коливаючись, щось безмовно розповідали й дорозі, і деревам, і чорному небу. І все їх, мабуть, розуміло, бо ж слухало заворожено.

Пригадую, як ми, діти, зламували на Івана Купала гільце, прикрашали його стрічками, стружками, паперовими квітами, як ходили з тим гільцем по вулиці, співали пісень тремтячими голосами, а потім прикривали ним грядку огірків, щоб добре цвіли, щоб добре родили, щоб було непосушливе літо. Вранці виходили на город, а з молодого гудиння усміхнено визирали жовті квіточки. І ставало на душі так, наче не було вчорашнього Івана Купала, наче не було тих вечорово-протяжних пісень, не було зворушливо-млосного ниття в серцях і ще багато чого не було…

Город біля хати. Цвітуть соняшники. Озвучені бджолами, вони чомусь подібні для мене на круглі кобзи, які земля підняла зі свого лона на високих живих стеблах.

Як молоде зітхання землі, як рожевий подих ранку, стоять на тонких підсвічниках тремтячі маки. Десь у зеленій, бурхливій гущі городу або на окремій грядці вони попідставляли свої рум’яні чашечки, складені з пелюсток, шпарким променям, ловлять їх, хочуть націдити по вінця. Хитнеться одна пелюстка, гойднеться друга — і вже розтеклося, вилилося сонячне тепло, і вже знову треба стати непорушно, обережно підставляти рум’яні чашечки, чекати — наллє сонце свого тепла чи не наллє.

Підійдеш до маків, довго стоятимеш, здивований їхньою чистотою і непорочністю, милуватимешся зі цнотливості їхнього

Блиску. Ще не порівнюєш їх ні зі своїм власним життям, ні свого життя не порівняєш з їхнім цвітінням. Це порівняння прийде пізніше, коли вже ті маки бачитимеш у спогадах, коли намагатимешся відновити в пам’яті їхній ранково-росяний запах — і не зможеш. І уявиш тоді своє дитинство великою квіткою маку, яка щойно-щойно визволяє свої пелюстки з тугого бутона. Уявиш десь посеред городу в оточенні в’юнкої квасолі, що пнеться по патиках, зазираючи яскравими своїми квітучими оченятами прямісінько у твою душу. Уявиш десь на світанку, коли бентежне молоко туману тече без берегів, а у великій краплині роси, що зібралася за ніч між пелюстками, відбивається весь той щойно народжений світ, щойно народжений ранок. І тремтить у тій краплині його прохолода, і віддзеркалюється невидимий вітерець і ще щось таке, чому й слів не добереш.

413 слів За Є. Гуцалом

Збережи - » Спогади дитинства . З'явився готовий твір.

Спогади дитинства





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.