Смішний або страшний Молчалин?

Появившаяся в початку XIX століття велика комедія А. С. Грибоєдова «Горі від розуму» відкрила новий етап у розвитку російської літератури. Всі створені драматургом характери мають не тільки історико^-літературне, але й загальнолюдське значення. Однієї з безумовних знахідок автора став образ Молчалина. Цей персонаж увібрав у себе риси соціально-психологічного типу, якому, на жаль, призначена було довге життя на Русі

Тип Молчалина – один з найпоширеніших у російській літературі. Але перша зустріч із цим образом відбувається в п’єсі «Горі від розуму». Заслуга автора – створення літературного типу Молчалина, що став великим придбанням суспільної думки. Грибоєдов виявив більшу силу публіцистичного узагальнення. Маленького чиновника – секретаря Фамусова – автор звів у символ значної соціально-політичної групи, міцно зв’язавши «молчалинство» з «фамусовщиной». Створюючи характер Молчалина, Грибоєдов показав вплив чиновницької моралі на розвиток і поводження людини. З дитинства героя вчили рабському догідництву перед сильними миру цього. Виконання батьківського завіту допомогло йому й «на-гражденья брати й весело пожити». Але, з іншого боку, у нього як у дрібного провінційного чиновника не було іншого виходу. Молчалин – майстер у мистецтві підняти хустку, змовчати, коли його сварять, він за це одержав три нагородження, чин асессора, і перебуває в дружбі з багатьма впливовими людьми

Пізніше Д. Писарєв писав: «Молчалин сказав собі: «Я хочу скласти кар’єру», – і пішов по тій дорозі, що веде до «ступенів відомим»: пішов і вже не виверне ні вправо, ні вліво; умирай його мати осторонь від дороги, клич його улюблена жінка в сусідній гай, плюй йому все світло в очі, щоб зупинити його рух, він усе буде йти й дійде…»

Показуючи протистояння Чацкого й Фамусова, А.С.Грибоєдов піднімає проблему «століття нинішнього» і «століття минулого». Ці герої – люди різних поколінь, у той час як Чацкий і Молчалин – ровесники, але тем різкіше між ними контраст. Кожний з них показує один з варіантів шляху, що може вибрати молодь: шлях правдошукачів і бунтарів (шлях Чацкого) і шлях «безсловесних», які досягнуть «ступенів відомих» (шлях Молчалина).

Молчалин став загальним позначенням підлості, лакейства. Він щиро не усвідомлює, як, будучи дрібним чиновником, можна думати й почувати самостійно. Співчуваючи Чацкому в тім, що того осяг «по службі неуспіх», Молчалин намагається допомогти йому, якщо той у свою чергу піде по шляху всіх молчалиних. Безсловесний і завжди готовий до служіння, він має такий капітал, що при будь-яких обставинах дає йому і його нащадкам вірний відсоток: помірністю й акуратністю. Є в нього й ще одна властивість – готовність до труни догоджати всякому, хто «годує й напуває, а іноді й чином обдарить». Він, якщо треба, може прийняти й вид коханця «в угодность дочки такої людини». І вуж, звичайно, Молчалин на стороні «всіх» у конфлікті з возмутителем спокою Чацким.

Саме в діалозі Чацкого з Молчалиним і оформляється остаточно соціальне й духовне протистояння між вільно мислячою людиною й середовищем помірності й акуратності, що розв’яжеться наклепом на Чацкого і його вигнанням, Грибоєдов змушує Молчалина откровенничать і з якимось викликом викладати життєві правило того кола, до якого він наближений. «Помірність і акуратність», «не автор я», «у мої лета не повинне сміти своє судження мати», «адже потрібно ж залежати від інших» – от основи молчалинского благополуччя, від яких він ніколи не відступиться

Але Чацкий помилився в оцінці Молчалина, його щирої ролі. Для нього Молчалин – незначність, «жалчайшее створення». Чацкий презирливо зарозумілий. І тільки. Він ніколи не думав, що Молчалин може виявитися його суперником. І навіть коли довідається про зв’язок Софії й Молчалина, не сприймає це всерйоз. Адже в пору Грибоєдова Молчалини викликали в основному презирство. Вони не могли стати гідними супротивниками передових дворян. Молчалин був предметом невартим, він не заслуговував серйозної уваги

При першому знайомстві, дійсно, важко визначити теперішня особа Молчалина. Ми бачимо боязкого й соромливого парубка. Закохана Софія наділяє його масою достоїнств. «Герой її роману» «і вкрадливий і розумний», він «за інші себе забути готів», «поступливий, скромний, тихнув». Однак поступово ми переконуємося, що такий Молчалин – лише плід уяви Софії. Якщо Чацкий недооцінив Молчалина, то Софія явно його переоцінила. Так хто ж, нарешті, такий Молчалин: смиренний скромник, незграбний і смішний у своєму догідництві, або процвітаючий негідник? «Пригрітий» Фамусовим, за кілька років, проведених у Москві, Молчалин встиг зробити непогану кар’єру: одержав чин асессора й «три на-гражденья», зарахований по архівах, зумів установити потрібні зв’язки, зав’язати вигідні знайомства. У нього, як і в Скалозуба, «щоб чини добути, є багато каналів». Молчалин не гидує нічим:

Там моську вчасно погладить,

Отут у пору картку втре…

Він свято виконує завіт батька «догоджати всім людям без изъятья». Лестощі – головна зброя Молчалина. Він лестить усім, хто може бути корисним, і навіть готовий відігравати роль закоханого розраховуючи на милість Фамусова. Молчалин переконаний, що в його лета «не повинне сміти свої судження мати». Однак маска смиренника швидко злітає з його, коли він говорить із тими, кого вважає нижче себе. З Лізою Молчалин намагається виглядати джиґуном, забувши про боязкість. Він має за ніщо Чацкого, тому дозволяє собі давати останньому ради. В очах Молчалина Чацкий – невдаха, тому з ним можна поводитися презирливо й поблажливо. Здавалося б, перед нами зовсім неприваблива й марна особистість, але, на жаль, за Чацким змушені визнати, що «Молчалини блаженствують на світі».

А тим часом уже наступав час молчалиних, епоха молчалинства. Це час правління Миколи I, час чинів і чиновників. І саме тоді приходить ненависть до мовчазного. Вона прийшла, коли з’ясувалося, що вони-те і є вічно молоді дідки російської історії. Адже Чацкий зійшов зі сцени – Молчалин залишився. Онєгін пройшов – Молчалин залишився. Печорин загинув – Молчалин залишився. Пішли Рудин, Рахметов, Базарів. Молчалин же залишився невразливий. Молчалиних виявилося неможливо здолати – вони були сильні чужою силою, їх не можна було вбити презирством, тому що їхнє достоїнство було в чужому авторитеті. І вже в 1833 році К. А. Полевой писав: «… оглядитеся: ви оточені молчалиними».

Молчалиних не можна недооцінювати, тому що вони не так необразливі й смішні у своєму догідництві, як це здається на перший погляд. Час показав, що Молчалин живучо й невразливий. Може бути, страшний не стільки сам герой, скільки ситуація, при якій Чацкие страждають, а Молчалини блаженствують, при якій виграють пристосованці? Наприкінці п’єси Молчалин викритий, принижений, переляканий. Але чи надовго? Такі, як він, «відроджуються» швидко, і це сумно. Подібні люди не каються, тому що не усвідомлюють глибини свого падіння. От що страшно…

Олександр Андрійович Чацкий ще не з’явився в комедії, а про нього вже говорять: «Чутливий, веселий і гострий» (Ліза), «пересмеять уміє всіх» (Софія). Ми знаємо, що Чацкий – «Андрія Ілліча покійного синок», тому виріс у будинку Фамусова, що був другом його батька. «Із Софією разом ми росли, виховані». Він на «три роки вдалину виїхав», як говорить Софія, «розуму шукати». Адже Чацкий, навіть по визнанню Фамусова, «немов пише, перекладає».

Олексій Степанович Молчалин – секретар у будинку Фамусова, що нагадує йому:

Безрідного пригрів і ввів у своє сімейство,

Дав чин асессора й взяв всекретари.

У Москву переведений через моє сприяння,

И, будь не я, коптів би ти Втвери.

Сам Молчалин зізнається Лізі:

Мені заповів батько:

По-перше, догоджати всім людям без изъятья,

Хазяїнові, де доведется жити,

Начальникові, з ким буду я служити,

Слузі його, що чистить плаття,

Швейцарові, двірникові для избежанья зла,

Собаці двірника, щоб ласкаво була

Дуже вуж цей «завіт» нагадує наказ батька Чичикова в «Мертвих душах» Гоголя. Молчалин увесь час «з паперами-з» («один Молчалин мені не свій, і те потім, що діловий», – як сказав Фамусов). Молчалин бачить у собі « два-з таланта»: «помірність і акуратність». Він зовні скромний, шанобливий, особливо з тими, від кого залежить його кар’єру. Адже він з тих пор, як «значиться по архівах, три награжденья одержав». Здається, його вміння тішити впливовим людям зіграли тут не останню роль. Адже сідає ж він зі старими грати в карти, коли вся молодь танцює, гладить собачку впливової родички Фамусова Хлестовой:

Ваш шпіц – чарівний шпіц,

Не більше наперстка

Я гладив всі його,

Як шовкова шерстка

У відповідь він чує бажане: «Спасибі, мій рідний».

Pages: 1 2

Збережи - » Смішний або страшний Молчалин? . З'явився готовий твір.

Смішний або страшний Молчалин?





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.