Співзвучність поезії І. Я. Франка з народнопісенною творчістю

О. Франко як митець в першу чергу – поет. Смів поезії Іван Франко найяскравіше самовиразився як художник, як мислитель, як людська особистість незвичайної емоційності, якій властиві повна гама почуттів: і надія, і зневіра, і любов, і ненависть. Для його поезії притаманні сміливість думки, культура мислення чистота почуттів, високі естетичні ідеали. Одна із пристрастей Франка – збирання усної народної творчості: прислів’їв, приповідок, легенд, пісень, які він записував від ремісників Дрогобича, селян Нагуєвичів, куди приїжджав на канікули, щоб косити сіно, жати жито, читати косарям і женцям у полудневу перерву «Кобзаря» і милуватись рідними краєвидами, за якими тужив незмірно. Народна поезія, народна творчість, народна пісня завжди були джерелами творчості Франко. Особливо багато спільного з народною піснею має цикл «Веснянки».

Форми веснянок – це чудесний сплав фольклору і неповторного поетичного обдарування.

Наскрізний образ циклу – алегоричний образ чарівниці – вени, що від неї тануть сніги, вона приносить з собою бурхливі вітри, надає життя всьому живому, вселяє в людей бажання жити і боротись за весняне, краще життя. Тому-то пробуджена весною жага життя вигукує:

Лиш боротись – значить жить. Франко перший вносить у веснянки соціальний зміст, передові суспільні ідеї. Провідну суть більшості веснянок становить контраст багатства і краси природи та нестерпного життя більшості народу. Пісенним ліризмом сповнені рядки: Веснянії пісні, Веснянії сни, Чом так безутішні, Безвідрадні ви? Де знайти душевний спокій? Поет звертається за допомогою до матері-землі, рідної неньки всіх людей, і тоді з-під його пера лягають на папір мужні, всепо-коряючі рядки:

  • Земле моя, всеплодющая мати,
  • Сили, що в твоїй живе глибині,
  • Краплю, щоб вбою сильніше стояти,
  • Дай і мені!

У матері-землі ті вірний син просить великої теплоти, що очищає почуття і викликає до людей «безграничную, чисту» любов. Йому потрібна і невичерпна пристрасть борця, сила рук і ясність думки. Поет клянеться твердо стояти на захисті трудящих і все життя «правді служити, неправду палити… кута ламати… в серце кривди влучать». За емоціональністю та художніми засобами вірш «Земля моя, всеплодющая мати…» – це діамант першої величини, що сяє в центрі поетичної корони Франка. Митець співає «осанна» рідній землі й творцеві всього на землі – безнастанній творчій праці людини.

З фольклору Іван Франко обирає образ темної хмари, якому він надає позитивного значення – темна хмара бажана, її не бояться, а з нетерпінням чекають, вона творить добро. Поезія «Гримить» звучить як оптимістична симфонія: Мільйони чекають щасливої зміни, Ті хмари – плідної будущини тіні,  Що людськість, мов красна весна, обновить… Гримить! Фольклорну основу має і малюнок весни у вірші «Гріє сонечко». Початок поезії – це світлий пейзаж чарівної української природи. У ньому й зігріваюче тіло проміння ласкавого сонечка і мила слухові поета неповторна симфонія українського поля з солістами – жайворонятами, і кришталева синь безкраїх небес. Підіймаються із землі і все росте, росте могутня постать орача – сіяча, справжнього хазяїна землі, якого автор закликає встати і сіяти «в щасливий час золоте зерно». А щирая мати-земля віддячить орачеві «з трепетом любові». Для змалювання її образу автор підбирає найпоетичніші епітети, характерні для народної поезії. її любов до сина-орача трепетна, вона напоїть його , кров’ю теплою, виростить бережливо, бо це мати щирая. Цей образ відповідав І ідейно-естетичному задумові поета, до якого звертався автор, хлібороб для ? Франка – зразок щирості і благородства.

  • Тихенько зорі моргають іскристі…
  • Зірниці промінь, мов дитя, хлюпочесь
  • В хрустальних водах: голії безлисті
  • Нависли люди – їм заснути хочесь.

 Дуже близька за звучанням і настроями попередній «осінній» думі напрочуд

поетична «нічна» дума «місяцю, князю»:

  • Місяць, князю,
  • Ти, чарівниченьку!
  • Смуток на твойому Ясному ліченьку.

Ця невимовна краса створена Франком знову ж з думою про людину. Ліричному героєві, що вдивляється в таємничий океан хвиль, хочеться в тих ніжних хвилях змити зі свого серця горе. Місяць засмучений тому, що йому тяжко дивитись.

  • В море бездонне,
  • В людськості бідної
  • Горе безсонне.

Присутній в поезіях Франка і характерний для народної пісні прийом психологічного паралелізму, що переносить якесь явище природи на життя людей. За цим принципом побудовані народні пісні: «Ой у лузі та ще й при березі», «Стоїть явір над водою». Вірш «Червона калина, чого в лузі гнешся» витримано в такому ж стилі.

Центральний образ поезії – червона калина – символ краси і благородства, всього світлого і сонячного, життєлюбства і самопожертви:

  • Не жаль мені цвіту, не страшно і грому,
  • Нестрашно і грому.
  • І світло люблю я, купаюся в ньому,
  • Купаюся в ньому.

Але через життєві умови калина, така сонячна і смілива натура, символ моральної краси, гине. І винуватцем виступає дуб, який калину «отінив, як хмара». На відміну від народних пісень, дуб – негативний образ, уособлення всього омертвляючого. І в цьому новаторство Франка, бо в народній пісні дуб у такому трактуванні не виступав. Хоча за драматизмом почуттів збірка «Зів’яле листя» близька до народної пісні: розлука ліричного героя з коханою вічна, сльози дрібні, серце коханої «колюче терня». Використовуючи народнопісенні засоби і прийоми відтворення почуттів ліричного героя, Іван Франко, доводить, що українська народна пісня – то живий скарб, що йде від покоління до покоління, несучи радість і смуток, чаруючи людську душу, даючи їй силу і натхнення.

Збережи - » Співзвучність поезії І. Я. Франка з народнопісенною творчістю . З'явився готовий твір.

Співзвучність поезії І. Я. Франка з народнопісенною творчістю





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.