Ліна Костенко не тільки чесний, але й безстрашний, цікаво й напружено мислячий художник, що завжди йде вглиб почуттів своїх героїв. Така спокійна безстрашність, твереза логіка властиві людям, які мають твердий ґрунт під ногами, знають своє місце в житті! Є поети - законодавці літературних мод, які стають своєрідними каталізаторами для всіх. Є поети - суворі ревнителі національних традицій, є поети - духовні лідери для всієї культури. Мало кому вдалося з’єднати в собі ці риси. Ліна Костенко - еталон такого, абсолютно унікального об’єднання

До складу «шестидесятників» входили люди, об’єднані винятково цивільною самосвідомістю в період так званого «державотворення» і «розвитку держави». Ліна Костенко відкрила ідейно-стилістичні напрямки. Саме її поезія народила й сформулювала творчість И. Драча, М. Вінграновського й інших представників талановитого покоління. Але на противагу «шестидесятникам» (В. Симоненко, Д. Павличко, И. Драчеві, Б. Олійникові, В. Стусу) Ліна Костенко не захоплювалася самодостатністю художніх експериментів. Маючи з ними багато загального в поетичній палітрі, вона одержувала поетом стилістичної прозорої думки й класично зваженої форми, сміло викрикуючи: «Жінки народили, як Роден».

У Ліни Костенко історія - це жінка, змучена, катована, зневажена, але не розтоптана, тому що вона не втратила духу свого, гордості, достоїнства людини. Недарма поетеса ототожнювала історичне минуле Україні з фігурою жінки - охоронниці. Як свідчать джерела, у козацькі часи українські жінки-шляхтянки були рівноправні із чоловіками, відчували себе незалежними особистостями. Жінка була членом церковних братств, служила у війську, вільно вибирала чоловіка, сама розпоряджалася своїм майном, розривала шлюб. Особливим злочином уважалася зрада любові. Народ уважав, якщо людина непорядний в особистому житті, то він ніколи не зможе прислужитися своїй землі-вітчизні: «Як хтось здатний зрадити близької людини - зрадить і батьківщину».

Дівчиною з легенди - української Сафо - називають Марусю Чурай, автора багатьох народних пісень - «Ой не ходи, Григорієві…», «Замир витали козаченьки», «Наприкінці греблі шумлять верби» і т.п.. За словами, народна поетеса й співачка народилася в Полтаві в 1625 році. її батько, Гордої Чурай, брав участь у козацькому повстанні проти шляхетской Польщі (1637 р.), якого стратили у Варшаві в 1638 році. Залишилася вдова Горпина з донею Марусею, що писала вірші. Образ Марусі Чурай ожив у багатьох літературних творах, зокрема в повісті О. Кобилянской «У неділю рано зілля копала».

Сімдесяті роки для України - не просто застій і стагнація, а розгром, духовна розруха. Усяке живе слово, що не вкладалося в тісні рамки вузьколобого мислення примітивних критиків і сумнівних цінностей духовних багатств народу, безжалісно розтоптувалося. На Ліну Костенко впало покарання, що могло відбутися хіба що в часи середньовічної інквізиції. Шістнадцять років влада причинялася, що такого поета просто не існує. Книгу поэзий «Зоряний інтеграл» (1963), знівечену, але все-таки набрану, було наказано розформувати. Така ж доля осягла й збірник «Князівська гора» (1975). Тільки зрідка в газетах і журналах з’являлися невеликі добірки віршів Л. Костенко

В останні роки застою чиновники змушені були дати дозвіл опублікувати нові добутки Л. Костенко: збірник поэзий «Над берегами вічної ріки» (1977), історичний роман у віршах «Маруся Чурай» (1979), книгу поэзий «Неповторність» (1980). За ці дві останніх публікації поетеса була визнана гідною високого звання лауреата Шевченківської премії