Характерною рисою розвитку німецької економіки на качану XX ст. було посилення концентрації виробництва й капіталу, зміцнення позицій найбільших монополій. Кількість підприємств із числом понад тисячу робітників за перше десятиліття XX ст. збільшилася удвічі.

Економічний розвиток Німеччини відзначався впровадженням у виробництво найсучаснішої техніки. Це дало Німеччині можливість швидше завершити промисловий переворот і статі могутньою індустріальною державою. Більшість німців були зайняті в промисловому виробництві, а не в сільському господарстві. Чисельність найманих робітників зросла з 1882 до 1907 р. з 5,9 до 10,9 млн. На відміну від Франції з її величезною кількістю дрібних підприємств, майже половина німецьких підприємств малі більше тисячі робітників.

Німеччина обігнала інші країни Європи за темпами економічного розвитку й на качан XX ст. посіла другу місце у світі після США за обсягом виробленої продукції. У перші десятиріччя XX ст. промисловість і сільське господарство Німеччини розвивалися прискореними темпами. У промисловості вирішальну роль відігравали металургійні концерни «гарматних королів» Круппа й Тіссена, хімічний концерн І.М. Фарбенінду-Стрі, електротехнічний концерн «Загальна електрична компанія» (АЕГ), Рейнсько-Вестфальський вугільний синдикат та ін. Німеччина випереджала Британію за основними економічними показниками, особливо в передових на тої годину хімічній та електротехнічній галузях.

У сільському господарстві велике значення зберігали юнкери, кожен з яких володів маєтками понад 100 гектарів землі. У їхніх руках була зосереджена майже третина оброблюваних земельних площ. Використання хімічних доголивши й агротехніки дозволяло на качану століття вдвічі збільшити врожайність зернових культур і картоплі. Швидко зростав також німецький експорт. За перше десятиріччя ХХ ст. ні-мецькі інвестиції за кордоном зросли в 3,5 рази

Світового значення набували великі німецькі банки. Дев’ять голів їх банків зосередили у своїх руках 83 % банківського капіталу. З 1902 по 1913 р. вивіз німецького капіталу збільшився більш ніж у три рази. Щоправда, німецькі капіталовкладення за кордоном у чотири рази поступалися англійським.

Щодо Франції, те за темпами економічного розвитку вона відставала від свого головного опонента на континенті - Німеччини. Як зазначалося в § 1-2, у країні зберігалася велика кількість дрібних, з числом працівників до 10 осіб, підприємств. За рівнем технічного оснащення сіль-ського господарства Франція взагалі перебувала на десятому місці. Втрата в результаті франко-прусської війни 1870-1871 рр. двох інду-стріальних провінцій - Ельзасу й Лотарингії - також гальмувала завершення процесу індустріалізації.

На відміну від Великої Британії та Німеччини, Франція була аграрно-індустріальною країною: 43 % її жителів були зайняті в сільському господарстві. Чисельність населення зростала повільно: з 1871 по 1913 р. вона збільшилася на 3,6 млн, тоді як населення Німеччини за цей самий період зросло на 26 млн. Це було небезпечно для Франції з огляду на необхідність комплектування боєздатної армії.

Темпи промислового розвитку Франції на качану XX ст. були порівняно невисокими (2,5 % на рік), алі у Великій Британії смороду були ще нижчими. За темпами зростання економіки Франція поступалася Німеччині й США, а за обсягами промислового виробництва також і Великій Британії. Країна також серйозно відставала в галузі верстатобудування: майже 80 % необхідних для Франції верстатів ввозилося з-за кордону

На тлі загального відставання у Франції швидкими темпами розвивалося авіабудування й виробництво автомобілів (другу місце у світі після США), хімічна й електротехнічна промисловість. Організація французької банківської справи не поступалася жодній європейській країні, держава здобула славу світового кредитора. Місцеві підприємці й банкіри вважали для собі більш вигідним вкладати капітали не у французьку промисловість та сільське господарство, а в іноземні позики, які давали величезний прибуток. П’ять головних банків на чолі з «Французьким банком» зосередили у своїх руках понад 2/3 загальної суми банківських вкладів, а 200 головних акціонерів «Французького банку» («двісті сімейств») контролювали майже всю французьку економіку. «Надлишкові» капітали в пошуках більших прибутків вивозилися за кордон, в основному до країн Східної й Центральної Європи. До 1914 р. Франція потроїла в порівнянні з кінцем XIX ст. вивіз капіталу, який майже вчетверо перевищив капіталовкладення у французьку промисловість. За вивозом капіталу Франція посіла другу місце у світі, поступаючись лише Британії.

У сільському господарстві країни переважали дрібні селянські ділян ки. Урожайність сільськогосподарських культур була значно нижчою, ніж у Німеччині або Англії.

За загального застою промисловості, торгівлі, морського транспорту країна залишилася величезною колоніальною імперією, що мала значні економічні можливості.