Теперішня література може бути тільки там, де неї роблять не виконавчі й благонадійні. а божевільні єретики. Е. Замятін Євгеній Іванович Замятін став друкуватися з 1913 року, і із цього часу придбали популярність його повести “Повітове”, “На куличках”, “Остров’яни” і інші. Роман “Ми”, написаний автором в 1921 році, побачив світло в Росії лише в 1988 році. Настільки довгий шлях добутку до свого читача пояснюється незвичайністю роману. Це антиутопія, у якій автор намагається створити картину майбутнього миру, початок якому закладали більшовики. Безумовно, письменник загострює проблему, акцентувати увагу читачів на серйозних питаннях: що несе людству відмова від демократії? Як позначиться в майбутньому формальне відношення до виборів, одноголосне схвалення постулатів правителя, відсутність у країні опозиції?

all so ch. ru 2001 2005 У всім цьому Замятін бачив небезпечні тенденції, які можуть привести людство до однодумності, життю в поліцейській державі, де неможливо буде розвиватися особистостям, а лише “роботам”, щогодини яких буде розписаний і регламентований. Однаковість усіх, відмова від індивідуальностей несе серйозні наслідки. Коли всі думають однаково, ходять ладом на прогулянку, одягнені в уніформу й живуть в однотипних житлах, що просвічуються наскрізь,- що може бути страшнее й безглуздіше?

На думку героя-оповідача роману “Ми”: “Звільнення? Изумительно: до чого в людській породі живучі злочинні інстинкти. Я свідомо говорю: “злочинні”. Воля й злочин так само нерозлучний зв’язані між собою, як… швидкість і рух…” В антиутопії “Ми” Замятін показав, як можна заорганізувати життя людини, перетворити його в слухняну машину, що буде виконувати будь-яку роботу, погоджуватися на різні безглуздості

Причому таке життя цілком улаштовує жителів цієї країни. Вони щасливі, що живуть у некому “ідеальному” співтоваристві, де немає необхідності мислити, щось вирішувати. Навіть вибори глави держави доведені до абсурду. Уже кілька років вибирають одного з одного, підтверджуючи повноваження “Благодійника”.

Держава змогла зробити найстрашніше - убити в людях душу. Вони втратили її разом зі своїми іменами. Тепер лише номера відрізняють одного індивідуума від іншого. Своє відродження Д-503 сприймає як катастрофу й хворобу, коли лікар говорить йому: “Погано ваша справа! Очевидно, у вас утворилася душа”.

На час Д-503 намагається вирватися з повсякденного кола, виявляється серед бунтарів. Але звичка жити по давно заведеному порядку виявляється сильніше любові, прихильностей, цікавості. Зрештою страх змін і звичка до слухняності перемагають було що відродилася, але ще не зміцнілу душу. Спокійніше жити як і раніше, без потрясінь, без думок про завтрашній день, взагалі ні про що не піклуючись

Знову всі добре: “Ніякого марення, ніяких безглуздих метафор, ніяких почуттів: тільки факти. Тому що я здоровий, я зовсім, абсолютно здоровий… з голови витяглися якусь скалку, у голові легко, порожньо…” Яскраво й переконливо Замятін показав, як виникає конфлікт між людською особистістю й нелюдським суспільним укладом, конфлікт, що різко протиставляє антиутопію ідилічної, описової утопії

Добуток талановито й образно показало шлях людства до поліцейської держави, що існує не для людини, а для себе. Чи не так і в СРСР ішло будівництво “монстра” для себе, а не для людей? Саме тому роман Замятіна “Ми” не друкувався на батьківщині письменника довгі роки

У своєму добутку автор дуже переконливо показав, до чого можна прийти в результаті будівництва “щасливого майбутнього”.